Sorry, this entry is only available in Ukrainian.

В УКУ завершилася Міжнародна конференція “Жінки у час конфліктів: Екуменічна діяльність задля миру і справедливості”, яку організував Лекторій СУА з жіночих студій у співпраці з Філософсько-богословським факультетом та Європейським товариством жінок-дослідниць богослов’я (European Society of Women in Theological Research). Це була одинадцята центрально-східноєвропейська конференція у межах діяльності товариства. Перша відбулася 20 років тому у Празі.

Впродовж 4 днів учасниці ділилися особистими свідченнями, дискутували про роль жінок у важливих суспільно-політичних процесах, обговорювали значення релігійних та духовних ресурсів у період конфліктів, а також аналізували теми релігійних та духовних практик, які стали відповіддю жінок у час (пост)конфліктів.

Конференція зібрала близько 70 учасниць та доповідачок з різних європейських країн: Хорватії, Словенії, Польщі, Угорщини, Румунії, Чехії, Латвії, Литви, Росії, Нідерландів, Німеччини, Іспанії, Швейцарії, Греції.

Серед спікерок – також українські науковиці, які представили учасницям досвід українських жінок під час двох великих воєн, впродовж тоталітарного періоду в Україні, а також і військового конфлікту на сході України.

Жінки стають першою мішенню під час війни

У багатьох культурах жінку сприймають як матрицю суспільної ідентичності, яку треба захищати і за яку треба мститися. У ставленні до жінки простежується дві лінії – глорифікація та підкорення чоловікові. Від жінок очікують доброчесності та невинності, а під час війни жінок асоціюють з країною ворога. Тому вони першими стають мішенню під час війни, зазначає д-р Надія Фурлан Штанте зі Словенії, професорка богослов’я, наукова співробітниця у Науково-дослідницькому центрі Приморського університету.

«Коли є тиск на суспільство, то першою на карту ставиться чеснота жінки. У Франції під час Першої світової війни жінки, які були зґвалтовані окупаційною владою, переживали стигматизацію, – розповідає вона. – А тих, хто розмовляв з американськими солдатами, побивали. Ці типові ролі жінок берегині і матері відіграють свою негативну роль у контексті війни. У цьому випадку вони стають своєрідним скарбом певної культури», – зазначила спікерка.

Під час воєнного конфлікту серед країн колишньої Югославії задокументовано безліч зґвалтувань, які були стратегією війни. Для більшості жінок Герцеговини і Боснії релігія стала способом заліковування ран, способом отримати зцілення. Але не всі представники релігійних громад були готові прийняти «таврованих». В ісламі максимум, що зробили – це присудили таким жінкам звання героя, але було дуже мало тих, хто міг би їх прийняти і пригорнути.

Культурні ролі жінок змінилися

Церкви пішли на зустріч виклику, замінюючи поширену концепцію справедливої війни на концепцію справедливого миру, зауважила Ізабел Апаво Фірі, заступниця генерального секретаря Всесвітньої ради Церков (World Council of Churches) з питань свідчення та дияконії Всесвітньої ради Церков (World Council of Churches).

Ізабел розповіла про роль жінок у процесах миротворення у Південному Судані.  У 2013 році Рада церков звернулася з екуменічним закликом для розбудови миру у цій африканській державі. Власне, жінки відгукнулися на цю ініціативу і в умовах жорстокої війни і небезпеки власному життю працюють над примиренням сторін конфлікту.

Їхні проекти завоювали повагу обох сторін. Щомісячно вони організовували жіночі молитви, які стали інструментом в налагодженні мостів між людьми, розділених за політичними поглядами і налаштованих вороже одне до одного. Молитви об’єднують жінок з різних сторін конфлікту та з  різних конфесій. Це має вирішальне значення, оскільки війна, яка розпочалася у 2013 році, сприймається як розділення церков на етнічному ґрунті.

Ще один їхній проект – Thursdays in Black, гасло якого світ без зґвалтування і насильства. У цей день одягаються у чорний одяг на знак підтримки жінок, чоловіків, дівчат і хлопців, які проявили стійкість в обставинах насилля і зґвалтування. Часто чорний колір має негативну конотацію, але в цій кампанії чорний є символом опору та стійкості.

Війна змінила культурні ролі жінок, котрі не тільки змусили їх взяти в руки зброю і захищатися, але й бути ініціаторками примирення суспільства. Власне жінки Південного Судану з різних сторін конфлікту, попри небезпеку яка їх оточує, збираються спільно на молитву за примирення та демонструють взаємну солідарність.

Чому жертви мовчать?

Доповідачки з Хорватії д-р Ядранка Ребека Аніч, віце-президентка хорватської секції ESWTR, і д-р Анна-Марія Рафай, представниця хорватської секції ESWTR,  розповіли про військові злочини проти жінок під час громадянської війни в країнах колишньої Югославії, які відбувалися як на державному, суспільному, так і на індивідуальному рівні. Згідно з офіційною статистикою, з 1991 року по 1995 рік у Хорватії було зґвалтовано близько 20-30 тис. людей, як правило, жіночої статі від 7 до 80 років. Жертви зґвалтувань мовчали, а державна система нічого не робила, аби порушити це мовчання. Після перших скарг винесли перші вироки. У тому ж у 1991 році було створено міжнародний суд, який опікувався справами колишньої Югославії. Однак під час розробки закону про захист прав жертв зґвалтування прокуратура навіть не могла назвати кількість постраждалих.

Ще у лютому 1993 року у хорватських мас-медіях з’явилися перші згадки про зґвалтування жінок під час війни. Цього ж року провели міжнародну конференцію задля солідарності з цими жінками, але у 1994 році в інфопросторі вже не було ніяких повідомлень на цю тему. Громадськість не проявила великого інтересу до жертв війни. Ба більше, на персональному рівні жертви насилля у Хорватії, Боснії та Герцеговині, а це здебільшого вихідці з католицьких та мусульманських родин, зазнали упередженого ставлення з боку рідних, які сприймали зґвалтування як ганьбу.

«Існує три причини, чому жертви мовчать – тиск власної сім`ї, розчарування у своїй країні, відчуття відсутності захисту. Жінки відчувають свою ізольованість. Зробити тему відомою серед громадської вдалося завдяки збірнику «Сунчіца», який видали у 2011 році. На основі цієї збірки історій зняли документальний фільм зі 16 свідками зґвалтування. Таким чином жертви опрацювали свій досвід, дехто навіть з ґвалтівниками», – розповіли експертки.

Особистий наратив як ключ до примирення

Щоб подолати насильство, варто створювати альтернативні образи влади, лідерства і порядку, вважає професорка з Центру сталого розвитку Даугавпілського університету д-р Дзінтра Ілішко (Латвія). «Дуже часто жінок виключають з формату великої політики. Ми можемо  надихати одна одну ставати потужними гравцями у боротьбі за справедливість. Я ціную зусилля українців, яке вони докладають для створення різних громадських організацій. Однак на загал ми, жінки, не надто представлені у процесах миротворення у світі. Багато релігійних спільнот пріоритезують чоловіче лідерство і виключають жінок з миротворчих процесів і міжрелігійних діалогів», – зазначила доповідачка.

На її думку, треба долати таку релігійну ксенофобію, адже і в релігійних колах потрібні жінки, які можуть промовляти до всього людства. «Слід зосереджуватися на діалозі, але ще один важливий момент – це обмін особистими історіями з різних контекстів. Розбудовуючи мережі підтримки, жінки створюють нову історію. Особистий наратив має велике значення у процесі примирення на громадському рівні», – наголосила д-р Ілішко.

Жінки також можуть бути голосом для безголосих

Не може бути розбудови миру без розуміння ролі жінки і її впливу у вирішенні конфліктних ситуацій. Адже жінки зазвичай поділяють спільні перспективи і досвіди, які вони виношують через спільні ситуації неспокою і конфлікту, зауважила професорка богословського факультету Університету Арістотеля в Салоніках д-р Екатеріні Цалампуні з Греції. У своїй доповіді вона показала, як зображена роль жінок у біблійному контексті, зокрема у Євангелії від Луки. Зазвичай про миротворчу роль жінок говорять значно менше, аніж про вплив чоловіків. Однак, за словами спікерки, важливо не те, наскільки часто згадується у Святому Письмі про жінок, але те, наскільки значним і доленосним було те, що вони зробили.

«Ставлення Луки до жінок не є прямолінійним проголошенням рівності, – наголошує доповідачка. – Його спосіб опису жінок є неоднозначним. Незважаючи на їхню анонімність, вони пов’язані з темою прощення, миру і примирення. Жінки вміють просити прощення, як вдова у притчі про несправедливого слугу. Вони стають тими, хто проголошує Добру новину. Як і біблійному контексті, так і за наших днів жінки мають великий миротворчий потенціал. Ісус показав, що його учні можуть бути голосом для безголосих. Жінки можуть створювати нові стратегії боротьби з конфліктом», – звернула увагу Екатеріні.

Жінки, які стають на захист власного народу перед загрозою насильницької окупації

У біблійних історіях про Дебору, Юдиту та Яель постає образ жінки-захисниці, яка кмітливо, мужньо і мудро змінює хід подій і відвертає зло від свого народу. Про біблійних героїнь з проекцією на сучасність розповідала Галина Теслюк, доцентка кафедри біблійних наук ФБФ УКУ та координаторка Лекторію СУА з жіночих студій.

У своїй доповіді доповідачка зосередила увагу на трьох жіночих постатях Старого Завіту, котрі у кризових обставинах приймають рішення втрутитися у хід історії власного народу та врятувати його від зовнішнього насильства – військового загарбання. Ці героїні, з одного боку підважують традиційну роль чоловіка-захисника і це наголошує сам біблійний автор чи Книги Суддів, чи то Книги Юдити, з іншого – навчають, що суспільство має і може прийняти активну і дієву роль жінок у захисті власного народу. Український сучасний контекст з неоднозначним, часто стереотипним ставленням до жінок-учасниць бойових дій на сході України, допомагає відчитати давній біблійний наратив. Як також засвідчити, що подолання певних стереотипів може слугувати одним із кроків в подоланню конфлікту.

Чотири рівні активізму українських жінок під час війни на сході країни

Професорка Протестантського богословського університету в Амстердамі Гелен Зордрагер проаналізувала різні види суспільної активності українських жінок у час війни на сході України на прикладі успішних проектів.

По-перше, це материнський активізм через створення відповідних організацій на підтримку або спротиву війні. Хоча антивоєнна риторика останніх змінилася на критику недостатнього захисту прав людини. По-друге, патріотично громадський активізм через участь у різних медійних і громадських проектах, як до прикладу, проект українського військового капелана Олесі Доліної «Серце горлиці». Це фотосесія жінок-воїнів АТО. По-третє, це активізм через промоцію ідей діалогу і примирення, як до прикладу, проект «Діалог в дії». Громадські та релігійні активісти отримують тренінги з ненасильницької комунікації. Основну роль лідерства і фасилітації виконують церкви. По-четверте, це екуменічна активність, коли жінки через свою миротворчу діяльність роблять релігію публічною.

Надихати жінок до діалогу

Екуменічний діалог у ХХІ ст. вже складно уявити без ролі жінок. За мир і справедливість вони моляться, виступають із заявами у публічному просторі, беруть участь у громадських акціях і стають учасницями правозахисних організацій. Жінок треба надихати до такої діяльності, наголошує російська дисидентка, професор, гостьова лекторка УКУ Єлена Волкова. Вона висловила жаль з того приводу, що російське диктаторство живить себе радянськими і репресивними практиками через театр гендерної рівності.

«Вони витягнули традицію лялькового театру жіночих організацій, які працюють заради імітації соціального і релігійного аткивізму – і Церква, і Кремль тягнуть за нитку цих ляльок, які приховують контроль. Деякі російські жінки сьогодні вважають, що можуть йти і воювати проти українців. Це банальність зла. Вони не виражають моральної огиди чи шоку з того приводу, що їхніх чоловіків вбивають на роботі на Донбасі. Втративши чоловіка чи сина, вони мовчать. Не здіймають свого голосу супроти війни», – наголосила д-р Волкова.

Учасниці конференції планують вже наступні зустрічі, на яких вони будуть заохочувати жінок до діалогу, що пошуку рішень, до обміну своїми історіями, адже це проговорення травм і досвіду дає більше сили діяти, діяти разом.

В останній день конференції учасниці мали нагоду дізнатися про українських жінок та стратегії їх виживання у складних політичних обставинах ХХ-століття, про їх духовно-літургійні практики, про взаємоповагу та солідарність, про самопожертву під час підпілля УГКЦ та активну роль у боротьбі за легалізацію Церкви. Зокрема, д-р Оксана Кісь розповіла про важливість віри та збереження духовних практик для жінок політичних в’язнів Гулагу, а д-р Світлана Гуркіна розповіла про участь жінок в житті підпілля УГКЦ.  

Конференція проводиться за фінансової підтримки: Німецької католицької благодійної організації «Реновабіс» (Renovabis), Союзу українок Америки (UNWLA), Нідерландської католицької фундації «Коммунікантес» (Communicantes), Нідерландської протестантської організації «Церква у дії» (Kerk in Actie), Фонду Конрада Аденауера (Konrad-Adenauer-Stiftung), Львівського конференц-бюро в рамках програми «Львів науковий», Протестантської організації «Хліб для світу» (Brot für die Welt), Хорватської секції організації «Екуменічна жіноча ініціатива» та анонімних благодійників із США.