Sorry, this entry is only available in Ukrainian.

Дата проведення: 19 квітня.

Час проведення: 11:30 – 16:00

Місце проведення: Академічний корпус УКУ, вул. Козельницька 2а, аудиторія 424

Організатор: Гуманітарний факультет Кафедра світової історії нового і новітнього часу Навчально-дослідна програма «Іберійські студії в Українському католицькому університеті»

ПРОГРАМА СЕМІНАРУ

 З кінця XVIII до початку XX ст. землі, які становлять сьогодні територію України, належали до складу Російської та Австрійської імперій. Відомі завдяки своїй родючості та зручному транзитному становищу, ці території швидко стали об’єктом зацікавлення з боку європейських держав. У перші роки XIX ст. було засновано консульства західних держав на північному узбережжі Чорного моря – англійське, французьке, іспанське, неаполітанське у Одесі, французьке і англійське – в Херсоні. Згодом, до цієї мережі додалися австро-угорське та німецькі консульства в Одесі. На території Австро-Угорської монархії осідками консульських представництв стають Львів і Чернівці. Крім російських представництв у Галичині та Буковині, тут з’являються німецьке, французьке, англійське. Після розпаду Росії та Австро-Угорщини і наступного виникнення Радянського Союзу і Другої Речі Посполитої, головними осередками дипломатичної присутності європейських держав в радянській частині стає Харків (з 1934 р. – Київ), в польській ним залишається Львів. Свою присутність тут засвідчили Франція, Німеччина, Італія, Великобританія, Румунія, Прибалтійські держави. Така ситуація зберігалася до початкового етапу Другої світової війни (1939 – 1941 рр.). 

Виконуючи представницькі функції, консульські установи разом з тим збирали і систематично пересилали своїм урядам величезний обсяг інформації стосовно економічного, політичного, культурного ландшафту територій, на яких діяли. Ці масиви письмових джерел мають непересічне наукове значення як внаслідок мало упередженого погляду їхніх творців, так і значної і, часто, безперервної тривалості з часу їхнього формування. Наприклад, архів заснованого 1802 р. французького генерального консульства в Одесі містить докладні щорічні статистичні звіти щодо обсягів експорту на Захід зернових культур. Не менш цінними на історичні свідчення є й архіви інших консульських установ європейських держав.

Останнім часом в Україні та поза її межами з’явилися дослідники, які використовують у своїх працях архівні ресурси дипломатичних установ. Головною метою семінару-робітні є об’єднання їхнього особистого, втім теоретично подібного досвіду, щоб у перспективі вписати українську історію в європейські контексти, виробити спільну перспективу методів та напрямків досліджень.