СНІД: боротьба та профілактика

14.01.2005 | ІРПЖ: Публікації | Юрій Підлісний

У серпні 1982 світ заговори про AIDS (СНІД — синдром набутого імунодефіциту) та HIV (ВІЛ — вірус імунодефіциту людини), нову загадкову хворобу та її вірус-збудник, яким не могли знайти певний час назви.

Про саму хворобу (без назви) велася мова з 70-х років. Медичний світ говорив про хворобу, яка доволі дивно поширюється і при передачі не супроводжується якими-небудь вираженими симптомами. Особливістю хвороби було ще й те, що ВІЛ не був відомим. Сімдесяті роки, фактично характеризувалися мовчанкою на цю тему, оскільки бракувало точних даних.

На сьогоднішній день є деякі спроби проаналізувати повідомлення та звіти про дивні випадки захворювань датовані ще перед 70-ми роками і порівняти описані симптоми із відомим на сьогодні симптомами СНІДу.[1] Спроба таких досліджень пояснюється бажанням повніше дослідити появу СНІДу як такого.

Так ці дослідження уже виявили серед деяких мавп вірус SIV (Simian Immunodeficiency Virus), який подібний до ВІЛ, а також що є принаймні два види ВІЛ, які мають свої групи та підвиди. Виявлено, що одні підвиди вірусу передаються легше ніж інші.

Інформація про подібність до ВІЛ вірусу, знайденого серед мавп, відкрила ще одне поле для дослідження: чи ВІЛ не є похідним від SIV. [2] Дослідження у цьому полі може відкрити нову інформацію про природу СНІДу та його еволюцію. Принаймні зараз існує думка, що ВІЛ міг бути переданим людині від мавп. [3] На сьогодні дані про ВІЛ та СНІД дозволяють описати основні симптоми, перебіг захворювання та способи поширення.

Стрімке поширення СНІДу викликало питання про способи передачі вірусу. Одні з перших даних вказали, що серед вражених хворобою багато гомосексуалістів та голкових наркоманів. Висновок прийшов доволі швидко: СНІД поширюється статевим шляхом та через кров.

Хоча здійснюються дослідження на тему, як ще може передаватися СНІД, які є варіанти передачі, для того, щоб в майбутньому розробити методику запобігання і боротьби зі СНІДом. Але найголовніші ці два — через статевий контакт і через кров. З огляду на способи поширення ВІЛ/СНІД, до групи ризику належать особи, які мають більше одного статевого партнера (гетеросексуальні чи гомосексуальні стосунки), а також голкові наркомани, і як не прикро говорити, до цієї групи можуть потрапити просто випадкові люди, які інфікуються в лікарнях через ін'єкції кільком людям одноразовими шприцами, через переливання крові, від матері до дитини в часі вагітності.

Нажаль, не усі обізнані з тим як передається ця хвороба. Особливе занепокоєння викликає той факт, що організації, які вказують, що до їхніх статутних цілей належить профілактика СНІДу та боротьба з його поширенням, заідеологізовують цю проблему і постулюють доволі сумнівні способи запобігання, про що мова буде нижче.

СНІД, який почав поширюватися на початку 80-х років, і який уже в тих часах поширився на усіх континентах, мабуть, переходить у надзвичайно загрозливу пандемічну стадію саме зараз. За статистичними даними ООН понад 40 мільйонів людей є хворими на СНІД або носіями віруса збудника: Північна Америка — 950 000, Карибський басейн — 420 000, Латинська Америка — 1 500 000, Євразія — 8 150 000, Африка та Близький Схід — 29 000 000, Австралія та Нова Зеландія 15 000; 14 мільйонів дітей стало сиротами.

За цими даними в Україні зараз налічується близько 400 000 осіб хворих на СНІД чи носіїв віруса збудника. Ці дані не є сталими, оскільки хвороба інтенсивно поширюється. Проблематичним залишається також і спосіб виявлення хворих та носіїв, оскільки не кожен проходить перевірку на СНІД, яка є добровільною. Крім того спосіб життя підлітків та молоді вносить свою динаміку в процес поширення захворювання.

Поширенню СНІДу сприяє також міфологізація способів запобігання СНІДу. Різноманітні урядові і неурядові організації багато говорять і роблять у справі боротьби зі СНІДом: організовують дні, навіть спеціальні «місячники» боротьби, інформування, тощо. Інформаційні матеріали розміщені на стендах у лікарняних, клінічних закладах, поліклініках, по школах, ВУЗах інформують в основному про базові факти про СНІД та ВІЛ, про так званий «безпечний секс», та засоби запобігання (оберігання). Натомість дуже рідко говориться про самі причини СНІДу.

Якщо задуматися над проблемою боротьби з будь-яким кризовим явищем чи будь-якою епідемією, то логічним видається розпочати боротьбу з причинами явища.

Сьогодні багато говориться про те, що єдиним захистом проти СНІДу є презерватив і його треба використовувати, тому, що він захищає. [4] Використання презерватива, за твердженням ряду програм (зокрема програм ООН та ряду неурядових організації, таких як IPPF), — є профілактичною дією і допомагає запобігти поширенню. Такі профілактичні заходи настійливо рекомендуються в глобальному масштабі особливо акцентуючи на найбільш уражених країнах Африканського континенту, де СНІД — особливо масове явище. Але профілактичними діями можна боротися з наслідками (у даному випадку про ефективність боротьби з наслідками говорити дуже важко), але в жодному разі не з причинами. Такі профілактичні дії є радше квазіборотьбою, квазізапобіганням, тому, що не подолавши причину неможливо нічого добитися.

Одним з головних аргументів на користь презерватива як запобіжного засобу є твердження, що він не допускає проникнення секреторних виділень чи крові під час статевого акту від одного партнера до іншого. У цьому аргументі криється одна передумова: негласно приймається, що статеві стосунки із більше як одним партнером — це звична річ. Власне тут і криється проблема. Якщо однією з основних причин поширення СНІДу є невпорядковані (більше ніж з одним партнером, дошлюбні чи позашлюбні) статеві стосунки, то ліквідацією цієї причини є статева поведінка, яка передбачає лише одного статевого партнера.

Коли ми говоримо про заідеологізованість цієї проблеми, то маємо на увазі небажання низки організації, які декларують боротьбу зі СНІДом як свою статутну ціль, саме з ідеологічних причин погодитися з таким чином упорядкованим статевим життям, яке для них асоціюється з Християнством.

Проте таке трактування заідеологізованості було б дещо спрощеним. Ми не можемо заперечити факту, що сучасна молодь, і підлітки ведуть невпорядковане статеве життя. Підлітка важко переконати, що статевість людини не можна розглядати відокремленого від смислу та призначення статевості (особливо з позиції вчення Католицької Церкви). Тому згадані організації йдуть легшим шляхом: якщо, мовляв, не можна переконати молодь стримуватись від невпорядкованого статевого життя, то краще запропонувати презерватив як засіб запобігання. Ці організації ідучи таким шляхом забувають або взагалі нехтують, з огляду на певні ідеологічні (а може і не тільки) моменти, виховним аспектом цієї проблеми.

Такий шлях таїть в собі дуже велику небезпеку психологічного характеру. Пропагуючи презерватив, як елемент «безпечного сексу» і засіб запобігання, молоді прищеплюють хибне уявлення про те що презерватив є запорукою безпеки. Таким чином підліток, позбавлений повної інформації про причини СНІДу і його поширення, володіючи лише інформацією (часто викривленою, однобокою, і часто неправдивою) про презерватив як засіб безпеки, починає вважати, що за допомогою презерватива він захищений навіть тоді, коли веде статеве життя із багатьма партнерами. Якщо ми помножимо цю ситуацію на факт, що згадані організації пропагують статеве життя відокремлено від подружжя, інакшими словами пропагують секс заради сексу, заради задоволення і нових відчуттів, мотивуючи це, постульованим ними ж, так званим правом на довільне статеве життя, то ми побачимо, що підліток наражається на надзвичайний ризик. Підліток приймаючи це право і пам'ятаючи інформацію про те, що презерватив захищає, може вдаватися до ведення невпорядкованого статевого життя, до сексу заради задоволення. Таким чином ці організації замість боротьби зі СНІДом, замість профілактичних заходів навпаки сприяють вільному існування причин. Використання презерватива прищеплює хибне відчуття безпеки. Молода людина вірить, що це безпека. Коли підліткові говорять відверту неправду, що презерватив захищає від СНІДу, то таким чином йому говорять: «Ти можеш цим займатися, а щоб не заразитися, використовуй це. » Людина перекидає відповідальність на цей гумовий виріб і починає невпорядковане власне життя. Досвід підказує, що у такому випадку логіка підлітка приблизно така: «Отже, якщо я не заражусь, я можу цим займатися і з однією, і з другою, і з третьою, і десятою». Насправді, поширення презерватива спричинює небезпеку для підлітка і навпаки поширює СНІД.

Окрім цього говорячи про ефективність презервативу як засобу запобігання поширенню цієї хвороби часто говориться відверта неправда.

Що таке презерватив? Презерватив, це — виріб, який виготовляється з латексу різної якості. Латекс, як і кожна матеріальна річ має пори. Пори — це отвори в структурі цієї тканини, які для неозброєного ока — невидимі. Дослідження показують, що розміри отворів презервативів суттєво більші за розмір ВІЛ. За різними даними, пори презерватива в 4-50 разів більші за ВІЛ. Таким чином, якщо ми говоримо про те чи може презерватив допомогти вберегтися від цієї хвороби, очевидно потрібно згадувати про це теж. Це звичайно суха теорія. Тут можна згадати про те, що ВІЛ потребує «допомоги» для того, щоб проникнути крізь пори презерватива. За деякими даними він потребує рідини, молекула якої була б меншою за пори презерватива. Секреторні виділення не є такою рідиною. Отже, виглядає на те, що презерватив захищає. Проте не є доведено, що ВІЛ взагалі не проникне крізь пори. До того ж не доведено, що не існує жодного іншого способу проникнення ВІЛ навіть застосовуючи презерватив.

Практика показує, що люди, які вступали у статеві стосунки з особами, які були носіями СНІДу чи є хворими на СНІД і не використовували презервативи заражалися у 80 %, іншими словами, 8 осіб з 10-ти заражаються і дві особи мають шанс заразитися. Але це статистика, скажімо так, приблизна. У випадку використання презерватива, картина дещо інакша. За різними даними 20 % заражаються, 80 % не заражаються. Ця цифра за іншими дослідженнями є іншою — 31% заражаються, 69% не заражаються. [5]

Ці цифри свідчать про те, що презерватив не є ніяким захисником, яким би якісним він не був. Більше того …20% і 80%, 31% і 69% це є post factum, після статевого контакту. До статевого контакту ніхто не знає в яку категорію він попаде, чи в категорію тих 20%, які заразилися чи в категорію 80%, які не заразилися. Це є щось на зразок «рускої рулєтки» — або-або, 50/50.

На державних каналах є освітні передачі, які ведуть мову про принципи безпечного стилю життя. Дуже часто подається інформація і про презервативи і про багато різних речей, які як ми бачимо не вирішують проблеми, а навпаки загострюють її, з огляду на причину, яку я щойно згадав.

Подача таких інформаційних блоків скоріш за все здійснюється на підставі національної програми «Репродуктивне здоров'я 2001-2005» (26.03.2001, № 203/2001), яка була схвалена указом Президента України. Цей документ зобов'язує Міністерство Охорони Здоров'я та Міністерство Освіти і Науки співпрацювати з такою міжнародною організацією як IPPF (International Planned Parenthood Federation). По-українськи її перекладають як Міжнародна Федерація Планування Сім'ї, і яка провадить дуже агресивну політику, у сфері так званих сексуальних і репродуктивних прав молоді.

В своєму молодіжному маніфесті [6] вони декларують, що всі мають право на довільну статеву поведінку, яка була б відповідальною (sic!). Але ця організація власне займається пропагандою хибної безпеки. Адже довільна статева поведінка власне є безвідповідальною, бо вона заохочує до невпорядкованих статевих стосунків. Ця організація має своє відділення в Україні, яку має назву УАПС(Українська Асоціація Планування Сім'ї).

Крім цього у наших школах запроваджуються різні предмети такі як «Основи безпеки та життєдіяльності людини» (ОБЖД), «Валеологія», покликані навчити правил безпеки в життєдіяльності людини. Зовсім недавно у Львові була запроваджена Британська програма спільно з українським фондом «Салюс», яка пропонує підліткам до обговорення теми зі статевого життя. Ця програма пропонує відверту неправду про статевість, про презерватив, про статеве життя, і про безпеку у статевому житті.

Щоб не бути голослівним наведу приклад. «Методичні матеріали з питань статевого виховання та взаємостосунків підлітків 14-16 років» пропонують анкетні питання і правильні відповіді (для вчителя). На питання чи захищає презерватив від СНІДу у методичці для вчителя знаходимо категоричну відповідь: «захищають». Сумнівність таких форм праці з підлітками і сумнівність змістовної наповненості очевидна, особливо з огляду на результати вищезгаданих досліджень. Крім цього фізіологічно недозрілим підліткам пропонують без належної психологічної і моральної підготовки, дати відповідь на дилему «що робити у випадку якщо…?». Методичка пропонує давати таку відповідь у вигляді гри. Задаються умови ситуації, яку діти повинні виконати за ролями. Діють три дійові особи: старша і молодша сестра та майбутній чоловік старшої сестри. Старша сестра незабаром виходить заміж і молодша спокушає майбутнього чоловіка старшої сестри. Старша сестра про це довідується і … А далі учні самі вже повинні придумати закінчення.

Вимога до цього предмету — жодних оціночних суджень; будь-яку статеву поведінку слід сприймати як належну. Таким чином дитина, потрапляючи в таке інформаційне середовище, попадаючи як дійова особа в таку гру не знає як реагувати, але десь на підсвідомому рівні їй відкладається, що така поведінка є нормальною.

Чи такий підліток увібравши в себе таке інформаційне середовище ризикує заразитися СНІДом? Відповідь на це запитання міститься у відповіді на інше запитання: чи цей підліток, освоївши таку програму, оволодів знаннями про основи безпеки щодо своєї поведінки?

Можна ще багато наводити прикладів з цієї програми. Але навіть одного прикладу достатньо щоб зрозуміти, що такі програми спонукають дітей до невпорядкованих стосунків.

Про поширеність невпорядкованих статевих стосунків свідчать статистичні дані. Скажімо, у 16 років 15% дівчат вже знають, що таке статеві стосунки і багато з них мали більше ніж одного партнера. У випадку хлопців ця цифра коливається від 20% до 27%. [7]

Нажаль, статеві стосунки вийшли поза межі любові, поза контекст, до якого вони призначені: до подружньої любові і до передавання життя. Їх відірвали від свого призначення і в цій ситуації, коли все сприймається немов би мистецтво для мистецтва, секс заради сексу, заради розваг, така ситуація є найкращою для поширення СНІДу.

У період статевого дозрівання, коли людина є психологічно незрілою і потребує правдивої, точної відповіді як від батьків так і від засобів масової інформації про призначення статевості і про моральність у цій сфері, подібні програми матимуть діаметрально протилежний результат до того, який декларується. Якщо підліткам не подати критеріїв об'єктивної оцінки форм статевого співжиття, знаних сьогодні, підліток стане надзвичайно вразливою для СНІДу мішенню.

Тут слід звернути увагу на один суттєво важливий момент. Статеве здоров'я, репродуктивне здоров'я необхідно розглядати як складову ЗДОРОВ'Я людини. А саму людину необхідно розглядати як цілісну духовно-тілесну істоту, головною ознакою якої є бути особою, тобто істотою наділеною розумом, самосвідомістю, емоціями, волею і здатністю до трансценденції. Виокремлення з людини якоїсь частинки, наприклад статевого чи репродуктивного здоров'я чи прав на статеве життя, з контексту людини цілої, є хибним редукціоністським кроком. Виведення однієї із складових людини поза ціле несе в собі помилку коли приймається pars pro toto (частина прийнята за ціле), коли людину ототожнюють з її частиною.

У згаданих національній програмі «Репродуктивне здоров'я 2001-2005», молодіжному маніфесті IPPF та шкільних програмах прослідковується саме ця помилка.

На необхідності пам'ятати про цю помилку згадує Святий престол у листі до Генерального секретаря ООН Кофі Аннана від 27 червня 2001 року, [8] у якому йдеться про проблеми СНІДу у глобальному масштабі, і застерігає від негативних наслідків.

Статистика ООН говорить про те, що в різних країнах процентне відношення тих, які заразилися статевим шляхом і шляхом наркоманії різна. Так скажімо в одних країнах переважають хворі на СНІД, які заразились шляхом внутрівенних ін'єкцій. В інших країнах — це невпорядковані статеві стосунки: гетеросексуальні, гомосексуальні. Але це є дві головні причини і ці дві причини можна і потрібно подолати.

У випадку статевого передавання СНІДу єдиним захистом, при чому безкоштовним, є сповідувати певні цінності: такі як вірність і відповідальність. Вірність одному партнеру, з яким поєднане життя у шлюбі є гарантією, що СНІД не поширюватиметься. Це єдина гарантія, що хвороба не буде передаватися, навіть, якщо один з партнерів є хворий на СНІД. Це означає, що хвороба не пошириться за межі цієї сім'ї. Це найлегший і найдешевший спосіб. Він вимагає єдиного: вірності і відповідальності за себе і за своїх ближніх. У нашому суспільстві відчувається нерозуміння цього найпростішого методу.

Що стосується голкових наркоманів, а за статистикою по Україні саме ця категорія осіб переважає серед хворих та носіїв СНІДу, то тут слід розмежувати питання лікування наркоманії, профілактики поширення СНІДу у цій групі ризику, та боротьба з самим СНІДом. Низка політиків пропонують полегшити доступ до наркотичних речовин узаконивши вживання деяких наркотиків і створивши пункти прийому наркотиків. Цей аргумент підсилюють тим, що ці пункти прийому наркотиків будуть забезпеченими одноразовими шприцами і таким чином наркомани не передаватимуть вірус СНІДу через багаторазовий вжиток однієї голки.

Проте подібні профілактичні кроки виглядають радше як заохочення до наркоманії, бо у випадку легалізації багато людей сприймуть це як щось, що можна робити, що це є добре, бо закон дозволяє. Подібні речі пропонують і щодо статевого життя людей. Пропозиція легалізувати будинки розпусти супроводжуються аналогічними аргументами мовляв, що через контроль за проститутками можна якимось чином позбавити людей небезпеки інфікування СНІДом. Але те, що стає, дозволеним, стає більшою спокусою для людини і заохоченням до невпорядкованого статевого життя.

Нещодавно стало відомо, що Елтон Джон готує звернення до української і російської молоді щоб вона задумалася над цією проблемою. Очевидно потрібно бити на сполох і боротися. Проте боротися не з наслідками, а з причиною. А причина одна — невпорядковані статеві стосунки і наркоманія. Законом цієї боротьби є відповідальність, подружня вірність, стриманість дошлюбна і і відмова від потурання своїм пожаданням та бажання приємності за будь-яку ціну.

На завершення наведу декілька думок з промови Святішого Отця Івана Павла ІІ до учасників міжнародної конференції присвяченої проблемі поширення СНІДу, яка була виголошена 15 листопада 1989 на закінчення міжнародної конференції, присвяченої проблемі поширення СНІДу, яку організувала у Ватикані Папська Рада душпастирської праці в закладах охорони здоров'я:

«Потрібно ствердити, що для того, щоб профілактика [СНІДу] була гідна людської особи, а водночас ефективна, вона повинна ставити перед собою два завдання: правдива інформація та виховання до відповідальної зрілості.

Інформація, надана у відповідних осередках, повинна бути насамперед правдивою і повною, такою, яка не спонукає до ірраціонального лікування, чи безпідставної надії. Гідність людської особи вимагає такого виховання, яке сприяє осягненню зрілості почуттів. Тільки тоді, коли інформація і виховання будуть вести до однозначного, радісного відкриття, що любов, будучи даруванням себе, є духовною вартістю і надає основоположний сенс людському існуванню, старша і молодша молодь будуть достатньо сильною, щоб уникнути такого способу поведінки, який несе в собі загрозу. Виховання до гідного і серйозного переживання власної статевості, і підготовка до відповідальної та вірної любові — це головні елементи прямування до особистої зрілості. І навпаки, будь-які профілактичні заходи, спричиненні егоїстичними міркуваннями, і які походять з думок, що суперечать головним цінностям життя і любові, не тільки є недозволеними, але і сповнені суперечностей, оскільки будь-яка проблема вирішується тільки тоді, коли брати до уваги суть, а не розглядати її поверхнево.

Тому Церква — надійний інтерпретатор Божого права і «знавець людських справ» … передусім старається запропонувати стиль життя, повний особового сенсу. Церква з цілим переконанням і радістю вказує позитивний ідеал, в світлі якого належить розуміти моральні норми поведінки.

У світлі цього ідеалу видно, як шкідливо для гідності особи, а водночас морально недостойно поширювати ті способи запобігання хворобі СНІД, які базуються на засобах і методах, що порушують автентичний людський сенс статевості …

Крім цього, конструктивна профілактична діяльність, спрямована насамперед … на віднайдення повного сенсу життя і радості, яка випливає з присвячення себе іншим, водночас призводить до більшого і глибшого … залучення до опіки над хворими на СНІД. Незважаючи на специфіку цієї хвороби, вони мають — так як усі інші хворі — право на належну опіку, пошану, розуміння і повну солідарність з боку спільноти.

Церква, яка, наслідуючи свого Божого Засновника і Вчителя, завжди вважала опіку над страждаючими основоположним елементом своєї місії, відчуває покликання до праці у цій новій сфері людського страждання, усвідомлюючи, що людина, яка терпить є «особливою дорогою» її навчання і служіння.» [9]

 

Юрій Підлісний
Директор Інституту родини та подружнього життя ЛБА

[ Початок / Публікації / СНІД: боротьба та профілактика: ]