Sorry, this entry is only available in Ukrainian.

Інструменталізуючи минуле:

Еклезіяльна, історична й культурна памʼять про Замойський собор

(кінець XVIII – перша половина XX століть)

Доповідач: проф. Ігор Скочиляс, керівник Центру релігійної культури та завідувач кафедри історії УКУ

У ці дні минає 300 років від того часу, коли 26 серпня – 17 вересня 1720 року в сучасному польському місті Замостя, у невеликій, але затишній церкві Покрову Богородиці й Св. Миколая, розпочав свою роботу велелюдний форум – провінційний собор Руської Унійної Церкви, другий в її історії від часів проголошення Берестейської унії. Собор розробив масштабну програму реформ в українсько-білоруській Київській митрополії, що наголошувала на інтегральній єдності з Римським Апостольським престолом та словʼянсько-візантійських джерелах її обрядової спадщини. Упродовж майже двох століть етос Замойського собору визначав організаційну структуру, богословʼя та пасторальну програму Греко-Католицької Церкви, а почасти й інших унійних спільнот, та опосередковано впливав на Православну Церкву. Рішення у Замості також мали потужний вплив на тогочасну руську (українсько-білоруську) культуру.

У XVIII – в першої половини XIX ст. богословська і канонічна спадщина Замойського собору перетворилася на важливу складову еклезіяльної памʼяті Унійної Церкви, на яку її духовенство і вірні опиралися зокрема під час брутальних переслідувань у Російській імперії. Від «Весни народів» 1848 р. і появи українського національного руху спадщина Замойського собору, завдяки обрядовій дискусії між «восточниками» і «західниками», ввійшла у публічний суспільний дискурс, ставши елементом історичної й культурної памʼяті галицьких українців та основою рішень Львівського провінційного собору 1891 р. У міжвоєнний період «візантійський поворот» у Греко-Католицькій Церкві, особливо видимий у літургійній сфері, знову актуалізував спадщину Замойського собору. Митрополит Андрей Шептицький намагався її творчо переосмислити й адаптувати в категоріях католицького модернізму до тогочасних душпастирських потреб своєї Церкви і перспектив діалогу з православними. Натомість його опоненти в дискурсі традиціоналізму наголошували на постановах Замостя як незмінному каноні, що символізував західне католицьке «обличчя» УГКЦ.

На сьогодні, з одного боку, маємо справу з виразною інструменталізацією памʼяті про Замойський собор та навіть своєрідну «змову мовчання» про його традицію, яка у різних академічних, суспільних і церковних середовищах виявляється по-різному, а з іншого, простежуються всі ознаки «нульової памʼяті» про події 1720 р. Це відкриває перспективи неупередженого вивчення генези, перебігу та рецепції провінційного зібрання 1720 р., із залученням нових методологічних підходів і нових джерел, що передбачає використання новаторського інструментарію в міждисциплінарній взаємодії богословів, гуманітаріїв і каноністів. Сподіваємося, таке інтелектуальне зацікавлення заохотить українську та інші Східні Католицькі Церкви критично переосмислити внесок Замойського собору в формування їхнього благочестя, а зокрема в обрядовій сфері), а також заставитися, які з елементів цієї унійної традиції є з душпастирської та інших перспектив життєдайними на сьогодні.

Щоб отримати лінк для долучення до вебінару, зареєструйтеся:
https://forms.gle/9M1g96eaC8yp4yQA6

https://www.facebook.com/events/1723843181103868