Sorry, this entry is only available in Ukrainian.

Oтця Заслуженого Ректора Українського Католицького Університету імени св. Климента Папи, отця митрата проф. д-ра Івана Музичку знаю я від 1953-ого року, коли мав я змогу бути його учнем, бо ж він, будучи сотрудником в місті Рочдейль, у Англії, готував мене до першого св. Причастя.

Як душпастир визначався совісністю, солідністю, добрим гумором, відданістю і точністю, був великим книголюбом, і таким лишився по сьогоднішній день, мав і має добре перо, писав різні фейлетони з нашого еміграційного життя, дописував до Нашої Церкви чи Християнського Голосу і любив (та напевно ще далі любить) молодь так, що часто можна було його бачити на пластових чи сумівських таборах.

Життя всіх нас, головно священиків чи тих, що готувалися до духовного стану чимало змінилося відколи Патріярх Йосиф опинився на волі. Сьогодні сміло можна твердити, що з початком шістдесятих років минулого століття надійшов час своєрідного вигідного застою в життю українських поселень. Поволі йшли в забуття лихоліття Другої Світової Війни і притуплювалася пам’ять про рідний край, ми пристосовувалися до умовин наших поселень і багато хто забував про свої коріння і минуле. Патріярх Йосиф наче усіх нас стурмосив…

Мало це неабиякий вплив на чуйних священиків, і таким священнослужителем, який постійно працював над собою був і є о. Іван Музичка. А Блаженніший Патріярх Йосиф, за порадою отця, а згодом єпископа, Івана Хоми, почав запрошувати о. Івана Музичку викладати катехитику на Українському Католицькому Університеті в Римі. Бачачи, що о. Музичка людина працьовита, Блаженніший доручав йому різні завдання чи писання статтей до Богословії чи Вістей з Риму, що наш солемнізант виконював з надзвичайною солідністю і точністю.

Щоправда, о. Музичка дорікав, що всі ці обов’язки відтягували його від написання наміченого ним підручника Катехитики. Але коли так глянути, хоч би на річники Богословії від 1969-ого року, в якому почав поміщувати свої праці, наш днесь поставляємий doctor honoris causa, аж до її перенесення до Львова у 1997/98-ому році, бачимо, що він упродовж цих років опублікував 16 статтей, 24 рецензій і 12 оглядів. Вся рубрика Всячина-Varia була його властивою доменою до 1998-ого року. А коли добавити редакцію Благовісника, різних листів і документів Блаженнішого Йосифа і Мирослава-Івана, статті в Ниві, у Дзвонах, Вістях з Риму й інших наукових збірниках, сміло можемо сказати, що о. Музичка є одним з чільніших українських богословів двадцятого і двадцять першого століття.

Щоправда, підручник катехитики ще не побачив  денного світла, але його постійні конференції, реферати, науки, реколекції, які він виголошує з великою науковою прецизністю, відданістю та жертвенністю, принесли йому славу небувалого науковця-богослова, а то і людини з енциклопедичним знанням.

Переломовим роком в життю о. Музички був святий, 1975-ий рік. Був він таким для нього не тому, що це був ювілейний рік, але тому, що від того року наш Соленізант почав постійно жити і працювати тут у Римі, на Via di Boccea 478.

Пригадую цей вечір, коли я вітав Отця на летовищі Roma-Fiumicino, привів його до УКУ, а він у типічно йому меланхолійний спосіб сказав: «То я вже тут. А звідси мені вже нікуди»… Божий промисл покерував інакше. Щоправда, Ви, Отче, дальше є в УКУ, але Ваше слово і наукова слава ширяться по Україні і по різних країнах нашого поселення.

Ніколи не забуду слів св. п. Патріярха Йосфа Ісповідника, коли в грудні 1980-ого року він нам сказав: “Я собі сьогодні не уявляю Український Католицький Університет без о. Івана Музички. Тому то і я його іменував Ректором УКУ”. Сказав він це тоді коли різні особи, чи радше достойники, чинили натиск, щоб усунути отця Музичка з провідних позицій Української Греко-Католицької Церкви. Доля великих особистостей – мужів є такою, що за життя їх переслідують і докоряють, але згодом – головно після смерти – їх прославляють. Про це писав на початку двадцятого століття звісний італійський поет Giovanni Pascoli у своїй поемі La quercia caduta – Зрубаний дуб, і такою, правдоподібно, буде доля всіх великих мужів та жінок до кінця віків.

Сьогодні, вже майже тридцять років після смерти Слуги Божого Патріярха Йосифа ці його слова про о. Музичку звучать наче заповіт і напуття для грядучих поколінь.

Покійний Патріярх Йосиф не був людиною компліментів і єлейних слів. Він може був вимагаючим і твердого характеру, але він знав хто і що вартує, і що вірність та льояльність зобов’язує не лише підчиненого, але і зверхника-настоятеля. І як він знав, що його священикові роблять кривду, він захищав та ще більше цінив його…  Даруй, Господи, Україні таких патріярхів з роду в рід…

Нехай цей приклад Йосифа-Ісповідника послужить і нам. Вірність зобов’язує передусім наставника, головно, коли підчинений у потребі чи біді…

Та й в неабиякий спосіб виявив своє довір’я і пошану о. Музичці Патріярх Йосиф. Він його іменував ректором УКУ, згодом ректором Колегії Святої Софії, він був коректором і фактично редактором всіх видань, які виходили під покровом Блаженнішого Йосифа, допомагав своїм знанням і досвідом у праці Міжєпархіяльної Літургічної Комісії, членом Римського і Британського Релігійного Товариства «Свята Софія» для українців католиків, від 1978-ого року дійсним крилошанином Львівського Архиєпархіяльного Крилосу і митрофорним протоієреєм.

Можна було б довго говорити про різне в життю нашого Соленізантів, але на ще одну дуже важну подію хотів би я звернути увагу. А саме на день Лазаревої Суботи 2-ого квітня 1977 р., коли Слуга Божий Патріярх Йосиф висвятив у монастирі Студіон трьох владик: св. п. Степана Чміля, Івана Хому і Патріярха-Емерита Любомира Кардинала Гузара. З поза круга святителя і цих трьох владик. одиноким присутнім свідком тієї події був саме о. Іван Музичка.

Коли Україна стала самостійною, а Українська Греко-Католицька Церква вільною, о. Ректор Музичка з великим запалом пише, викладає, організує і публікує наукові богословські праці.

Беручи до уваги довголітню наукову та многогранну працю о. Івана Музички, Вчена Рада Українського Католицького Університету 2-ого жовтня 2013-ого року одноголосно рішила надати йому звання Почесного Доктора – Doctor honoris causa – Українського Католицького Університету.

Дванадцять днів тому ми святкували 92-ліття нашого новопоставленого доктора honoris causa.

Cьогодні Український Католицький Університет має за свою честь вручити о. Івану Музичці диплом почесного доктора – honoris causa.