Sorry, this entry is only available in Ukrainian.

25 вересня 2014 року в Національному заповіднику «Софія Київська» відбулася презентація монографії декана Гуманітарного факультету УКУ Ігоря Скочиляса та професора Люблінського католицького університету ім. Івана Павла ІІ Анджея Ґіля «Kościoły Wschodnie w państwie polsko-litewskim w procesie przemian i adaptacji: metropolia kijowska w latach 1458-1795». 

Окрім представлення самої книги, в київському академічному середовищі відбулося жваве обговорення основних концептів, що лягли в основу цього спільного польсько-українського дослідницького проекту. Один з авторів монографії – Ігор Скочиляс, особливу увагу звернув на дефініції понять «Київська Церква», «київське християнство» та «києвохристиянська традиція». По-перше, вони окреслюють територіальні рамки функціонування руського «суперетносу» в середньовіччі та ранньомодерну добу. По-друге, концепт характеризує релігійну культуру Руської Церкви княжого періоду, а пізніше – українсько-білоруської Київської митрополії в межах Польсько-Литовської держави, вирішальний вплив на яку мали східна Літургія та слов’янсько-візантійський обряд. Кодифіковані взірці цього руського варіанта християнства централізовано утверджувалися із Києва – духовного й політичного центру Східної Слов’янщини – в усіх єпархіях/землях навіть після того, як держава Рюриковичів припинила своє існування, а колись єдина митрополія Русі стала радше еклезіальним символом, аніж життєвою реальністю. 

Натомість, під поняттям «києвохристиянська традиція етос», автори монографії розуміють систему цінностей, а також щоденні соціокультурні й релігійні практики й церковно-історичну пам’ять русинів (сучасних українців і білорусів), що сформувалися під впливом запровадженого у Київській Русі християнства, котре поширилося тут за еклезіальною моделлю Царгородського патріархату та згідно з політичними й культурними взірцями Візантії  й, почасти, Болгарії. 

Як зауважив Ігор Скочиляс, автори презентованого у Києві дослідження ставили собі за мету краще зрозуміти природу сформованих протягом середньовіччя, нового часу та модерної доби часто конфронтуючих між собою еклезіальної ідентичності християнських Церков у країнах Східної та Центральної Європи, де досі по-різному пам’ятають («забувають» і «пригадують» одночасно) свою культурну і релігійну традицію. Поява книги про історію Київської митрополії польською мовою є важливим кроком у перетворенні унійної проблематики на одну з важливих тем міжнародного наукового (богословського, екуменічного й історичного) дискурсу, на противагу домінуючого в західному світі й у православному середовищі концептові «уніатизму» та, віднедавна, пропагандистського дискурсу «русского православного мира» на теренах Східної Європи. 

Монографія допомагає з’ясувати богословські, канонічні, політичні й соціокультурні обумовленості розвитку сучасних Церков слов’янсько-візантійської традиції в Україні та інших країнах, а також стимулювати богословське осмислення еклезіальної сутності Української греко-католицької церкви.