Sorry, this entry is only available in Ukrainian.

Про те, якою має бути політика національної пам’яті в Україні, чим повинен займатися Інститут національної пам’яті, та які проблеми виникають в Україні на цьому шляху, говорили в УКУ. В університеті відбулася відрита лекція Андрія Когута «Якої політики національної пам’яті потребує «відкрите суспільство»?».

«Проблема, яку має вирішувати політика національної пам’яті починається тоді, коли виникає перерваність цієї національної пам’яті. У ХХ ст. столітті це зумовлювалось тим, що легітимізація встановлення тоталітарних режимів – чи це комуністичних, чи нацистських – була неможливою без насильницької зміни пам’яті. Для того, щоб їх легітимізувати, застосовувалися певні інструменти: пропаганду, фальсифікації, репресії, порушення прав людини і громадянських спільнот», – розповів Андрій Когут, який є експертом Реанімаційного Пакету Реформ із реформування сфери політики національної пам’яті.

Відтак українське суспільство, яке хоче побороти «спадок» тих часів, змушене боротися з тим, що інформація про репресії закрита чи прихована, історія переповнена сфальсифікованими даними, а нав’язані режимом історичні події, місця пам’яті та відповідні герої і досі є в ужитку. У той самий час борців із цим режимом, отримавши «кримінальні статті», досі вважаю злочинцями.

Причиною цього, на думку експерта, є те, що значна частина України довгий час була під тоталітарним режимом. 72 роки (1919-1991 рр.) – це три покоління українців. Відтак в Україні збереглася лише пам’ять про пам’ять. Натомість в інших країнах центрально-східної Європи, які також в ХХ ст. стали жертвами тоталітарних режимів, його існування було значно меншим – до 50 років. Відтак під час їх повалення в живих ще були свідки дототалітарного режиму.

«Виходячи з тих проблем, які снували станом на 2014 рік, нами були визначені ряд завдань для реформи, а насправді – запровадження цілісної політики національної пам’яті. Ми це визначили як перший пункт завдання. Пізніше необхідно забезпечити належний рівень існування інституцій, які працюють у сфері національної пам’яті, особливо Українського інституту національної пам’яті. А також працювати над тим, щоб скоординувати з ним й інші інституції. Це має бути архів, що інтегрує чинні архіви правоохоронних органів та спецслужб, а також чинні музеї та меморіали в цій сфері», – зазначив Андрій Когут.

Відновлення національної пам’яті та відкриття доступів до джерел, а також декомунізація суспільства – мета, яку поставили перед собою в РПР. Для цього слід зробити багато «кроків», серед яких: відкриття архівів, зміна календаря свят та місць пам’яті, популяризація історії (освітні програми). А також – люстрація.

Щодо останнього, то Андрій Когут наголошує, що перш за все, слід визнати КДБ злочинною організацією. Лише тоді можлива люстрація тих осіб, які співпрацювали з КДБ. Це також допомогло б з відкриттям архівів СБУ, які вважають себе як «продовжувачами» радянських спецслужб.