Sorry, this entry is only available in Ukrainian.

Є зустрічі, які дарують силу та енергію, мов ковток джерельної води у спекотний день, показують світло в кінці тунелю, коли, здається, світанку вже не буде… Дарують надію, коли, здається, втрачено все… Саме такою можу назвати зустріч з одним із капеланів Майдану, богословом, о. д-ром Михайлом Димидом, яка відбулася у Тернополі.

Під час зустрічі отець презентував книгу-фотоальбом “Каміння Майдану”, яку видав у співавторстві з дочкою Климентією.

«285 сторінок, 450 фотографій, 86 проповідей-роздумів про покликання людини, гідність, смерть, зло, зрештою,  про різні  щоденні моменти людського життя, на які рідко звертаємо увагу, у світлі Євангелія», – так говорить про книгу автор.

Про Майдан отець може говорити годинами. Тому відкрийте двері свого серця і слухайте.

Майдан показав мені справжню українську молодь, яка прагнула жити по-іншому і відстояла свій вибір, побачив справжніх чоловіків, готових брати відповідальність.

Майдан – це не тільки велика географічна, а й космічна територія. Це люди, які почули голос Божий і пішли за ним.

Майдан – це територія свободи. Людина несе свободу, де б вона не була.

Краще бути, ніж мати. Саме на Майдані український народ БУВ.

Сьогодні велика частина суспільства живе духом Майдану, впроваджує його ідеали у щоденному житті. Адже якщо людина пережила Майдан, вона несе його далі. В цьому полягає революція.

Лишилися звісно контингент людей, які ще не відійшли ні від «совка»…так як за часів кріпацтва ще перебувають під ярмом.

Майдан – це Хрещення. Коли ми йдемо в неділю до церкви, приймаємо святе Причастя, то відновлюємо цю тайну. Жити духом Майдану – жити хрещенням.

Майдан  – це вияв гідності і свободи, але не боротьба проти Януковича.

Майдан – це те, що ми готові віддати. Це чисті серця, це люди які прямують проти «Беркуту». Не для того, щоб його побороти, а для того, щоб показати свою гідність. Адже одна з вимог Майдану – свобода і гідність в Україні.

На Майдані менше боялися, ніж перед екранами телевізорів, бо реальність завжди на місці події.

Була Помаранчева революція, однак ми тоді віддали свої повноваження політикам. Зараз ми вчимося контролювати і  ставити запитання.

Зараз маємо творити оновлену державу і зокрема починаючи з себе, не перекладати відповідальності та не шукати винних.

Служіння на Майдані.На Майдані я відправляв Св. Літургії. Кожен приносив свою жертву – недоїдання, недосипання, холод, якісь невигоди. Моя місія – зібрати всі ці жертви  і донести до Господа. В ті хвилини я був найщасливішим. Також на Майдані я побачив, як люди хочуть, щоб їх хтось слухав. Інколи їм просто потрібно виговоритися про те, що наболіло… А ночами писав проповіді у Facebook. Адже не всі мали можливість чути їх вживу на Майдані. Там молитва була щирішою,  там відчувалося, щоб без Бога – ні до порога.

Я вважаю, що Друга світова війна ще не закінчилася. А наслідком цього є сучасні події. Вона триватиме доти, доки не впаде останній пам’ятник Леніну. До  подій в Україні зараз я відношуся позитивно. Чому? Та тому, що в мирний час (зокрема час Радянського Союзу) загинуло набагато більше людей, ніж в наш час. Скільки невинних жертв, цвіту нації, було знищено, скільки скалічено людських доль, скільки сімей зруйновано… Зараз ми маємо гідно перенести всі випробування.

Маріупольці виграли війну у своєму серці. Так само в Одесі. Але в Донецьку, Луганську – ні. Має перестати існувати держава Україна, а народитися українська держава. А це станеться тільки тоді, коли ми будемо приймати рішення, засновані на нашій культурі й вірі.

Через війну і після Майдану людей у церкві більше.  У мене на парафії у Львові храм заповнений вщент. Молоді люди серйозніше ставляться до себе.

Багато людей сьогодні питають: як вижити у теперішніх  умовах, коли тривають військові дії?

Рецепт – Майдан мого серця. Запитаймо себе: що я доброго зробив сьогодні для іншого? Як виконав свою роботу? Чому українець шанований працівник на Заході? Бо  виконує  роботу від а до я. В Україні цього нема. Запитаймо чесно себе: якби я був роботодавцем, як би я оцінив свою роботу?

Злу людину потрібно любити. Зло – нищити.

Зараз більше надії, ніж рік чи два тому. Розвивається волонтерський рух, з’являються добровольці, люди, які хочуть мінятися і міняти все.

На Майдані священики піднімали хрести, коли все палало. І сили зла відступили. Майдан переміг через віру.

Майдан – це Благовіщення. Дивімося з надією на Росію. Я бачу нарід, який дозріває, оскільки поодинокі люди творять добро. Але є  агонія зла, яке має своїх служителів. Треба молитися за російський народ.

Творити добро і розмовляти з Богом – покликання кожного. Для цього ми живемо, вчимося, працюємо, створюємо сім’ї.

Найгірший вірус сьогодення – хабарництво і дволикість.

Кожна людина має призначено час смерті. Це від нас не залежить, чи це буде наш дім, чи Майдан, чи зона АТО. Нам потрібно виконувати свою роботу, ввіряти себе Покрову Богородиці. Просто вірити – це найголовніше.

Довідково: Отець Михайло Димид – співзасновник і перший ректор відновленої Львівської Богословської Академії (сьогодні – Український Католицький Університет), засновник «Радіо Воскресіння», засновник «Агенції Релігійної Інформації», доктор східного церковного права, викладач богослов’я Церкви в Українському Католицькому Університеті, засновник і директор Інституту Церковного Права Українського Католицького Університету, голова Українського Богословського Наукового Товариства, колишній голова Союзу Українських Студентських Товариств Європи, Пластун, член Ордену Хрестоносців ім. Андрея Шептицького лицар Рюрик, капелан Революції Гідності, ініціатор встановлення польової каплиці Майдану. Очолив першу Службу Божу на Майдані, переслідуваний режимом за свої переконання (судові битви із ДАІ).

Джерело: Обнова