Sorry, this entry is only available in Ukrainian.

Сьогодні, в часи новітніх технологій, може видатися, що збірки стародруків та рукописів, формування їх у спеціяльні відділи – завдання не актуальне і таке, що вже належить історії. Бо ж стільки всього можна знайти на просторах інтернету… Проте, так це лише на перший погляд і на досілдження цих унікальних книг, значна кількість яких зберігається у архівах бібліотеки Центру Митрополита Андрея Шептицького Українського католицького університету, є попит людей із найрізноманітніших сфер. 

Як можемо переконатися зі збірки архівних артефактів, рукописів та стародруків фонду спеціяльних колекцій Центру Андрея Шептицького УКУ, існує нагальна потреба у переосмисленні вже відомих фактів із національних позицій, у відкритті та вписуванні в нашу культурну пам’ять нових персоналій та явищ в історії українського мистецтва, які з тих чи інших причин були вилучені радянською цензурою. І запити надходять не тільки із академічного середовища: фахових науковців, студентів, а й від публіки, здавалося б, далекої від наукових досліджень: лікарів, учителів, соціяльних працівників, священиків, інженерів. Тож маємо вже нагоду пересвідчитись в актуальності формування такого фонду.

Починалось усе ще 1929 р., коли митрополит Андрей Шептицький подарував тисяча двісті унікальних книжок для створення книгозбірні Львівської Богословської академії. Фонд спеціяльних колекцій, як і Бібліотека Українського католицького університету, беруть свій початок саме з цієї книгозбірні, швидко поповнюючи, як свідчать численні згадки в листах студентів та викладачів академії. Та настав “золотий вересень” 1939 р., і один з перших результатів діяльности “червоних визволителів” в окупованому Львові – повністю, вщент зруйноване приміщення бібліотеки Львівської богословської академії.

Багато містян серед руїн знаходили вцілілі книжки із штемпелями книгозбірні академії. І зберігали ті знахідки в своїх приватних бібліотеках довгі десятиліття.

Однак, коли 1993 р. відчинились двері Львівської богословської академії (згодом перейменованої на Український католицький університет), керованої владикою Борисом Гудзяком, одночасно була відкри та і бібліотека. Очолив її спочатку історик Церкви о. Михайло Петрович. Саме він розпочав нелегку роботу із наповнення бібліотеки. Як доктор історії Українського католицького університету в Римі, Михайло Петрович зумів придбати для бібліотеки у Львові півтисячі стародруків, більшість із яких, звичайно потребувала реставрації.

Чисельну збірку стародруків до бібліотеки Українського католицького університету подарував також знаний музикознавець, дослідник давньої церковної музики, доктор мистецтвознавства Юрій Ясіновський. Принагідно серед інших екземплярів подарованих стародруків варто відзначити чудову колекцію “Четеї Мінеї” та Ірмологіонів. Назагал варто зауважити, що Ірмолої, Часослови, Четеї Мінеї, Афологіони, Требники, Октоїхи, Апостоли, Псалтирі, Анфологіони, Служебники Житія святих та ін. Колекція стародруків релігійної тематики є однією із найповніших збірок друкованих артефактів такого характеру в Україні.

Однак, значно чисельніша джерельна база персональних колекцій фонду спеціяльних колекцій бібліотеки Українсько- го католицького університету, зокрема візантиністики Ганса-Ґеорґа Бека – медієвіста і візантолога; італомовна колекція о. Івана Шевціва – дослідника історії Греко-Католицької церкви; колекція історика Михайла Демковича-Добрянського; збірка друкованих видань та авдіо-архів лінгвіста Олекси Горбача; збірка з літургіки о. Роберта Тафта; колекція з візан- тиністики Ігоря Шевченка;колекція книжок та архів Михайла Лесіва; архів Миколи Чубатого; архів українського Самвидаву; архів польського Самвидаву; архів Миколи Геника-Березовського; А нещодавно до фонду було додано нові безцінні надбання, а саме: колекція музикознавця Крістофа Вольфа; колекція поштівок Львова кін. ХІХ–ХХ ст. – дарунок Джефрі Вілза, рукописи Б.-І. Антонича.

У контексті публікації в журналі “Просценіум”, для мистецького загалу найцікавішою є передовсім вищезгаду-
вана колекція музикознавця Крістофа Вольфа.

У Берлінській співочій академії за кількасот років було сформовано унікальну збірку артефактів музичної культури Европи, зокрема німецьких композиторів Генделя, Моцарта, Мендельсона, а також листи Ґете до одного із директорів академії – Цельтера. Осердям колекції став так званий “Старий архів Баха”. До цього “Старого архіву” належали музичні твори (рукописи) та епістолярій не тільки самого Баха, а й членів його родини. Однак, під час Другої світової війни доглядачі архіву вивезли колекцію із бомбардованого Берліна. Відтоді сліди цього скарбу загубилися на довгі десятиліття.

Дослідники творчости Баха тривалий час пробували розшукати сліди колекції – однак намарно. Серед ентузіястів був і найвідоміший у світі бахознавець, професор Гарвардського університету, директор музею Баха у Ляйпцігу – Крістоф Вольф. Цілком випадково К. Вольфові вдалося з’ясувати, що колекція бібліотеки Берлінської співочої академії як військовий трофей потрапила до архіву Центрального державного архіву-музею літератури і мистецтв України, що розташовувався на території Національного заповідника “Софія Київська”. Тож подальші кроки дослідника були спрямовані на те, щоб ідентифікувати цей архів як колекцію Берлінської співочої академії. Тривале дослідження збірки дало Крістофу Вольфу підстави зробити публічну заяву про те, що саме цей фонд і є архівною збіркою Берлінської співочої академії, більше знаною як “Архів Баха”.

Уже згодом дослідник з’ясував, що війська червоної армії знайшли згаданий архів у замку Улерсдорф, поблизу польського міста Вроцлав, і вирішили переправити збірку до Києва як військовий трофей.

К. Вольф завдяки допомозі українських колег ідентифікував архів, зробивши в Києві та Берліні офіційну заяву; з’явилися офіційні повідомлення і в новинних ЗМІ про віднайдення архіву, який вважався назавжди втраченим. Отже восени 2018 р. виповнюється рівно двадцять літ від часу цього сенсаційного відкриття.

Однак постало питання, що ж робити з архівною збіркою далі – адже в ній міститься багато творів та документів, які стосуються безпосередньо історії культури України. Зокрема йдеться про вцілілі унікальні твори М. Березовського. Після тривалих, майже трирічних дискусій, нарад та обговорень, вирішено, що фонд Баха буде передано до Німеччини, в музей Баха в Ляйпцігу, а частина архівних документів, яка стосується безпосередньо історії музичної культури України, залишиться в Києві. Крім того, Німеччина, своєю чергою, відповідно зреагувавши на такий жест України, передала до Києва збірки архівів та колекцій, вивезені німецькими військами з наших територій як трофеї під час Другої світової війни. Цей компроміс дослідників тоді був навіть оформлений законодавчо на рівні керманичів двох держав – канцлера Німеччини Г. Шрьодера та Президента Л. Кучми у 2001 р. Здавалося б, історія набула свого позитивного завершення.

Але, як виявилось, фінал був ще попереду. Повернувшись до Німеччини, К. Вольф опрацював знайдений архів і видав твори Карла-Філіпа-Еммануеля Баха із своїми авторськими примітками та коментарями – так з’явиться унікальне факсимільне 50-томове видання. Адже, окрім наукових текстів, дослідник подав ще й ноти самих творів, так би мовити, “в перекладі” на “сучасну музичну мову”, і передав це видання до бібліотеки Центру імени митрополита Андрея Шептицького Українського католицького університету (відділ спеціяльних колекцій) разом із колекцією музикознавчої літератури (близько півтисячі одиниць збереження). Передовсім, це книжкова музикознавча й нотна колекція, присвячена життю і творчості Моцарта, Баха та його родини, Бетовена, Шопена, а також окремі монографії, присвячені певним музичним епохам загалом (готика, ренесанс, бароко, класицизм та ін.).

Проте, дарунок професора К. Вольфа містив ще цілу низку енциклопедичних видань та словників, присвячених музичній термінології німецькою, англійською та (окремі видання) французькою мовами. І от серед згадуваних енциклопедичних раритетів маємо одне, особливо важливе для театрознавців – семитомове видання Енциклопедії музичного театру, яке друкувалося впродовж 1986–1994 рр. у Мюнхені. Над Енциклопедією працювала велика кількість музико- та театрознавців з усієї Европи. Саме ця енциклопедія – єдина на сьогодні в Україні – містить інформацію
про всіх (!!!!) драматургів, які працювали в галузі музичного театру протягом чотирьохсот років. Також тут можемо знайти біографічні відомості про режисерів, артистів, художників, художників з костюмів, винахідників різноманітних технічних пристроїв для музичних театрів, факти з історії театральних буді вель світу, де сьогодні містяться музичні театри.

Візит Віктора та Катерини Ющенків у фонд спеціяльних колекцій Центру імени митрополита Андрея Шептицького
Українського католицького університету, 8 березня 2018 р.

Принагідно, варто зауважити, що професор Крістоф Вольф планує восени знову завітати до Львова; він передає з Гарварду для нашої книгозбірні решту своєї бібліотеки та особистого архіву, в якому буде ще чимало цікавих і вагомих знахідок для істориків музичного театру. Окрім того, на базі колекції вінілових платівок бібліотеки УКУ та музичної колекції, подарованої К. Вольфом, завдяки співпраці із музичним товариством Haliciana Schola Cantorum невдовзі буде створено так звану авдіозалу, для ширшого ознайомлення із музичними колекціями Центру Шептицького бібліо-
теки УКУ.

Додамо також, що взимку цього року наша книгозбірня поповнилася унікальними артефактами, що відомі серед поціновувачів – як “Зошити Антонича”. Це 12 зошитів – рукописних записів відомого українського поета Б.-І. Антонича, які ще чекають на вивчення та видання з фаховими коментарями дослідників його творчости. Зошити були придбані завдяки сприянню президента УКУ владики Б. Гудзяка, ректора о. Б. Праха та відомої філологині Я. Мельник. Уже, тепер можемо зазначити, що ці нечисельні, але важливі рукописи викличуть чималий інтерес для
дослідників.

Третя збірка книжок (тексти оригінальних творів, переклади, перероблення, навіть лібрето опер та оперет), яка, на нашу думку, буде найцікавішою для культурологів чи театрознавців – колекція видань із серії “Театральна бібліотека” львівського видавництва “Русалка”. Поки що надбання – на стадії формування, однак, частина книжок та видань із цієї колекції вже доступна для найширшого кола читачів.

Крім того, вважаємо потрібним заанонсувати, що завдяки діячам української діяспори нам вдалося розшукати унікальні архіви та колекції у США й Канаді, які, сподіваємося. невдовзі зможемо представити для вивчення українським дослідникам. Передовсім йдеться про архів відомого театрального художника Едварда Козака (Еко), вже навіть повністю оцифрований завдяки зусиллям доньки митця – Оксани Козак. Невдовзі буде також оцифрований і переданий до відділу спеціяльних колекцій фонд Українського Шекспірівського товариства, яким керував Д. Чижевський, і який нині зберігається у відділі україніки Наукової бібліотеки Стенфордського університету (США).

Як бачимо, театральна колекція відділу спеціяльних колекцій Центру Шептицького бібліотеки УКУ постійно поповнюється і, сподіваємося, невдовзі стане вагомою і знаною книгозбірнею для вивчення і дослідження історії театрального мистецтва в Україні та світі.

Оксана Палій