Sorry, this entry is only available in Ukrainian.

9 жовтня на Площі Ринок біля входу до міської ратуші зібралося близько півтори тисячі студентів Львівського Національного Університету ім. Івана Франка та Українського Католицького Університету. Цей мітинг відбувся як спонтанна відповідь львівського студентства на факт самоспалення їх викладача – Станіслава Шендрика. Минулої п’ятниці (3 жовтня) на знак протесту проти свавілля чиновників міської ради він облив себе бензином і підпалив. У важкому стані він потрапив до реанімаційного відділення 8-ї клінічної лікарні, а 7 жовтня помер.

Конфлікт, який спричинився до цієї трагічної події, розгорнувся навколо земельної ділянки, що поблизу будинку по вул. Тернопільській. Цією ділянкою родина Шендриків користувалася від 1953 р., хоч і документів на право власності нею не мала. Згідно зі статтею 119 Земельного кодексу України після 15 років користування земля автоматично переходить у власність того, хто на ній працював. Незважаючи на це, 4 липня 2003 року ділянку продали фірмі “Телець” на земельному аукціоні в міській раді. Ще напередодні аукціону пан Шендрик звернувся в Галицький районний суд, який 2 липня заборонив продаж цієї землі. Однак ділянку таки продали. Минулої п’ятниці робітники почали огороджувати ділянку парканом в намір розпочати будівництво. Станіслав Шендрик декілька хвилин розмовляв з ними. Після цього й трапився інцидент…

“Мені дуже боляче розповідати, як це трапилося. Єдине, що можу сказати: тут грубо порушили права людини, яка ніколи нікому не зробила нічого поганого ,– говорить дружина пана Станіслава Тетяна. – Це треба залишити на совісті тих, хто створив таку ситуацію. Тут замішані дуже великі гроші – 360 тис. грн., за які придбали ділянку. Ми – люди прості, хочемо жити згідно з законом. І що виходить? Написали заяву в суд – заява зникла, написали в прокуратуру – те саме. Суд вирішив заборонити продаж ділянки, але її таки продали. Це все протизаконно. Безглузда біганина інстанціями довела мого чоловіка до такої трагедії. Я більше не можу про це говорити”.

Ініціатива негайно скликати мітинг належала студентам філософського факультету Львівського Національного Університету ім. Івана Франка. Представники оргкомітету зачитали звернення до міського голови, в якому ставиться вимога розпочати судову справу супроти тих, хто спричинився до того, що людину доведено до крайнього засобу суспільного протесту – самогубства; дослідити і дати вичерпну відповідь щодо справи із земельною ділянкою по вул. Тернопільській, прийняти всі необхідні заходи, щоб чогось подібного не повторилося, відшкодувати родині Шендриків завдані збитки. Під петицією поставили свої підписи учасники мітингу.

Перед зібранням виступали студенти, рідні, знайомі Покійного. Серед виступаючих був мер Львова Любомир Буняк та поет Ігор Калинець. З коротким словом до зібрання звернувся віце-ректор УКУ, правозахисник, письменник Мирослав Маринович. “З часів осмислення нацизму ми знаємо думку, яку я з пам’яті можу передати так: ‘Коли приходили забирати євреїв, ми мовчали, бо ми не євреї; коли приходили забирати католиків, ми мовчали, бо ми не католики; коли приходили забирати циганів, ми мовчали, бо ми не цигани. Проте коли прийшли забирати нас, то вже не було кому протестувати. Ми всі погрузли в одному гріху – жити тільки для себе. Тому таким важливим є вияв вашої, дорогі студенти, солідарності. Так ми сьогодні доздаємо іспит на громадянську відповідальність – іспит, який ми не здали в часи комуністичного режиму”.