Сценарій смолоскипного ходу

Інавґурація Українського Католицького Університету

імпреза 1 “Інавгурація першого університету”

(дія відбувається коло входу до Стрийського парку зі сторони вул. Паркової)

Дійові особи:

Автор О. Неживова

Архангел Михаїл бр. Єремія

Диявол

Адам

Імпреза 1.

Автор:

У сиву давнину це все було,

Як Бог створив і Землю, й Небо,

Життя завирувало, загуло,

Буття пішло у тому руслі так, як треба.

Серед жучків-потвор і черв’ячків,

Комашок всяких, що без ліку,

Слонів, биків і світлячків,

Господь вдихнув життя і чоловіку.

Та хто ж бо знав, що пращур наш Адам

Під впливом Єви і лихого змія

Вкусив то ябко, і усім братам

Вже бути в раю – це хіба що мрія.

А після вигнання, поживши на землі,

Наплодивши діток собі багато,

Він працював від сходу до зорі,

І тридцять чоловік йому казали “тато”.

І тут щовечора ота уся голота,

Не вдаривши ні пальцем за весь день,

Чекає батька, і розкривши рота,

Співаючи шевченківських пісень:

“Садок вишневий коло хати,

Хрущі над вишнями гудуть.

А Бахарі вечері ждуть…”

Адам не витримав лихої долі.

Зібрав манатки, і поволі

Пішов до раю, щоб спитати –

Господь повинен вихід знати.

Брама:

Адам:

Дай, Боже, щастя в цім гаю

Тобі, Михайлику, і всім в раю.

Як я згадаю ті часи –

Ото були тоді роки!

Як я ходив собі, гуляв,

Ні горя, ні біди не знав.

Казав ти добре: “Не ходи

До Євки під оті горби.”

Твої слова не брав я до ваги,

Бо знав, що все мені є до снаги.

За нею бігав, не журився…

Архангел Михаїл:

І бачиш, друже, доходився.

Адам:

Та я… та це…

А. М.

Я знаю вже про все!

Я знаю всю твою проблему,

Про всю сімейну цю систему.

Послухай, що тобі я скажу,

Що в цьому випадку пораджу.

Диявол:

Адам був парубок моторний,

І хлопець хоч куди козак…

Поради хочеш? – Я мастак.

Ти пригадай мої поради.

Хіба тебе колись я зрадив?(сміх)

Усе, що робиться з тобою,

Я переношу із журбою.

Але ти мені повір,

Мене підтримає весь двір;

В таких штуках з’їв я клик,

Твоїй справі тут – гаплик.

А. М.

Що ти знаєш, що ти вмієш,

Що ти безнадію сієш?

Сядь тихенько і не рвися,

Або зовсім заберися.

Тут придумати щось мус,

Ти мотай це все на вус!

Щоб дітей твоїх навчати

І лінивство відбивати,

Створимо у місті Львові

Вищий заклад – поклик волі.

Є від Бога це знамення,

“Університет” йому імення.

Цим словом так постановляю:

УКУ відкрити дозволяю.

Нехай не буде це секретом,

А проголошеним декретом.

Імпреза 2 “Сон Бурсака, або Новий Вій”

(за мотивами повісті М. Гоголя “Вій”)

(коло пам`ятника М. Грушевському)

Дійові особи:

1. Бурсак – Артем Мисяк

2. Відьми – дівчата- перехожі

3. Вій – В. Хіцяк

На землі окреслене коло крейдою, в ньому спить Бурсак. Входить Професор.

Професор Вій (до бурсака):

Сину мій! Вже рік минув, як ти в славній Академії нашій грамоту вивчити мусів, але, о горе, лінивство твоє і прекепська натура твоя до кознодійства всячеського і гульбищ прихильна щоразу врагом твоїм стає! Пива обпихся, “Мівіни” об”їхся, геть-чисто призваніє своє забув. Отож нині повеліваю тобі: спокою сего краю ради і твоєго дальшого пребиванія в Академії ізлови, істреби, ізгони всіх відьом, зді тиняющихся, щоби дощів не крали, зір із неба не зривали, бурсаків не спокушали.

Бурсак:

Е-е-е… аще бо… уразуміх словеса твоя… е-е-е… реку: е-е-е… як говориться, змилуйся, dominus Professorus… понеже відьми прекепську натуру мають… кхи-кхи-кхи… так би сказати, трепещет плоть моя…

Професор Вій:

Замовкни, нечестивцю! Завтра бо суд праведен над тобою учиню і присуд мій в залікову запишу!

Бурсак похнюплено іде в натовп збирати відьом, приводить їх до кола (крім останньої). Впевненим тоном повчає. Раптом помічає у натовпі ще одну – Відьму. Зачаровано іде до неї (пісня “Очі відьми мов зорі”). Відьма сама тягне його в коло, де разом з іншими відьмами танцює навколо Бурсака. Він засинає. Смолоскипи заступають сцену на зразок завіси. Будильник. Смолоскипи вертаються на свої місця. Відьми засинають. Входить Професор.

Професор Вій:

Час розплати настав, сину мій! Спокусився ти лінивством, а чи відаєш, що було сказано спокусникові в Раю?

Бурсак:

Певно, що знаю, пане професоре! Се річ відома: “будь проклятий з поміж усякої скотини”, пане професоре, “на череві твоєму будеш повзати” па…

Професор Вій:

Замовкни, нечестивцю, як ти смієш! Неудоборазуміємая вещ сія для тебе. Скажи краще, що мовив Бог до Єви?

Бурсак:

“В болях будеш народжувати дітей твоїх”, пане професоре!

Професор Вій:

Геть!!! От сім”я лукавоє! Лінивий і суєтний ти, сину мій. А до лінивого Адама Бог прорік…

Бурсак:

Знаю, знаю… “Проклята земля через тебе”, domine professore!

Професор Вій:

Не дано тобі, дурневі, словеса сії разуміти! Краще навчися давати дефініції різним об”єктам, терніє абстрагованія перешедши і субстанцію познаше… е-е-е…, а дістань-но щось із торби… (бурсак дістає черевики) От скажи, яко подобаєт мужу вченому, що то таке?

Бурсак:

Е-е-е… та то черевики, пане професоре.

Професор Вій:

Баран єси! Овча нерозумноє! Кожне знає, што сіє черевики суть… Но познавше приліжно матерію і форму оних, телеологіческую есенсію, закладенную в потенції субстанційних акцидентів, сиріч, предикатів сей сапог з нечестивої ноги твоєї по-науковому єсть…

Бурсак:

Глаголообразний вертеп, вміщающий п”ятирічну систему пальців, обвлеченних в отвлеченную онучу, по ідеї тождественную з носком!

Професор Вій:

Ізиди, плем”я ханаанскоє! (бурсак натикається задом на відьму) Не здав-єси!!! (Вій переглядається з Відьмою, показують на Бурсака пальцями і дико регочуть, поки не почують півнячого крику)

З кожною неправильною відповіддю Бурсак відсувається до Відьми. Після останньої відповіді Бурсак опиняється між Відьмою та Професором, які заходяться злобним сміхом. Півнячий крик.

Професор і відьма зникають. Бурсак лягає на землю, тоді вдає пробудження. Шукає залівковку. Знаходить, відкриває її і виймає стрічку, яка була у волоссі Відьми.

Процесія рухається просп. Шевченка до пл. Марійської.

Імпреза 3 “Боротьба”

(фрагменти з поеми Юрія Клена “Попіл імперій”)

(коло фігури Матері Божої на пл. Міцкевича)

Дійові особи:

1. Людина – Н.Церклевич

2. Душа людини(голос) – О.Неживова

3. Бог

4. Диявол – М. Маковецька

15 смолоскипів творять овал перед фігурою Матері Божої, 15 – півколо, що відділяє глядачів від овалу.

В центрі Людина, пізніше Диявол. Під час діалогу Людина лишається на передньому плані поза овалом, який рухається відповідно до переміщень Диявола. Бог стоїть у тіні за овалом. Не освітлюється.

Людина:

Чий голос добувається до мене

десь з-під землі, мов парості зелені?

Хто кличе, мов прокинувшись зі сна,

мене так невідступно, мов весна?

Душа:

Це я, твоя душа забута.

В стальні я обручі закута.

О, відкопай і відчини

чавунну покришку труни!

Господь:

Чого в цю ніч, яку, немов баладу

страшну, обкутала альпійська мла,

ви знов зібралися на чорну раду

вершити пагубні діла?

Як сміло кодло демонів загибле,

яке пірнає в темряву болот,

вдягти себе в ясне небесне срібло,

що личить янголам висот?

Люцифер:

Ми тут зібралися на маскараду,

а всяйві янгольських сліпучих шат

спокусник легше дасть із кожним раду,

навіявши дурманний чад.

Ти знов мої обходиш володіння,

наводиш свій порядок тут і там.

Та вже зростає людське покоління,

Що дасть відставку всім богам.

Господь:

Я знаю, випестив нову ти расу,

Диявольським умом обдарував.

природу демонів, на злочин ласу,

в тіла смертельні вчаклував.

Та їй нову торую я дорогу,

яка веде до зоряних висот,

і не затопче стежечку до Бога

ні Вельзевул, ні Бефарот.

Люцифер:

Так, проти мене ти задумав зраду…

Хай зрадять люди батька сатану?

Співай свою солодку серенаду,

а я… навію туману.

Я їх навчу лукавити, вбивати,

вкладу неспокій, прокляту жагу.

Господь:

А Я вкладу чуття самопосвяти,

збуджу за подвигом тугу.

Люцифер:

Я зачумлю їх пристрастю до жінки,

поріддю прищеплю содомський гріх.

Господь:

А Я – любов, що на геройські вчинки

надхне і визволить усіх.

Люцифер:

Я покажу до пекла їм дорогу.

В них смак збуджу до мук і катувань,

І будуть з них чорти, лише безрогі,

не дана бо підлоті грань.

Господь:

А Я скажу: “Є чистота і врода.”

Ключа до неї дам, щоб стала тих

лихих, почварних демонів порода

ще вище янголів святих.

Люцифер:

Старий романтику! Таким, як був ти

мільон років тому, ти залишивсь.

Тоді також музику творчу чув ти,

у свій блакитний сон дививсь.

І сотні раз той сон вже розлітався,

Мов куля скляна, впавши на граніт.

А ти, а ти… Ще не розчарувався

і твориш заново свій світ.

Господь:

Дослідник терпить сотні раз поразки,

але зневірі місця не дає,

і ось в п”ятсотий раз… чарівна казка

в реторті дійсністю стає.

Люцифер:

Як досі ти ще не здобув патенту

на досконалий світ, то чорт із ним!

Як завжди, від твого експерименту

лишиться тільки чад і дим.

Господь:

На вашім зборищі з моїх сандалів

стряхаю Я нечисті порохи.

Почавсь одвічний змаг, і в дальній далі

десь наші стрінуться шляхи.

(виходить).

Людина:

Минуло все… ми йдемо крізь пустелі,

де хвилювалися раніш моря.

На попелясто-сиві асфоделі

нам світло точить миршаве зоря.

Я кличу: Господи, пошли нам повінь,

щоб залила суху Сахару душ,

століттю в жили влий п”янкої крові

і силоамські мертві води зруш!

Музика. Процесія рухається проспектом Свободи до Оперного театру.

Імпреза 4 “Осінь”

(за однойменною поемою О. Олеся )

(коло Оперного театру)

Дійові особи:

Пан

Панна – О.Зазуляк

Сторожиха- О. Шаран

Процесія рухається вул. Низький замок, Корнякта, Краківською до сторони пл. Ринок.

Імпреза 5″ Приборкання норовливої “

(за однойменною п`єсою В. Шекспіра )

(на пл. Ринок)

Музика. Хід рухається по вул. Друкарській, Вірменській, І. Федорова до Домініканського собору.

Імпреза 6 “Одяг Софії”

(коло Домініканського собору)

Дійові особи:

1. Софія-Мудрість – О. Шевчук

2. Студент –

3. Герольди

Масовка: 30 студентів в чорних мантіях.

Студент:

О прекрасна богине Мудрості! Благаю тебе прихильно вислухати мою скромну мову. Сьогодні я удостоєний бути виразником глибочезних до тебе почуттів цілої богословської спільноти. Читаю. Увага.

Твої чарівні акциденти, моя субстанціє кохана,

конститутивности моменти дарують з вечора до рана.

Твоя матерія у формі. А форма та – у моїм серці.

Твоя особа неповторна є ціль усіх моїх інтенцій.

Дозволь мені в твоїй особі кохання зреалізувати.

І знай, яка тяжка хороба твою субстанцію кохати!

Софія:

Якщо для тебе я така безцінна,

зніми скорботи одяг – одягни

пізнання ризи, виткані з піни

усіх морів і океанів многих.

І так досягнеш вічної весни,

куди ведуть Премудрости дороги!

Студенти скидають чорні мантії, герольди одягають на них білі накидки з емблемами УКУ. У цей час накидки роздаються і глядачам. Під час цього смолоскипи не горять. Запалюються вони, коли хор починає співати “Gaudeamus”. Після цього всі входять до храму Пресв. Євхаристії (Домініканського собору). Хід закінчується молебнем за УКУ.