Sorry, this entry is only available in Ukrainian.

Спершу один спогад. Для мене 2014 рік почався ще вранці 11 грудня 2013-го, коли я від імені ректорату зачитав звернення спільноти УКУ з приводу нової спроби тодішньої влади розправитися з Майданом.
Було в цьому зверненні рішення, яке не могло бути прийняте лише ректоратом, – воно потребувало санкції всього УКУ:

Спільнота Українського католицького університету оголошує громадянську непокору президентові та його уряду і разом із Євромайданом та – ми переконані – усім українським народом домагатиметься негайної відставки чинної влади, сформування тимчасового уряду й проголошення дострокових виборів в усі органи влади.

Пропозиція була більш, ніж ризиковна: у разі поразки Майдану про Університет залишився б лише спогад. Це розуміли всі, хто слухав мене у переповненій каплиці на Свєнціцького, тож не дивно, що на кілька секунд запанувала пронизлива тиша. А тоді зал вибухнув спонтанними оплесками.

Це була мить цілковитої гордості за УКУ й неймовірної любові до нього. Заради таких моментів варто жити. За це одностайне схвалення я хочу сьогодні ще раз подякувати, і в цій любові я хочу знову освідчитись.

Саме з цього моменту і почався Новий 2014 рік – рік надії і смутку, героїзму і жертви, натхненного волонтерства і важкої втоми. Рік, у якому наш майданівець Богдан уже ніколи не обійме свою Марічку, а Юрій та Артемій, сповнені високим духом громадянського обовʼязку, підуть на цю безумну, але для нас таки справедливу війну.

Я дякую всім, хто проникся відчуттям великої місії, яку покликаний сповнити Український католицький університет. Дякую за недіспані ночі й часто понад міру перевантажені дні. Дякую вашим родинам, які через це недоотримують вашого тепла. Дякую за творчі ініціативи й добротні звершення. Дякую за спільну молитву й розкіш спілкування. Одне слово, дякую за те, що ви – є!

Але водночас я прошу й вибачення. Бо, на відміну від Місяця, ми часом обертаємося одне до одного тим непривабливим боком, який мав би навічно залишитися в тіні. Буває, не помічаємо, що, захищаючись, інколи наносимо рани. Простіть нам це великодушно!

Яким буде 2015 рік? Він має бути роком впевненого паломництва, а не принизливого відступу; світлої надії, а не гіркого розчарування. Згадане вище звернення УКУ закінчувалося словами Ісуса, які спроможні й зараз бути для нас опорою: «Не бійся, тільки віруй, і вона спасеться!» (Лк. 8, 50).

Новий рік стане тим, чим ми його наповнимо. А дари Божі завжди для нас доступні: треба лиш їх побачити і з них зачерпнути. З-під наших рук можуть вийти великі письмена, якщо високими будуть регістри наших душ.

Ми всі відчуваємо: час так довго стримували, що тепер його спідометр зашкалює. Жити в таку добу нелегко – надто вже все нагадує «американські гірки». Але водночас і захопливо, бо в цьому темпі виразніше проглядається візерунок історії – тієї історії, яка запрошує Тебе стати її співтворцем.

Мирослав Маринович
29 грудня 2014 року

Фото — Назарій Пархомик для проекту TheUkrainians