Вони зароджувалися у планах і помислах засновників Богословської Академії у Львові та УКУ в Римі Митрополита Андрея (Шептицького) та Патріярха Йосифа (Сліпого), розвивалися протягом останніх 10 років спільної праці над відновленням ЛБА, а в особливо цікавий спосіб формулювалися в обговоренні на спільній дводенній нараді всіх працівників та викладачів Львівської Богословської Академії у стінах Унівського монастиря. У нинішні інавгураційні дні ці думки будуть озвучені не лише словом у цьому залі. Вони будуть втілені в мистецькі образи, музичне слово, в саму атмосферу інавгураційних святкувань.

Історичний та культурний розвиток українського народу впродовж останнього тисячоліття був тісно пов’язаний з християнством. Україну традиційно вважають місцем зустрічі та діялогу між різними християнськими традиціями, свідченням чому можуть служити освітні центри, такі як Острозька та Києво-Могилянська Академії, де плідна зустріч культур започаткувала процеси оновлення і реформи українського суспільного життя. Цілий світ, особливо після візиту Папи Івана Павла II, річницю якого відзначаємо цими днями, ще раз відкрив для себе Україну як колиску християнства у Центрально-Східній Європі.

Минуле XX століття було мало прихильним для християнського люду України. Переслідування, війни, депортації, мучеництво за віру, біль та страждання важким тягарем впали на мільйони людських доль. Плодом цих страждань стали пророче свідчення та чиста молитва новомучеників українського народу, що творить чуда і запалює серця вірних на подиву гідні кроки у, здавалося б, духовно спустошеному та понівеченому краї. Кожен, хто в той чи інший спосіб готував сьогоднішню подію і нашу з вами зустріч, відчув силу цих молитов, що об’єднала зусилля стількох людей з цілого світу і посилає нам Боже благословення та відвагу крок за кроком будувати наш скромний «Дім мудрости».

Заснування Українського Католицького Університету (УКУ) в Україні вінчає собою столітнє зусилля і прагнення Української Греко-Католицької Церкви та українських науковців створити вищий навчальний заклад, який виростав би на ґрунті християнської духовности, культури та світогляду і став би освітнім та науковим центром загального значення, а також місцем екуменічного діялогу й порозуміння в Україні. УКУ є спадкоємцем і продовжувачем наукової діяльности Греко-Католицької Богословської Академії, яку створив у 1928-1929 роках у Львові Митрополит Андрей (Шептицький), та яку очолював її перший Ректор отець Йосиф Сліпий. Після закриття 1944 року цієї Академії її місію та функції перейняв на себе Український Католицький Університет св. Климентія Папи в Римі, що його організував та очолив у 1963 році Митрополит Йосиф (Сліпий).У 1994 році згадана Академія відновила свою діяльність як Львівська Богословська Академія (ЛБА), а в 1998 році остання здобула міжнародну акредитацію.

На противагу культурі смерти, що так рясно засіяла сучасність, вони покликані стати будівничими цивілізації любови. Не маю жодного сумніву, що вирішальну роль у закладанні фундаменту нового суспільства відіграє рівень, глибина і багатство освіти, поєднаної з духовною формацією, що їх зможуть запропонувати студентам українські університети.

Що нового скаже УКУ під цим оглядом і яким буде його внесок у скарбницю української вищої освіти? Не маючи можливости в короткому виступі детально представити Вам концепцію діяльности УКУ та основні принципи стратегії його розвитку, все ж не можу оминути кількох стрижневих моментів, які, на мою думку, творитимуть суть і атмосферу нашого університету.

Вісім років діяльности відновленої Львівської Богословської Академії доволі виразно окреслюють її специфіку — постійне та свідоме прагнення свідчити про можливість творчого і гармонійного поєднання віри та розуму. Самим своїм існуванням і діяльністю УКУ покликаний ще виразніше підкреслити, що між служінням Богові та любов’ю до мудрости не може бути жодного протиріччя.

Не менш символічно, що УКУ виникає в час проведення Третьої сесії Патріяршого собору УГКЦ під назвою «Ісус Христос — джерело відродження українського народу». Цей Собор є внутрішньоцерковним форумом, покликаним визначити найефективніші форми церковного служіння українському суспільству в дусі Євангелія. УКУ постає свідомим свого завдання бути місцем зустрічі та діялогу між Українською Церквою і суспільством, даючи всебічну й компетентну відповідь на численні соціяльні проблеми, на які натрапляє сучасна людина.

Ми виходимо з того, що робимо одну спільну справу і служимо одній меті — вихованню високоосвіченої та духовної людини, збагаченню інтелектуального, творчого й культурного потенціялу українського суспільства. Певна річ, у цьому русі до однієї мети ми хочемо знайти свій особливий шлях, який би, однак, доповнював і розвивав доробок університетської освіти в Україні.

Одне з фундаментальних завдань, яке ставить перед собою УКУ, полягає у збагаченні академічного дискурсу новими перспективами, в постійному зростанні рівня дискусії, її компетентносте та відкритости учасників до діялогу. Дійсність багатогранна, як багатогранні й підходи людини, яка намагається її пізнати. Якщо взяти для прикладу людську історію, було би спрощенням бачити в ній лише послідовність політичних подій, економічних змін чи військових катаклізмів. Людська історія відображає все багатство людського життя. Це також історія релігійних та мистецьких пошуків, історія ідей та історія культури. УКУ шукатиме свою нішу у вивченні людини та її світу, світу її культури і таким чином робитиме свій внесок у багатовимірний образ буття, яким є людина.

Вона позбавляла їх співрозмовника, у відкритому діялозі з яким ці науки могли б прийняти у свою парадигму мислення етичну перспективу, стаючи в певному аксіологічному сенсі справді «гуманітарними» науками. Подобається це комусь чи ні, але «розум без доброти часто є деструктивним і небезпечним» (Кардинал Поль Пупар).

Один із викликів, який постає перед УКУ, полягає в необхідності творчо відроджувати міждисциплінарний характер вищої освіти. Потреба у міждисциплінарних студіях народжується із прагнення переосмислити та глибше пізнати значення людського існування, суті та покликання людини. Справжнім науковцем стає той, хто у своїх наукових пошуках мотивується не тільки бажанням збагнути логіку досліджуваного феномену, а й усві­домлює момент служіння Іншому, присутній у його діяльності. Добрим прикладом у цьому контексті послужить біоетика, яка намагається поглянути на низку медичних категорій, процесів та фактів з перспективи моралі, а отже, осмислює моральну значущість біологічних та медичних досліджень і практик і в такий спосіб окреслює межі, переступивши які, науковець від­кидає принцип служіння та чинить насильство над гідністю людини.

Діяльність УКУ має відповісти на виклик постмодерну з його Пилатовим запитанням «Що таке істина?». УКУ хотів би запропонувати альтернативне формулювання цього питання, персоналістичний пошук відповіді на нього, який би відштовхувався від глибокої інтуїції, що істина в найважливіших речах — це не щось, а Хтось. УКУ прагне стати середовищем спільного пошуку та пережиття істини. На відміну від раціоналістичного світогляду наша східнохристиянська ідентичність запрошує нас до антиномічного розуміння істини, сприйняття її таїнственного виміру та відкриття її в міжособистісному спілкуванні.

Повернення до ідеалів університетської освіти та розгортання програми міждисциплінарних студій передбачає виховання у студента внутрішньої потреби бути всебічно освіченим. Ми хочемо робити вагомий внесок не тільки у фаховий вишкіл молодої особи, який дав би їй можливість упевнено почуватися на міжнародному ринку праці. Ми також хочемо плекати вільну й творчу особистість, громадянина своєї держави, патріота своєї землі, провідника свого народу.

Наукова праця та навчання в УКУ є не лише підставою і стимулом для розвитку інтелектуального життя академічної спільноти, а й нагодою для духовного зростання та Преображення кожного, хто відкриває своє серце до християнських цінностей і духовности. УКУ крок за кроком повинен творити атмосферу, яка для кожної особи стає джерелом відкриття та досвідчення фундаментальних і творчих моментів: пережиття віри та вірности, любови та милосердя, прощення та жертовности. До цього нас закликає не лише вірність ідеалам університетської освіти, а й наша католицька ідентичність.

Ми хочемо, щоб питання, на які студент УКУ даватиме відповіді протягом свого навчання, були не лише теоретичними питаннями його викладачів, а постійно набирали екзистенційного звучання та йшли з глиби­ни самого життя. Ми хочемо, щоб досвід українських мучеників, серед яких є колишні викладачі та студенти довоєнної Греко-Католицької Богослов­ської Академії у Львові, скріплював і надихав усіх причетних до життя УКУ людей на подвиг жертовного служіння своїм ближнім.

Ми бачимо своє завдання також у тому, щоб у стінах УКУ відчули радість повноцінного життя та самореалізації люди з особливими потребами, обділені увагою суспільства. Університет радо вітатиме серед своїх студентів усіх, хто, незважаючи на важку хворобу чи каліцтво, відкриватиме в собі покликання до академічної діяльности. Ми ніколи не вважатимемо нашу діяльність успішною, якщо вона вимірюватиметься лише кількістю наукових відкриттів чи публікацій, професійністю персоналу чи високим рейтингом університету. Успішною вона стане в наших очах лише тоді, коли водночас із поступом в академічній сфері зростатиме внесок Університету у віру, духовне життя та моральність кожного члена університетської спільноти, а через них — і всього народу.

Схід і Захід життєво потребують одне одного, потребують живого і відкритого спілкування, зберігаючи свідомість своєї інакшости і водночас підтримуючи свідомість потреби в Іншому. УКУ прагне стати одним із місць такого спілкування.

Історія перших століть християнства виразно засвідчує, що християнська ідентичність постає в діялозі як відповідь на запитання, поставлені не тільки власним життям, але насамперед життям Іншого. Праця над власною тотожністю передбачає глибше пізнання Іншого, а також звільнення від стереотипів власної ексклюзивности. Західні Церкви посилено шукають гідних співрозмовників на Сході, не в останню чергу також і для того, щоб у них краще пізнати себе самих. УКУ прагне стати таким співрозмовником, вбачаючи в цьому свою відповідальність перед світовим християнством.

З іншого боку, ми прагнемо відкритої і дружньої розмови з право­славними Церквами України та християнського Сходу. Боже Провидіння зробило нас сестрами завдяки походженню від однієї матірної Церкви, а тому ми робитимемо все від нас залежне, щоб діти цих Церков могли впізнати себе в тих завданнях, які ставить перед собою УКУ, в тій духовній атмосфері, яка пануватиме в ньому, і насамперед у тому служінні Богові, яке буде основою його життя та покликання.

УКУ у Львові покликаний також стати світовим українським форумом, переймаючи завдання, яке поклав на УКУ в Римі Патріярх Йосиф (Сліпий), коли «любов до науки собирає в розсіянні сущих». УКУ має стати місцем зустрічі та діялогу українців, вихованих у різних культурах, даючи їм нагоду стати учасниками формування загальнонаціональних ідей та проектів. Щоби бути знаряддям і знаком поєднання українців у світі, УКУ повинен гармонійно об’єднати у своїй діяльності українську, католицьку й університетську ідентичність. Лише з таким обличчям ми зможемо зробити свій неповторний внесок як в український, так і в міжнародний контекст.

Серцевиною та динамічним чинником християнської ідентичности УКУ має бути богословський факультет, а також загальноуніверситетська катедра богослов’я. Значна увага приділятиметься міждисциплінарній підготовці: чи то в межах традиційних факультетів, через освітню діяльність інститутів, чи через різні форми післядипломної освіти. У найближчі 5-10 років ми плануємо відкрити факультет суспільних наук з особливим наголосом на вивченні християнської та соціальної педагогіки, християнської етики, соціології, психології, політології. У рамках гуманітарного факультету та проекту з перекладів святоотцівської спадщини плануємо окрему спеціяльність із класичних мов. Заплановано відкрити філософський факультет, Інститут Соціяльної Праці, Екуменічний Інститут, Інститут Візантійських Студій.