Sorry, this entry is only available in Ukrainian.

26 березня на Філософсько-богословському факультеті відбулася відкрита лекція професора Алоїса Буха на тему плекання мирного співіснування та поваги до культурного розмаїття у світлі викликів глобалізації. Ці виклики ще кілька років тому адресував у своїй енцикліці Caritas in Veritate (Любов у Істині) Папа-емерит Бенедикт XVI, тож гостьовий викладач УКУ використав цей офіційний документ як вмістилище заохочень та орієнтирів для роздумів.

«Відповідальність університетів якраз у тому, щоби належно давати експертну оцінку тому, що відбувається, і роль філософів та богословів у цьому незамінна», – такими словами почав свою лекцію професор Бух. Він пов’язав свою доповідь із актуальною ситуацією в Україні. Війна на Сході України у світлі масової маніпуляції правдою є черговим прикладом «менеджменту конфліктів» – тобто свідомого їх розпалювання і підтримки через дезінформацію. В таких умовах правда і справді починає сприйматися як щось дражливе. Тільки підхід цілісного розуміння, нового гуманістичного синтезу, допоможе цьому протистояти. Як засвідчує енцикліка, навіть любов, не просвітлена та не ведена правдою, не буде спроможна виконати своєї миротворчої місії.

Отож, моделлю соціально відповідальної поведінки є базові принципи любові у істині, спрямовані на досягнення справедливості та спільного добра. «Причому, любов тут не можемо розуміти у сентиментальному індивідуалістичному ключі, як свого роду співчуття (яке часто проявляється у маленьких подачках замість реального відновлення справедливості), але насамперед має передбачати повагу до іншого у його іншості», – каже проф. Бух. Отже, любов має опиратися на вимоги справедливості і спільного добра. Останні є двома критеріями спільного життя різних культур.

Сам же професор Бух зосередився на такій важливій ідеї енцикліки, як радикальний антропологічний вимір головних соціальних питань. Будь-який розвиток і прогрес людства має бути прогресом інтегральним, у якому поступ роблять різні сфери життя: щоб ми не просто мали кращі технології, але і ставали кращими людьми. Іншими словами, немає а-моральних сфер людської діяльності. Саме моральний характер людини визначає те, як ведеться бізнес, яким є ставлення до екології, як використовуються наукові нововведення, робиться політика, яким чином трактуються працівники тощо.

Так властива глобалізаційним процесам комплексність причино-наслідкових зв’язків змушує нас мислити у категоріях солідарності з іншими, включання інших у партнерський діалог. «Мирне співіснування неможливе при насаджуванні культурної одноманітності чи домінування. Про це говорить і базова антропологічна інтуїція, що монокультур на практиці не існує. Всі культури однаково покликані до спільності без гегемонії і до відповідального плекання того, що є по-справжньому людське у їхньому існуванні», – наголосив лектор.

І хоч енцикліка говорить про традицію етичної мудрості, властивої людині і закоріненої у природному законі (тож під її висновками, напевне, б підписалися навіть нехристияни), однак першими адресатами її все ж є християни. Для них базова підстава для плекання культурного розмаїття і мирного співіснування закорінена у дуже конкретній вірі: що всі ми – діти одного Творця. Енцикліка не є панацеєю і не дає конкретних вказівок. Але обов’язком окремих вірних та християнських спільнот є, власне, трансформувати на практиці ці базові орієнтації, показати, а що ж вони значать в житті. «УКУ, як ще одна християнська спільнота, – не виняток у такому завданні. Тут теж мають плекати персоналістичне бачення соціальних проблем, шукати баланс між солідарністю, що виливається у взаємну допомогу, та субсидіарністю, що стимулює творче мислення, а також творити нові форми політичної участі. Причому, нові лідери мають уміти слухати, тобто вміти «змінити фокус» свого життя, а значить – побачити світ не тільки власними очима, з точки зору власної ситуації, а інтегрально», – сказав на завершення професор з Німеччини.