Sorry, this entry is only available in Ukrainian.

На школі громадської активності Media Stream, яку проводить Магістерська програма з медіакомунікацій УКУ за сприяння DW Akademie, відбулася публічна дискусія “Громадський активіст, професійний журналіст та влада: форми взаємодії” на якій медіаменеджери, журналісти та науковці аналізували еволюцію професійних стандартів в сучасній українській журналістиці.

Оксана Панасівська, медіафахівець, в минулому генеральний продюсер “Нового каналу” під час дискусії виступила із доповіддю “Стандарти журналістики”, в якій намагалася відповісти на питання: що повинно переважати в професії журналіста — обов’язкове дотримання професійних стандартів чи обов’язок говорити правду, навіть тоді, коли немає можливостей фактами підтвердити правоту своїх слів.

На її думку, суспільні трансформації, які за останній рік відбулися в українському суспільстві, спровоковані журналістами, які власні цінності, переконання і громадянську позицію поставили над професійними правилами. “Журналісти  відповіли на виклик часу, не чекали коли суспільство “розігріється”, а діяли самі: проводили корупційні розслідування, виходили на акції протесту, мітингували проти утисків свободи слова. Тільки в такий спосіб формується громадянське суспільство”, – наголосила пані Оксана.

Вона наголошує, що не потрібно вводити суспільство в оману, якщо відбувається протистояння, то потрібно це подавати як протистояння, з емоційними синхронами, з гарячими інтерв’ю, – головне, на думку медіафахівця, щоб журналіст доносив правду до своєї аудиторії, бо тільки завдяки правдивій інформації вдається формувати громадянське суспільство. На думку Оксани Панасівської, якщо журналісти не продовжать свою громадянську діяльність, яку вони почали задовго до Революції гідності, то всі здобутки забудуться. Вона підтримує заклик американського філософа Френсіса Фукуями змінювати владу зсередини: якщо журналісти хочуть змінити суспільство, очистити владу, то зобов’язані ставати цією владою.

Євген Фещенко, журналіст-міжнародник, директор школи журналістики в Києво-Могилянській академії та засновник громадсько-журналістського проекту StopFake погоджується з Оксаною Панасівською, що система цінностей, яка склалася в українському суспільстві вимагає активної громадянської позиції в журналістів. Наводить приклад, що журналісти тільки особистою участю в процесі прийняття рішень журналісти можуть доносити інформацію: “Усі можливі комунікаційні канали передачі інформації блокуються російською пропагандою”.

На думку медіаексперта, українські журналісти, швидше за все, не зможуть пробити російської пропаганди, але зможуть убезпечити українців від цієї упорядкованої брехні. Журналіст наголошує, що російська пропаганда дуже цілеспрямована – спочатку створюється систему стереотипів про Україну, згідно з якою, згодом, монтуються новинні сюжети.

Євген Фещенко наводить найпоширеніші стереотипи, які його команда найчастіше розвінчує: про військову хунту, про те, що в Україні фашистський режим, про недієздатність українського уряду, а також про те, що уряд не справляється із своїми обов’язками. Найулюбленішим інструментом російської пропаганди є ідеї про те, що Україна  не готова до зими і українці голодають.

Журналіст переконаний, що найбільше зусиль російська пропаганда спрямовує на те, щоб підірвати бойовий дух українців, адже  центральні російські канали (за даними Левада Центру 95% усіх росіян отримують інформацію саме з телебачення) постійно говорять про те, що українська армія не боєздатна, в ній застаріле озброєння і панує повний хаос. окрім цього, є ще і зовнішня пропаганда, яка транслюється на весь світ. Наприклад, про традиційний український антисемітизм. “Гадаю, – каже журналіст, – що усі зусилля  російської  пропаганди спрямовані на підтвердження слів Путіна про те, що Україна як незалежна держава не відбулася”.

Як повинні діяти журналісти в таких обставинах? Питання, яке найбільше цікавило учасників школи громадської активності.

Євген Фещенко розповів історію про те, як західні журналісти висвітлювали феномен “зелених чоловічків” в Криму. “Журналісти відмовлялися називати їх російською армією, бо немає джерел які це підтверджують. Доводилося, – розповідає журналіст, – називати їх “еквадорською армією”, бо фактів, які б це спростовували також немає. Це абсурдно, але в цьому є рація”.

На думку директора могилянської школи журналістики, кожен журналіст повинен самостійно визначитися в якій системі цінностей він працює, але єдине –  українські журналісти повинні пристосуватися до іншого середовища: не боятися нікого образити, а просто говорити правду і не боятися називати речі своїми іменами.