Sorry, this entry is only available in Ukrainian.

Доповідь виголошена на науковому семінарі:
“Християнський універсалізм та націоналізм:
Греко-Католицька церква та український націоналістичний рух”

27 травня 2009 р. в УКУ відбувся науковий семінар “Християнський універсалізм та націоналізм: Греко-Католицька церква та український націоналістичний рух” організований спільно кафедрою нової та новітньої історії України і кафедрою церковної історії в рамках однойменного дослідницького проекту, що здійснюється за підтримки Американської ради наукових товариств (ACLS).

Олег Беген (УКУ)
Ще раз про свято «Українська Молодь Христові» (1933 р.):
що залишається за лаштунками?

Митрополит Андрей Шептицький та Головний Інститут Католицької Акції (далі ГІКА) запланували провести у 1933 році молодіжне свято Українська Молодь Христові (далі УМХ). Ідея такого свята зародилась ще у 1932 році, першою її озвучив митрополит Шептицький на одній із конференцій Марійських Дружин . До того ж, папа Пій ХІ (1922-1939) 24 грудня 1932 року проголосив 1933 рік Святим Ювілейним роком , тож було визначено в цей рік поєднати святкування Святого року зі святом молоді. У січні 1933 року Генеральний Інститут звернувся до усіх вірних із заявою, у якій зазначав, що «у цей тяжкий час переживання матеріальної та духовної кризи українське суспільство мусить боротися за ідеї Христа та за душі української молоді, на яку з усіх боків підстерігає антирелігійна ідеологія» . Так ГІКА вирішив кинути клич до усієї молоді вставати під прапори Христа з гаслом «Українська Молодь Христові». З одного боку, це була відповідь Єпископату ГКЦ усім політичним та релігійним противникам, які теж боролися за вплив на молодь. З іншого – продемонструвати усім, а у першу чергу собі, дієвість впровадженої Католицької Акції на українському ґрунті. Інститут проголосив, що свято має відбутися 6-7 травня 1933 року, та наголосив, щоб деканальні та парафіяльні уряди приготували молодь до цього дійства згідно з «Правильником», який видав ГІКА. Від Інституту звернення до вірних ГКЦ було підписане д-р Іваном Бабієм та о. Теофілом Горникевичем .
13 січня 1933 року відбулася пресова конференція Ділового комітету свята УМХ для представників української католицької преси в приміщенні ректорату Греко-Католицької Малої семінарії . Конференція проходила під проводом єпископа Івана Бучка, голови ГІКА д-р Івана Бабія та голови Ділового комітету свята д-ра В. Кузьмовича. На конференцію прийшли журналісти «Ниви», «Мети», «Нової Зорі», «Правди», «Нашого Приятеля», «Діла», «Нового Часу», «Нашого Прапору», «Неділі», «Свободи», «Народної Справи», «Дзвіночка» та «Світу дитини» . Пресі було повідомлено про початок підготовки до маніфестації та роботи Ділового комітету. Єпископ І. Бучко пояснив усім присутнім ціль святкування, яке мало відбуватись по усій Сх. Галичині під гаслом «Українська Молодь Христові». В. Кузьмович повідомив про плани проведення заходів як у Львові, так і в терені. Він закликав часописи та радіо подавати усю можливу інформацію щодо цієї акції. Далі на конференції відбулося представлення Ділового комітету, куди ввійшли: голова В. Кузьмович, заступник голови пані С. Фіголева, секретар д-р В. Лев та члени секретаріату Алиськевич і Яковичівна . Варто сказати, що свято задумувалось як масовий з’їзд української католицької молоді у Львові. Перед комітетом повстали дуже важливі завдання, які швидко треба було вирішити, а це:
1. подбати про дозвіл польської влади на проведення свята;
2. подати інформацію у всі місцевості, де мешкали українці, про свято УМХ;
3. опрацювати програму свята;
4. провести кампанію проти ворожої пропаганди, яка почалася зразу ж після проголошення ідеї проведення такого заходу .
У лютому 1933 року в журналі «Місіонер» було опублікували Правильники для парафіяльних та деканальних комітетів свята УМХ. Вони були опрацьовані й опубліковані Головним Інститутом, де подавались детальні інструкції щодо організації та проведення такого великомасштабного святкування. У «Правильнику» для парафії йшлося про те, що парафіяльні уряди створюють комітети для підготовки місцевої молоді до майбутньої акції і проводять спеціальні навчання та інструктажі. Кожен такий комітет мав вислати на святкування до Львова 10 членів . Крім того, парохіальний комітет дбав про інформування вірних на парохії щодо проведення самого свята, шукав фінансування для цієї події, визначав суму добровільної оплати за дорогу до місця проведення заходу, а також складав звіт з проведеної праці та надсилав його до деканальних комітетів свята. Подібні завдання виконував і деканальний комітет свята, що був головною одиницею розрахунку прибулих до Львова у день святкувань .
1 березня 1933 року на сторінках української галицької преси з’явилося послання Галицького Єпископату, яке було присвячене 1900-літтю смерті Христа на Голготі. У ньому також йшлося про те, що Єпископат постановив відсвяткувати таку річницю величним святом молоді . Через кілька днів з’являється Комунікат Ділового комітету свята. У Комунікаті йшлося, що митрополичий ординаріат призначив представником архієпархії при комітеті єпископа Микиту Будку постановою Ч.8/Орд. від 11.02.1933. Станіславська єпархія призначила представником о. Романа Лободина постановою Ч.927/5 від 9.02.1933, а Перемиська єпархія – о. ігумена Йосифа Лучинського ЧСВВ постановою Ч.24/Орд. від 6.02.1933 . Крім того Комунікат обговорював справи співпраці між священиками та Діловим комітетом, зміст афіш для інформування громадян, ознайомлював з текстом і нотами українського католицького гімну, які можна було придбати у приміщенні Духовної семінарії, піднімав питання одягу (однострою) учасників акції, прапорів для свята та питання проведення теренових святкувань . Саме поза святкуванням УМХ у Львові великий акцент ставився на святкування на сільських парафіях, що мало дати поштовх до створення нової молодіжної організації Католицька Акція Української Молоді (далі КАУМ). Тому, крім головного святкування 6-7 травня запланували святкові заходи 14 травня на парафіях .
Діловий комітет звернувся до Головного відділу залізниці з проханням зробити велику знижку на квитки для проїзду у день свята, а також, де можливо, надати спеціальні потяги . Комітет створив комісію, що мала залагодити питання проживання учасників свята у Львові. Це була досить складна справа з огляду на велику кількість бажаючих, що мали прибути на святкування до міста. Комісія у справах проживання видала 12 березня 1933 року Відозву щодо організації поселення гостів. У зверненні закликали всі українські установи надати допомогу у цій справі .
На кінець березня Діловий комітет видав докладні інструкції щодо проведення самого свята, в яких закликав молодь не лише Галичини, але і Волині, Полісся, Холмщини та Підляшшя взяти участь у святі УМХ . Комітет опублікував програму свята у часописах «Мета», «Нова Зоря» та «Місіонер», де представив заходи, що мали відбутися 6-7 травня на площі біля собору св. Юра та площі Сокола-Батька у Львові. 6 травня на площі біля собору св. Юра єпископи ГКЦ мали привітати учасників свята, після чого запланували посвячення деканальних та парафіяльних прапорів та молебен. У неділю 7 травня свято мало розпочатись на площі Сокола-Батька з архієрейської Служби Божої. Далі була запланована маніфестація вулицями Львова до собору св. Юра, де повинні були провести святкову присягу української молоді на вірність Христу, після чого свято УМХ завершувалось . У цей день мали відбутися засідання різних католицьких молодіжних інституцій. Так, уся шкільна молодь провела б зустріч при церкві св. Духа, робітнича молодь мала провести свій збір у церкві Успіня Пресвятої Богородиці, молодь із сіл зустрічалась би у соборі св. Юра, а Марійські Товариства – зібрались б у гімназії сестер Василіанок по вулиці Длуґоша. 14 травня 1933 року за планом відбувались теренові святкування УМХ у всіх парафіях ГКЦ . Так виглядала запропонована Діловим комітетом УМХ програма свята. Правду кажучи, це було не так легко реалізувати. Принаймні, з огляду на те, що ще на час публікації програми не відбулись переговори з польською владою, яка не дуже добре ставилась до проведення такого масштабного заходу у місті Львові.
19 квітня 1933 року був опублікований останній заклик Єпископату ГКЦ під назвою «Українська Молодь Христові» до усіх вірних взяти участь у запланованих заходах. У ньому єпископи звертались до української молоді ставати під прапори Христа та гідно захищати християнську віру в житті українського народу .
25 квітня 1933 року відбулась друга пресова конференція, на якій було представлено здобутки Ділового комітету на цю пору . Варто відзначити досить добре ставлення української преси до проведення такого великомасштабного заходу у Львові та до здобутків комітету, який крок за кроком втілював у життя поставлені перед ним цілі. Це була чи не єдина позитивна реакція світської преси на церковно-релігійний захід без уїдливої критики та ставлення під сумнів багатьох речей. Але журналістські баталії ще були попереду, бо запланована акція не лише мобілізувала молодь, але й ставала деяким політичним силам не вигідною і на її фоні можна було вголос ще раз заявити про себе.
27 квітня 1933 року у приміщенні Малої семінарії відбувся з’їзд священиків деканальних комітетів свята УМХ, де обговорювалось питання отримання згоди від польської влади на проведення свята. Єпископ Іван Бучко у цій справі тричі їздив до Варшави . Справи з дозволом йшли досить поволі, лише домовленості з нунцієм дозволили натиснути на польську владу таки дати згоду на проведення такого масштабного заходу. Також дозвіл дав віце-міністр внутрішніх справ Рачкевіч за кілька днів до проведення самого свята . Цікавим фактом у цій справі було те, що Єпископат ГКЦ твердо заявив: святкування відбудеться у будь-якому разі, дасть польська сторона дозвіл на це чи ні. Такий ультиматум духовенства ГКЦ спонукав поляків не загострювати і так не найкращі стосунки з українцями. Дозвіл було отримано в останні дні приготувань.
Домовленості про проведення свята проходили і в самому Львові. Діловий комітет провів дві зустрічі з представниками Львівського Міського Староства. Під час цих зустрічей обговорювали справи, пов’язані з планом руху маніфестації вулицями міста, відшкодуванням за знищення клумб та парків, санітарним наглядом та лікарською опікою. Усі ці вимоги мав виконати Діловий комітет, щоб отримати дозвіл на проведення заходу. Найзапекліші дискусії точилися щодо маршруту маніфестації, кожна сторона наполягала на своєму. Староста д-р Клімув пропонував два варіанти походу вулицями міста:
1. вулицею Кадецькою до площі св. Юра;
2. вулицями Стрийською і Пелчинською до собору св. Юра .
Усі ці маршрути оминали центр міста та проходили передмістями, таким чином польська влада відверто говорила, що не бажає бачити великі юрби українських маніфестантів на центральних вулицях Львова.
Діловий комітет наполягав на маршруті, що проходив через центр міста біля усіх визначних українських храмів. Українці представили теж два шляхи руху маніфестантів:
1. прохід біля чотирьох церков: с. Василіанок, Успіння Богородиці, Преображенської та собору св. Юра;
2. вул. Коперника, Словацького, біля університету, Міцкевича, біля церков св. Духа та собору св. Юра .
Варто зазначити, що комітету таки вдалося за чотири місяці досягнути консенсусу з польською стороною у цій справі та отримати усі дозволи на проведення маніфестації.
Комітет своїм наступним Комунікатом сповіщав українське галицьке суспільство, що сам папа Пій ХІ буде молитися за успішне проведення Свята Молоді у Львові, та наголошував, що всі учасники заходу мають беззастережно виконувати інструкції проведення такого здійства, що було вимогою і влади міста .
За порядок під час маніфестації відповідали визначені комітетом духовні особи. Отець Михайло Блозовський мав відповідати за порядок 6 травня на площі св. Юра, а уночі – за інформаційне бюро і розселення гостей там же. Отець Антін Каштанюк відповідав за порядок 6-7 травня на площі Сокола-Батька та за інформаційне бюро там же. Отець Олександр Млиновський і отець Михайло Климович відповідали за дотримання порядку під час маніфестації вулицями Львова. Пані Ксенія Яновичівна була призначена відповідати за першу медичну допомогу на площі Сокола Батька під час походу маніфестації та по усіх місцях тимчасового компактного проживання учасників свята .
Найнижчою одиницею походу визначено деканати, тобто усі маніфестанти мали рухатись організовано кожен у колоні свого деканату. На 50 чоловік припадав один керівник. Делегація від кожного деканату прибувала до міста з уже визначеними керівниками, які заповнювали спеціальні картки учасників, де подавали кількість прибулих на святкування, їх прізвища, імена та іншу важливу інформацію. Анкети учасників передавались Діловому комітету для складання звітів та статистик . У Комунікаті організатори свята звертали свою увагу на наявність в учасників дійства святкових плакатів та прапорів. Було вирішено використовувати лише синьо-жовті прапори з відзнаками УМХ, будь-які інші прапори, чи символи заборонялися . Обов’язковим було мати на святі народний стрій .
Організатори святкувань через свій Комунікат подали чітку інструкцію перебування у місті, беручи до уваги те, що більшість гостей ніколи не були у Львові і тому потребували докладних роз’яснень. Так, усі приїжджі перед 12 годиною ночі 6 травня мали рухатися з головного вокзалу до площі св. Юра. Ті, що прибудуть після 12 години ночі вже 7 травня, повинні були рухатись на площу Сокола Батька; щоб не було непорозумінь на кожному кроці були створені інформаційні центри, які спрямовували б людей у потрібні напрямки . На самій площі Сокола-Батька на лівому боці мали збиратись представники Станіславської єпархії, посередині – Перемиської єпархії, а з правого боку представники Львівської архієпархії .
Діловий комітет після переговорів із відділом Львівської залізниці таки добився знижок для проїзду учасників свята. Так, дирекція залізниці повідомила комітет листом від 29 квітня 1933 року Ч.VI/2/269/33 про такі надані знижки:
• групи учасників свята з восьми осіб отримують 1/3 % знижки;
• групи до 50 осіб – знижку 50 %;
• групи до 200 осіб – знижку 60 %;
• групи до 250 осіб – знижку 66 %;
• для поодиноких осіб проїзд до Львова був за повну ціну, а зі Львова за півціни .
Шкільна молодь отримувала знижку 75 %. Знижка надавалась тільки на підставі поіменних карток учасників, отриманих у Діловому комітеті. З більших міст, як Стрий, Перемишль, Тернопіль, Дрогобич та Станіслав, мало бути поза 300 учасників, тому для них були замовлені спеціальні поїзди на свято .
Не обійшлось і без непорозумінь між різними політичними таборами щодо потреби проведення такого святкування. Так, націоналістичний табір гостро засудив проведення свята УМХ, звинувачуючи, нібито у пропольській політиці духовенство ГКЦ та усі католицькі інституції . Польська ж сторона сприймала свято як вияв українського протесту та сили, тим самим звинувачуючи католицькі організації у симпатіях щодо ОУН. Таке протистояння було досить жорстким з усіх боків, особливо зі сторони націоналістично налаштованого українського студентства. Не можна сказати остаточно, чому ОУН вирішила бойкотувати святкування, хоча поясненням скоріше за все лежало в площині конкуренції, що з моментом проведення свята УМХ набирала все більших обертів між підпіллям та ГКЦ за можливість впливати на молодь. Це, мабуть, був найбільш значущий чинник втрати впливу на галицьке суспільство, через відхід молоді з націоналістичних молодіжних товариств до католицьких. Хоча не можна виключати й інші причини.