Вже місяць Львів, який пропутінські ЗМІ зображують як осередок ксенофобії та нацизму, гостинно приймає людей із Криму. Одна з кримських гостей, журналістка й історик Гульнара Бекірова, зустрілась із львів’янами в Українському католицькому університеті, щоб поговорити про справжню ситуацію в Криму, майбутнє регіону і про те, що об’єднує українців і кримських татар.

У 1944 році кримські татари були депортовані з Криму за рішенням радянської влади. Для кримськотатарського народу депортація – не історія, а реальні спогади багатьох іще живих людей, чиїх батьків убивали на руїнах власних будинків, а їх  самих везли за тисячі кілометрів без права на повернення. Процес репатріації – повернення кримських татар на батьківщину – почався наприкінці 80-х і не закінчився досі.

Повертаючись, кримські татари ставали громадянами України й невдовзі сформували найлояльнішу до київської влади частину населення півострова. «Я завжди наголошую, що з 90-х кримські татари є прибічниками європейських цінностей. Тому спільну мову з українцями ми знаходили швидко», – коментує Гульнара Бекірова.

Ще десять років тому лідер кримськотатарського народу Мустафа Джемілєв наголошував у своїх статтях на небезпеці перебування Чорноморського флоту в Криму. Це була порохова діжка, вулкан, виверження якого мало рано чи пізно розпочатись. Проте його не чули, а українська влада навіть після Помаранчевої революції не спромоглась ухвалити жодного закону про реабілітацію кримських татар. Попри це, за рішенням Меджлісу кримські татари залишаються на проукраїнській позиції.«Трагедія Криму – це трагедія української влади також», – говорить Гульнара.

Жити в Криму сьогодні небезпечно для всіх незгодних із окупантами. А отже, кримські татари, більшість яких ані емігрувати з Криму, ані приймати російське громадянство не збираються, опинились у небезпеці. Під час «політико-чекістської операції з анексії Криму», як характеризує дії Кремля Гульнара Бекірова, жодні закони не діють, і агресор іде до кінця.

Вже близько тисячі кримськотатарських родин виїхали до Львівської області, й кількість біженців щодня зростає. «Зараз кримські татари опинились у жахливій ситуації. Якщо українцям, які їдуть із Криму, є куди їхати, то нам просто нема куди. Вічно бути на Західній Україні ми не зможемо», – веде далі гостя. Більшість біженців сподівається рано чи пізно повернутись до Криму.

Референдум 16 березня, за словами Гульнари Бекірової, проходив поза будь-якими законами, зокрема, голосували кримчани з російськими паспортами. Частина людей наївно голосувала за другий варіант – відновлення конституції 1992 року, сподіваючись, що Крим залишиться у складі України, але їхні голоси не було враховано. Агресори прийшли з чіткою метою: захопити територію й установити свій порядок.

Журналістка каже, що кримці стали заручниками на своєму півострові, навіть якщо самі цього не розуміють. Сьогодні вони радіють «зеленим чоловічкам», але незчуються, як завтра ті скерують автомати на них самих. «Вулицями Криму вільно гуляють озброєні люди, їздять танки – це явно не для того, щоб подарувати місцевому населенню спокійне життя», – каже Гульнара. «Братське» втручання Росії вона порівнює з біблійною притчею про Каїна та Авеля. «Уявіть, що брат приходить до свого брата в будинок, викидає його звідти й каже, що тепер тут житиме й усе майно належить йому. Саме це відбулося в Криму», – пояснює вона. Та чи завершиться агресія Кримом? Ураховуючи залежність півострова від електрики, газу та води з материкової частини України, росіянам дешевше захопити Схід і Південь, ніж будувати нові системи постачання.

25 березня в ефірі hromadske.tv журналістка кримськотатарського походження Севгіль Мусаєва повідомила, що чеченські бізнесмени вже висловлюють свої претензії на кримськотатарську власність. А місцева влада заявила, що частина зайнятих кримськими татарами земель мають бути звільнені для бізнес-проектів. Старші люди, які пам’ятають депортацію, налякані. «Зараз до Криму стікатиметься російський капітал. Думаю, варто чекати переділу землі. Мені як історику дуже не хочеться проводити паралелі з часами депортації. Але так уже було, і страшно уявити, як може бути далі», – каже Гульнара Бекірова.  За її словами, кримськотатарська молодь протестує мовчки, й невідомо, чи дійде до активних дій проти загарбників.

«Я боюся, що після анексії Криму історію знову почнуть перекручувати. А зі шкіл узагалі зникне такий предмет як історія України», – коментує Гульнара.

28 березня у Криму пройде позачерговий курултай, на якому вирішуватиметься подальша доля кримських татар. За неофіційною оцінкою, близько 90% цього народу підтримує дії Меджлісу й залишається на проукраїнських позиціях.

Гульнара Бекірова вважає, що українців і кримських татар більше єднає, ніж розділяє: «Ми – не імперські народи, які багато років борються проти тоталітаризму».Зараз українці першими простягнули руку допомоги кримським татарам. Саме в такі моменти, каже журналістка, стає зрозумілим, хто кому брат, а хто ворог.

Автор: Катерина Гладка