Sorry, this entry is only available in Ukrainian.

В Українському католицькому університеті стартувала єдина в Україні магістерська програма Управління неприбутковими організаціями Інституту лідерства та управління УКУ

Із вітальним словом до учасників програми звернувся Володимир Турчиновський, директор Міжнародного інституту етики та проблем сучасності УКУ

Ви стали студентами магістерської управлінської програми Інституту лідерства та управління Українського католицького університету. Я вітаю Ваш вибір, Ваш крок, вашу відвагу та завзяття.

Ми в Україні щойно пройшли через чергові вибори, перед нами ще другий тур у багатьох містах, де громади обиратимуть мерів. Якби я мав нагоду і час лише для одного коментаря про ці вибори, то я б сказав таке:

Найважливішим аспектом цих виборів є те, що багато молодих, здібних і талановитих молодих людей спробували цього разу увійти у політичну дійсність із незвично шляхетними для української політики мотивами.

Це молоде покоління змінювало Україну на майданах, захищає її в окопах та творить мережу безпрецедентного волонтерського руху. Мені здається, що під час цих виборів скресла крига й політика зі сфери, від якої краще триматися осторонь усім чесним, принциповим, енергійним та освіченим, у сприйнятті молодого покоління почала трансформуватися у сферу можливого покликання, самоздійснення та служіння.

Зміни у політичному просторі будуть швидшими та масштабнішими, аніж ми це собі уявляємо зараз. І все ж, хоча зміна політичної культури й буде ковтком свіжого повітря, самі по собі нові стандарти у політиці ще не будуть гарантією нашого довготермінового розвитку та процвітання.

Якщо говорити мовою національних інтересів, то наше майбутнє – в руках освіти та виховання.

На щастя, спостерігаючи за освітньою динамікою з перспективи УКУ, я помічаю перші ознаки того, що ми з Вами у нашій країні входимо у фазу, коли починаємо розуміти, що майбутня доля України, а, зрештою, і цілого регіону вирішуватиметься в університетах. Вирішуватиметься не у тому сенсі, що університети ставатимуть центрами політичної чи фінансової влади. Сила та вплив університетів виявлятиме себе по-іншому.

Тут, в УКУ, ми говоримо, що наше основне завдання полягає у тому, щоб виховати вільну людину. Бути вільним – означає бути відкритим на простір дару, любові, жертви, солідарності, гідності Іншого, цінностей, Бога, правди і праці.

Ця формула має багато відтінків та нюансів, коли йдеться про її практичне впровадження. Скажімо, історичні, географічні, культурні, релігійні та суспільні контексти, у яких вкорінювалися члени нашої університетської спільноти, а також їхня індивідуальна зрілість, досвід та відкритість на нову дійсність, нові виклики, нові нагоди, нові запрошення і покликання.

Можливо, це Вам видасться дивним, але ми в УКУ періодично ставимо перед собою два запитання: «Хто ми?» та «Чому ми робимо те, що ми робимо?». Це зовсім не тому, що час від часу нас накриває хвиля корпоративної амнезії. Ці питання дають можливість не піддатися на спокусу ізольованого та самозакоханого дискурсу, а натомість відкривають нас до дійсності – глибшої та багатшої, аніж високі академічні рейтинги, престиж, міжнародне визнання, успішний рекрутинг студентів та залучення коштів під нові проекти.

Камертон, який дає нам можливість відчути рівень нашої університетської автентичності, коли відповідаємо собі на ці два запитання, складається з двох «М»: Мученики та Марґіналізовані. Перші любили інших і Бога аж до прийняття таїнства радикальної жертви, а другі є тихим, але радикальним запрошенням до милосердя та любові.

А тепер дозвольте мені запитати Вас: «Чому ви стали учасниками цієї програми?»

Кожен має свою відповідь на це запитання. Я лише можу припустити, що багато хто з Вас уже має свій більший чи менший досвід управління, але, водночас, відчуває у собі бажання та потенціал для професійного зростання.

Однак це ще не вся відповідь на питання «чому?», правда ж? Це – у кращому випадку – лише невеликий фрагмент Вашої відповіді. Я припускаю, що Ваше прагнення до професійного росту насправді є тільки елементом складнішої мотивації, а здобуті управлінські навики стануть інструментом, який допоможе Вам бути діяльними та творчими, реалізуючи ваші ідеї та плани.

Така відповідь вже стає дещо повнішою. Тепер у ній йдеться не лише про потребу власного вдосконалення, але й про здійснення певної діяльності, бенефіціаріями якої будете, сподіваюся, не лише Ви самі, а й люди навколо Вас.

Ви, звісно, могли б додати, що для того, щоб бути успішним, потрібно вміти досягати поставлених цілей. А для цього необхідно вміти грамотно поставити їх, сформувати стратегію їх виконання, адекватно оцінити власні ресурси, знати потенціал власної команди, розуміти та відчувати ширший суспільний, соціальний, економічний, культурний, демографічний, політичний та інші контексти, у яких Ви будете працювати, й усвідомлювати виклики, які доведеться долати. Ось чому, скажете Ви, ми хочемо знати більше про мистецтво управління.

І все ж, я знаю, що і це ще не вся відповідь на запитання: чому Ви сьогодні, тут і зараз, розпочинаєте навчання на програмі Інституту лідерства та управління. Звичайно, що, мабуть, є ще й дуже особисті мотиви, які не так легко і не так просто буде висловити публічно. І Ви не мусите з цим поспішати. Дайте їм час дозріти, й вони самі попросяться до людей. А ще є Ваші переконання, світогляд, цінності, досвід, віра й довіра, які привели Вас у цю аудиторію.

Чому я почав із запитань? Тому що добре запитання робить нас зрілішими, мудрішими, досвідченішими, навіть якщо нам ще не вдається знайти чи збагнути відповідь на нього. Саме ж запитання зовсім не сигналізує про брак наших знань, радше воно промовисто свідчить про те, що насправді Ви вже знаєте, обдумали, пережили і розумієте чимало.

Тому нехай це запитання “Чому я тут?” ще залишається із вами й надалі.

Моє друге сьогоднішнє запитання, над яким я пропоную Вам подумати, безпосередньо стосується Вашого ставлення до менеджменту. Запитайте себе кожен: чому мене цікавить менеджмент? А я припускаю, що він все ж цікавить Вас, якщо Ви вирішили інвестувати стільки часу та ресурсів у магістерську програму з менеджменту.

Цього разу я навіть не буду намагатися вгадати Ваші відповіді, я лише поділюся з Вами тим, що мене особисто найбільше приваблює, притягує та захоплює у менеджменті.

Для мене менеджмент – це мистецтво управління дарами. Так-так, я не помилився. Я знаю, що, на перший погляд, це звучить щонайменше дивно, а хтось би, можливо, сказав, що хибно і навіть безглуздо.

У сучасній стрімко глобалізованій культурі споживацтва, побудованій на постулаті про потреби та їх задоволення, дар є дуже небажаною концепцією, бо може занадто розслабити споживача та зробити його занадто ледачим. А йому, споживачеві, все ж потрібно бути в тонусі та розуміти, що задоволення від споживання таки передбачає певне його зусилля та працю, як би цього йому, можливо, й не хотілося.

Яке розуміння людини лежить в основі філософії та культури споживацтва? Поділюся з вами своєю метафорою.

Якщо б хтось зміг нас переконати, що людина є такою собі “чорною діркою”, життя якої розпочинається з пережиття голоду, себто голоду від різних непотамованих потреб, тоді нічого дивного немає в тому, що основний життєвий принцип такої істоти, а, водночас, і найвище її задоволення полягає у тому, щоб споживати та насичуватися.

Це припущення, мабуть, не є цілком безпідставним, якщо ми подивимося на світ, суспільство, громаду, в яких живемо. Недарма ж ми говоримо про цілу культуру споживацтва. Ми й самі часто є віртуозними адептами цієї культури: такими собі універсальними «чорним дірками», які можуть з легкістю спожити або інструменталізувати для власного задоволення практично все, починаючи з їжі та закінчуючи іншими (часто найближчими): дружинами, чоловіками, дітьми, а навіть і Богом.

Недарма Папа Іван Павло ІІ в енцикліці Evangelium Vitae говорить про те, що такий світогляд виховує з нас громадян “цивілізації смерті”, у той час, коли нашим автентичним покликанням є будування “цивілізації життя”.

Не заперечуючи факту існування людських потреб та важливості їх задоволення, я все ж хочу сказати, що тотальність ментальності споживацтва поставила заслону між нами та іншою дійсністю, яка за своєю суттю є набагато глибшою, повнішою та значимішою.

Автентичний менеджмент не може бути системою, в якій одні “чорні дірки” управляють іншими для задоволення всепоглинаючих апетитів решти “чорних дірок”.

Тому філософія, навколо якої розбудовується гроно управлінських програм УКУ, пропонує інший принцип. Це – менеджмент, який вкорінений у гідності людини, а тому є менеджментом дару.

Суть менеджменту дару насправді дуже проста: ми приймаємо дар, щоб самим стати “дародавцями”. А це означає, що дійсність міжособових стосунків стає дійсністю остаточною та вирішальною. Тому одне з основних завдань менеджера полягає у даруванні своїм співробітникам свободи та простору для творчої праці. У цьому, зрештою, ще один аспект менеджерування як служіння іншому: прийняття Іншого як дару є нічим іншим, як декларацією того, що я готовий тобі послужити.

Вдячність, яку ми переживаємо, є найбільш гарантованим критерієм того, що ми прийняли дар. Вдячність є символом і знаком того, що дар відбувся та що ми його прийняли. У сутність дару, до речі, входить і певний момент перевершення очікувань того, хто його приймає. Саме почуття вдячності, яке ми переживаємо, дуже добре свідчить про “щедру щедрість” дару, якщо так можна висловитися. Щоб пересвідчитися в цьому, просто пригадайте собі моменти, коли Ви відчували щиру вдячність.

Тому менеджер повинен плекати у собі чутливість до дару, розуміти логіку та мову дару, а також розвивати мистецтво управління дарами. Словом, ловіть хвилю вдячності. Коли відчуваєте вдячність, то можете бути певними, що Ви увійшли у простір дару та дарування.

Правдоподібно, сьогодні я не сказав Вам жодної думки, над якою Ви ніколи не рефлектували б раніше. Філософи зазвичай не претендують на радикальну новизну та сенсаційність. Але якщо цей короткий виступ був тільки нагодою згадати про наші світоглядні компаси та звірити їх, то це вже, гадаю, немало.

Я бажаю усім Вам успіхів, наполегливості, відкритості до Ваших покликань та пережиття Божої щедрості та любові.

Дякую!

Слово з нагоди початку нової магістерської програми ІЛУ УКУ
2 листопада 2015 р.