Sorry, this entry is only available in Ukrainian.

«Якщо ти щирий у своєму позиціонуванні, в своїх меседжах, якщо ти говориш те, що думаєш, то це вже журналістика. Не виключаючи того, що ти можеш помилятися», – заявила головний редактор «Телекритики» Наталя Лігачова. 13 листопада вона була одним з учасників дискусійної платформи ІІ Школи громадської активності «MediaStream» «Етика професійного журналіста та громадського активіста в часи української кризи».

«Коли ми говоримо про медіаактивістів, то, безумовно, не можна не зануритися в контекст сучасної української ситуації. І мова йде про етичні стандарти і громадського активіста, і професійного журналіста. На сьогодні стандарти правдивості, актуальності, перевірки інформації мають дотримуватися особливо, адже ситуація непроста. Але чи можна їх дотримуватися, чи можна поєднати свою громадянську позицію і залишатися професійним журналістом?», – так розпочала дискусію завідувач кафедри медіакомунікації Вікторія Романюк.

Наталя Лігачова, роздумуючи про різницю в підходах до висвітлення інформації між професійним журналістом та громадським активістом, зауважила, що журналістика має багато форматів, і відстороненість журналіста від того, що відбувається, притаманна лише новинній журналістиці, яка має свої стандарти. В інших же форматах, в тому числі публіцистиці, інколи важливішим є позиція журналіста, його меседжі та рефлексії. Навіть якщо це може бути суб’єктивним поглядом.

Разом з тим головний редактор «Телекритики» перераховує ті моменти, які повинні стримувати журналіста в таких випадках. Перша з них – це аргументованість. «Ти можеш бути суб’єктивним, але відвертим та аргументованим», – наголошує вона. І вказує, що найбільше проблем в її текстах було з їх об’ємом, бо вона завжди представляє аргументацію опонента, на яку також слід дати свою відповідь. Ще одна причина – це відвертість, яка має бути обумовлена тим, що журналіст бажає встановити істину.

«Ви повинні бути чесними і відвертими. Ви можете бути суб’єктивними, громадсько заангажованими. Але ви не маєте права брехати», – звертається вона до присутніх в залі журналістів.

«Вимога щирості є необхідна, але недостатня», – додає генеральний директор телеканалу «Мега» Олексій Мустафін.

В своєму виступі він зупиняється на тих моментах, коли журналісти у своїх матеріалах свідомо чи несвідомо брешуть. Так, за його словами, це відбувається в тих випадках, коли журналістів змушують брехати через тиск власників ЗМІ, менеджерів, редакторів. Але в такому випадку, зауважує Олексій Мустафін, журналіст починає дистанцію вати себе від тієї роботи, яку він виконує. В інших випадках журналісти з власних переконань, вважаючи що так має бути. В цьому випадку журналіст всіх учасників ділить на «чорні і білі капелюхи», і перші з них завжди робитимуть погані справи, а інші – лише добрі, не помічаючи, що кожен з них здатен зробити як злий, так і добрий вчинок. Причину такої брехні журналіст вважає «боротьбою за святу справу», і в цьому випадку не дистанціює себе від цього. Як приклад він наводить Росію, коли цю ситуацію там довели до абсурду.

На завершення Сергій Мустафін ще виділяє брехню в інтересах аудиторії, а також брехню з невміння. В такому випадку він рекомендує журналістам максимально дистанціюватися від джерел брехні, а також підвищувати свій професійний рівень.