Отець Іван Левицький Постуляційний центр у справі канонізації мучеників, УГКЦ
2004 рік є проголошений Українською Греко-Католицькою Церквою роком молитов
за прославу Слуги Божого Митрополита Андрея, який згідно слів Папи Івана Павла
ІІ був “однією з могутніх постатей нашого століття, що мала надзвичайний авторитет
і зуміла, не згадуючи вже про його свідчення, терпіти заради Христа” .
Слід було б, ото ж, докладніше зупинитись на його особі, особливо на баченні
ним мучеництва, що є головною темою зустрічі.
Мученики, говорив Митр. Андрей у пастирському листі “Про почитання святих”
є джерелом чудотворної сили . Хто
з вірою прибігає до мученика, – продовжував, – той може за його заступництвом
всього очікувати від Бога . Мученики є
послідовниками Ісуса Христа – першого Мученика, який є взірцем та прикладом
для всіх мучеників, бо ж власною кров’ю засвідчив своє післанництво (Пор. Ів.18,37).
Від первомученика Стефана по сьогоднішній день християни подають найвище свідчення
любові перед людьми, головно перед тими, що їх переслідують. Тому мучеництво
за віру, через яке учень стається подібний до свого вчителя, який добровільно
приймає смерть для спасіння світу через пролиття крові, – ціниться церквою
як найбільший дар та найвища ознака любові .
Одного дня Христос прояснив це своїм учням: “Істинно, істинно говорю вам: пшеничне
зерно, коли не впаде на землю, і не завмре, залишиться саме-одно: коли ж завмре,
то рясний плід принесе” (Ів.12, 24). Власне тому від самих початків Церква
звеличувалась правдою Тертуліяна, що кров мучеників є насінням християн.
Митрополит Андрей глибоко розумів це головно під час більшовицької окупації.
У 1940 році на Архиєпархияльному Соборі, згадуючи про подвиги св. Мучеників
за віру та їх переслідування, між іншим було сказано: “Свята Церква наша перейшла
вже кілька стадій своєї хресної дороги: розігнання монастирів, конфіскація
церковних дібр, усунення хрестів зі шкіл і шпиталів, арештування і заслання
багатьох людей, непосильні податки, а далі може прийде й сама Голгофта!” .
І в дійсності прийшла Голгофта, про що найкраще свідчить лист Митрополита Андрея
рік опісля до Святішого Отця. “Більшовики, – пише, – є найзапеклішими ворогами
Ісуса Христа, Його Церкви та всієї релігії і духовності, і після їх способу
діяння ми були всі переконані, що через кілька років з подібним режимом, не
залишилося б в нашій країні ні духовенства, ні церков, ні вірних. Вони мали
відкритий намір знищити до основ все, що є християнське у нашій країні” .
Він був свідомий того, що хтось повинен засвідчити своєю кров’ю про правду
подібно до Христа (Ів.18, 37) і тим самим мов би взяти на себе жорстокості
більшовизму, мов би врятувати, спасти Церкву та народ від тогочасних подій.
Глибоке значення мучеництва для нього підкреслюється його постійним бажанням
віддати своє життя за віру, за Церкву. З цієї причини звертався до Святішого
Отця, а згодом і до Кардинала Тіссерана: “Ще раз додаю моє прохання, яке я
представив Святішому Отцеві через Вашу Еміненцію. Я просив та поновно прошу,
щоб Його Святість через своє апостольське та батьківське благословення зволила
призначити, уповноважити та делегувати мене на смерть задля віри та єдності
Церкви… Необхідно, щоб хтось став жертвою вторгнення. Будучи пастирем цього
бідного та страждального народу, чи ж я не маю права померти за його спасіння?” .
Про ці слова згадує Папа Пій ХІІ в енцикліці “О rientes Omnes ”, пишучи, що
в часі переслідувань Митрополит засвідчив свою велику відданість до Апостольської
столиці та своє бажання перенести мученичу смерть задля спасіння свого стада .
Патріарх Йосиф, який найближче знав Митрополита у своїх споминах детальніше
підтверджує: “Він був відданим сином Католицької Церкви, для якої посвятив
усе своє життя і готов був кожної хвилини віддати його задля неї. До самої
смерті думав про мучеництво, про нього молився від самої молодості і свою смерть
на ложі назвав марною” .
Хоча Господнє Провидіння приготувало йому іншу смерть, однак віримо, що власне
через молитву Митрополита Господь зволив, щоб народились визнавці віри, що
мужньо пройшли шляхом мучеництва, іншим словом, його молитва була насінням
Новомучеників УГКЦ ХХ століття, за що він, як свідчить з листа до Кард. Тіссерана,
роками наполегливо благав Господа: “Ми починаємо нову епоху, і тільки Господь
може дозволити нам направити всі великі руїни, які нас оточують. Однак ми сильно
віримо, що Боже Провидіння, яке врятувало нас від “пащі лева” дасть нам необхідної
ласки для цього так важливого завдання. Ми також надіємось, що кров жертв більшовизму,
між якими віримо є певне число правдивих мучеників, про що я писав у листі
до Св. Отця, буде для нас насінням Святих, у яких ми маємо так велику потребу
і за що ми молимось протягом років з великою наполегливістю” .
У тому ж часі Митрополит писав до Святішого Отця: “Протягом всього часу цього
режиму, Бог захоронив нас в майже чудесний спосіб від великих небезпек та дозволив
нашій Церкві й нашому Народові пожертвувати Йому майже мученичу смерть багатьох
Його вірних. Бо виглядає цілком незаперечно, що ненависть до Христа та Його
Церкви були головною причиною переслідувань, на які ми були піддані; і ті,
які прийняли ці переслідування до смерті були переконані, що страждають за
Христову віру. Через офіційне дослідження, ми починаємо збирати докази цих
тверджень, та просимо Бога, щоб дозволив нам знайти їх достатньо, щоб розпочати
в Римі беатифікаційний процес” .
Під час комуністичного переслідування було неможливо провадити беатифікаційний
процес, хоча збір матеріалів, свідчень щодо життя та чеснот вірних, які віддали
своє життя за Христа постійно тривали. До цього, рівно ж заохочував Синод українських
католицьких єпископів, що відбувся 1969 року при нагоді посвячення собору св.
Софії у Римі. В одній із постанов, між іншим було сказано: “Сьогодні може жодний
інший народ не має стільки геройських мучеників і сповідників віри, як наш
український народ. Але на жаль світ про них мовчить і майже нічого не знає…
Нам треба писати й публікувати на різних мовах світу праці про їхнє життя,
виносити на денне світло їхні великі подивугідні діла, збирати всі необхідні
матеріали, потрібні для визнання церквою їхніх геройських чеснот та їхньої
святості. Їхні геройські подвиги в обороні христової Церкви і суверенних прав
українського народу, – це слава і прикраса цілої Вселенської Церкви і цілого
людства” .
Після виходу УГКЦ з підпілля інформацію, матеріали, свідчення з часів переслідування
надіслано до Постуляційного Центру УГКЦ, що займається підготовкою біографічних
матеріалів, свідчень людей стосовно осіб, які завершили своє життя як мученики
за Христову віру та які подали приклад чеснотливого служіння Богові. Власне
при Постуляційному центрі УГКЦ відбувся беатифікаційний процес Новомучениками
УГКЦ ХХ століття на єпархіальному рівні, який закінчився у Львові 27 червня
2001 року Святою Літургією, під час якої Іван-Павло ІІ проголосив 27 Слуг Божих
Блаженними.
27 Блаженних Новомучеників охоплюють період від 1935 року (смерть бл.о.Л.Фьодорова)
до 1973 року (смерть бл.Вл.Івана Слезюка) та містять у собі два роди переслідувань:
нацистське (бл.о.Омеліян Ковч, помер 1944р.) та комуністичне, яке охоплює час
від взяття влади Леніном у Росії до проголошення т.зв “перестройки” за правління
Горбачова (всі інші мученики). Між 27 Мучениками: 9 Єпископів, 7 Священиків
(єпархіальних), 7 Ієроманахів (3 із Чину Святого Василія Великого, 2 з Чину
Найсвятішого Ізбавителя та 2 з Монастиря Студитського Уставу), 4 Монахині (2
зі Згромадження Сестер Святого Йосифа, та 1 із Згромадження Сестер Непорочної
Діви Марії) і 1 Мирянин (батько сім’ї та дяк парохіяльної церкви).
На сьогодні розпочато новий процес Новомучеників УГКЦ. Йде мова про інші жертви
комуністичного режиму, які, незважаючи на жорстокі тортури залишились вірні
Богові та Його Церкві до кінця. Постуляційний центр проводить консультацію
архівів, бібліотек, свідчення у людей для якнайповнішого висвітлення життя
Новомучеників, особливо їх останніх років та мученичої смерті. Часом стикаємося
із трудністю у збиранні необхідної документації щодо окремих кандидатів, бо
перед упадком Радянського Союзу багато архівних документів було спалено. В
даному випадку є важливі так звані свідки de visu , себто ті які були очевидцями
подій. Найчастіші арешти полягали на відмовлені духовенства переходити до православної
Церкви. Це означало: або раптова смерть або тривала, тобто довголітнє ув’язнення
супроводжене фізичними, а ще гірше душевними тортурами. Тут можемо згадати
один фрагмент з життя Слуги Божого о.Михайла Горечка, беатифікаційний процес
якого ведеться. Перед його вивозом на Сибір, парафіянка підійшла до воза Отця
Михайла і почала намовляти: “Отче, підпишіть! І будете між нами і маєток урятується”.
А він: ”Віра варта більше, як моя свобода й маєток” .
Зараз його тіло спочиває під кедрами у тайзі.
Рівно ж, одним з головних завдань Постуляції УГКЦ на 2004 рік є старання про
молитовну прославу Слуги Божого Митрополита Андрея. Оскільки інформативний
процес щодо життя та чеснот Митрополита є завершений, Постуляція заохочує вірних,
щоб молились до Господа за прославу Слуги Божого Митрополита Андрея та щоб
просили окремої ласки через його посередництво. Бо власне, коли буде отримана
певна ласка, головно чудесне оздоровлення, Слуга Божий Андрей буде залічений
вселенською Церквою до лику Блаженних.
На закінчення, слід згадати, що на своєму смертному ложі Митрополит Андрей
предсказав цілковите знищення Католицької Церкви східного обряду, а потім її
великий розквіт та поширення Католицької Церкви в українському обряді на цілому
Сході. Без сумніву, цілковите знищення наступило з арештом Єпископату УГКЦ
11 квітня 1945 року та псевдо собором 8-10 березня 1946 року. Проте віримо,
що з часу легалізації УГКЦ, головно з проголошенням 27 Мучеників Блаженними,
Українська Греко-Католицька Церква переживає розквіт та поширення, бо як за
часів перших християн так і по сьогодні, кров мучеників є насінням Церкви.
Апостольський Лист Римського Архирея
Івана Павла ІІ з нагоди 400-річчя Берестейської Унії, 3.
Про почитання святих, в Письма- Послання
Митрополита Андрея Шептицького з часів німецької окупації, друга частина, Йорктон,
1969, стр.197.
ЦДІАЛ, ф.201, оп.1а, арк.. 83-84.
Лист Митрополита Андрея до Святішого
Отця, 29.10.1941; в Epistolae et Relationes ad Sanctam Sedem lingua gallica
exaratae .
Лист Митрополита Андрея до Кардинала
Тіссерена, 26.12.1941; Epistolae et Relationes ad Sanctam Sedem lingua gallica
exaratae .
І пізнаєте правду …, Документи
Матеріали Світлини, у 20-ті роковини з дня смерті ісповідника віри Патріарха
Йосифа Сліпого, Львів, 2004, стр.220.
Лист Митрополита Андрея до Кардинала
Тіссерана, 17.08.1941; Epistolae et Relationes ad Sanctam Sedem lingua gallica
exaratae .
Лист Митрополита Андрея до Святішого
Отця, 16.08.1941; Epistolae et Relationes ad Sanctam Sedem lingua gallica exaratae
. .
Собор відбувся 29.09 – 04.10. 1969;
див. Благовісник , 1969, стр.126.
ВЕНГРИНОВИЧ Степан, Добровільно, Спогади,
Мельбурн, Австралія, стр.116-117.
