Передумови

Передумови заснування

Богословське навчання в історії мало різні форми. Так, упродовж перших віків християнства його вираженням була усна традиція Літургії. Щойно у середньовіччі на Заході виникли школи й університети, де почали вивчати богослов’я як науку. У відповідь на виклик протестантської Реформації та католицької Контрреформації постали перші українські богословські навчальні заклади, зокрема в Острозі та Львові, які суттєво вплинули на релігійно-культурне відродження України наприкінці XVI ст. Після Берестейської Унії в умовах церковного поділу та міжконфесійної конфронтації склалися різні умови для розвитку освіти та богослов’я в обидвох вітках Київської Церкви. Для Православної Церкви XVII століття цей поділ виявився надзвичайно плідним, зокрема завдяки реформам Петра Могили та діяльності його дітища – Києво-Могилянської Академії. Богословський синтез між Сходом і Заходом, загальна відкритість до “вільних наук”, готовність впроваджувати богослов’я в культуру, а культуру в богослов’я сприяли тому, що Академія стала інтелектуальним центром усього східного християнства.

Спроби Унійної Церкви розвинути власне шкільництво в цей період не були вдалими, і лише окремі духовні особи могли навчатися в католицьких університетах та папських колегіях. За умов посттридентського уніформізму та постійної нестачі національних інтелектуальних сил виникає традиція покладатися на чужі навчальні та наукові установи, на чужі сили й уми, традиція, яка, міцно та надовго вкоренилася в Церкві, плодами якої стали латинізація й культурна полонізація.

Австрійський період

Зміни відбулися щойно наприкінці XVIII століття, коли за сприяння австрійської влади було засновано Греко-католицьку генеральну семінарію у Відні (1774), яку 1783 року було перенесено до Львова. Протягом півтора століття семінаристи навчалися на філософському й богословському факультетах Львівського університету, хоча і в цьому навчальному закладі не було змоги відродити й плекати традиції київського християнства

У XX столітті організація богословської освіти Української Греко-Католицької Церкви зазнала відчутних змін. Митрополит Андрей Шептицький вже у 1905 р. на сесії Австрійського парламенту вимагав заснувати Український Університет. Лихоліття Першої світової війни і несприятливі політичні обставини того часу не дозволили швидко реалізувати цей намір. Спонукою до активізації розбудови української вищої школи в Галичині були дії польських властей. Так у 1918 р. у руслі загальної політики полонізації у Львівському університеті були закриті українські кафедри, звільнено багатьох професорів-українців, посилився тиск церковної латинізації. Таємний український університет, який став тимчасовим пристановищем для українських професорів і студентів, був насильно ліквідований у 1925 році. У цьому контексті митрополит Андрей Шептицький виступив з ініціативою створення вищої богословської школи.

Заснування

6 жовтня 1929 року відбулося урочисте відкриття Греко-Католицької Богословської Академії у Львові. Першим ректором призначено о. д-ра Йосифа Сліпого. Об’єднавши довкола себе провідні кола західноукраїнської інтелігенції, Академія відразу ж стала центром богословських і філософських наук. На теренах тодішньої Польщі це був єдиний вищий український навчальний заклад. За 10 років існування Академія значно розрослась: відкрились нові факультети, кафедри, професорський склад збільшився до 40 осіб, розвинулась видавнича справа, сформувалася бібліотека. Від самого заснування Богословська Академія намагалася впроваджувати східні перспективи, проводити інкультурацію богослов’я, хоча межі для подібних ініціатив у Католицькій Церкві, включно аж до II Ватиканського Собору, були доволі вузькі.

Період окупації

Після приходу в Галичину радянських військ у вересні 1939 року Академію було закрито, а студентів репресовано. Внаслідок німецького бомбардування 15 вересня 1939 року зруйновано академічну Церкву Святого Духа і бібліотеку. Під час німецької окупації в Академії, хоч і з невеликим професорським складом, відновилося навчання, а в 1942 році Апостольський престол навіть дозволив Академії створити аспірантуру. З 500 студентів, які навчалися у 1941-1944 роках, лише 60 отримали дипломи. Після повторної радянської окупації навесні 1945 року Богословська Академія була остаточно закрита. Значна кількість випускників та професорів Академії (у тому числі багатолітній ректор, а після смерті митрополита Андрея Глава УГКЦ Иосиф Сліпий) опинилися в сибірському ГУЛАГу.

Однак Церква вижила: в катакомбах: таємно вели свою душпастирську працю єпископи і священики, діяли монастирі, підпільно вчилися семінаристи. Професорами і духовними наставниками в цій ситуації виступали переважно колишні викладачі й випускники Академії.

Дивіться експозицію Інституту Історії Церкви “Катакомбна Церква”

В еміграції

Складною була ситуація з богословською освітою для греко-католиків, які опинилися в еміграції. Через відсутність своїх шкіл вони знову змушені були “позичати” знання там, де обговорювалися сторонні проблеми. У 1963 році після 18 років ув’язнень і таборів до Риму приїхав глава УГКЦ Иосиф Сліпий. Один із перших його декретів стосувався заснування Українського Католицького Університету. Трохи згодом Патріарх заснував Колегію Святої Софії. Цими діями Йосиф Сліпий продемонстрував глибоку віру в те, що Україна відродиться і що до цієї грядущої реальності треба готуватися. Студенти УКУ та Колегії Св. Софії під духовною опікою Патріарха Йосифа думали про те, що Церква потребує свого богослов’я, свого підходу до богословствування, потребує мати свою науково-навчальну інституцію. Вже у 70-80-х роках українські семінаристи, що навчалися у Римі, замислювалися над перспективою створення українського католицького богословського факультету, розробляли відповідні навчальні програми, які б відповідали потребам нашої Церкви. Згодом завдяки їхнім зусиллям почалося відновлення Львівської Богословської Академії.

Відновлення

У 1992 році з благословення Глави УГКЦ Верховного Архиєпископа Мирослава Івана Кардинала Любачівського була створена комісія у справі відновлення Богословської Академії. У 1994 році Львівський Синод єпископів проголосував за відновлення ЛБА. У вересні цього ж року Академія була офіційно відкрита.

Після відкриття Академії у 1994 році, прийому студентів та перших двох років навчання керівництво ЛБА розпочало працю над її акредитацією. А вже в 1998 році ЛБА здобула визнання Конгрегації Католицької Освіти. Диплом бакалавра богослов’я, який отримали перші випускники Академії у 1999 році, визнається всіма католицькими і багатьма некатолицькими навчальними закладами світу.

Перший випуск

Влітку 1999 року в Академії відбулися урочистості з нагоди вручення дипломів першим двадцяти восьми випускникам. На устах багатьох виступаючих у цей день було слово “вперше”. Вперше в українській вищій богословській школі науковий ступінь бакалавра отримали миряни, вперше в Україні дипломованими богословами стали жінки, вперше виданий українським богословським закладом диплом має міжнародне визнання.

Заснування УКУ

Заснування Українського Католицького Університету (УКУ) в Україні, що відбулося 28 червня 2002 року, вінчало собою майже столітні зусилля і прагнення Української Греко-Католицької Церкви та українських науковців створити вищий навчальний заклад, який виростав би на ґрунті християнської духовності, культури та світогляду і став би освітнім та науковим центром загального значення, а також місцем екуменічного діалогу й порозуміння в Україні.

Минуле ХХ століття було мало прихильним для християнського люду України. Переслідування, війни, депортації, мучеництво за віру, біль та страждання важким тягарем впали на мільйони людських доль. Плодом цих страждань стала чиста молитва новомучеників українського народу, що творить чуда і запалює серця вірних на подиву гідні кроки у, здавалося б, духовно спустошеному та понівеченому краї. Становлення УКУ стало також плодом і цієї молитви. Серед новомучеників Київської Церкви, яких проголосив блаженними під час свого перебування в Україні Папа Іван Павло ІІ, семеро – колишні викладачі та студенти Богословської Академії, спадкоємцем якої є УКУ.