Sorry, this entry is only available in Ukrainian.

10 жовтня відбувся похорон Станіслава Шендрика. Покійного поховали на цвинтарі в Брюховичах. Дорогою на цвинтар похоронна процесія зупинилася біль Українського Католицького Університету і біля Львівського Національного Університету ім. Івана Франка.

У своєму прощальному слову над Покійним біля входу в будинок УКУ ректор о. д-р Борис Ґудзяк сказав:

“Слава Ісусу Христу! Опечалена родино, дорога Тетяно Михайлівно, Олексію Станіславовичу, шановні колеги з Львівського національного університету, колеги з УКУ, дорогі студенти. У цю таїнственну мить в присутності Слова Божого ми відпроваджуємо у вічну дорогу мужа, батька, нашого колегу, викладача. І разом, слухаючи цього слова від Євангелиста Івана, про Отця, який посилає свого Сина не з бажанням судити, а з божественним прагненням, щоб воплотившись в наше життя, в нашу плоть, в наші слабкості він їх разом з цілою темнотою смерті переміг. Це є наша віра, це є наша наука. І можливо, на жаль, не має кращих моментів зрозуміти суті нашого життя ніж такі таїнственно страшні. Сотні семінаристів, кілька десятків юних священиків, сотні богословів- мирян і тисячі-тисячі філософів слухали виклади Станіслава Шендрика, уважно підготовлені і подані з великою пошаною до студентів. Ми з шоком і глибоким болем довідалися про втрату цієї нам близької особи.

І постають різні питання: “Як могло воно так закінчитися минулої п’ятниці? Був це жахливий момент… Але він не був кінцем. Пан Станіслав ще прожив і багато чого пережив, і в молитві з духовним отцем в суботу він отримував прощення своїх гріхів. Тепер він перед нами читає свою останню лекцію. Вперше за моєї пам’яті в нашому будинку задзвонив дзвінок, скликаючи нас на останню пару пана Станіслава. Ми всі з вами є покликані добре прислухатися до значення цієї нашої молитовної прощальної зустрічі – ми не сміємо бути байдужі. Ми висловлюємо вдячність тим студентам і викладачам, які в останніх днях давали свого тіла, давали свою кров пану Станіславу, ми дякуємо тим, які озвучують його питання, його вимоги справедливості в нашому суспільстві, і одночасно ми ставимо собі питання: чому ми не почули його потреб? Станіславе Михайловичу, ми просимо у вас прощення за це і ми вам прощаємо. І коло вас перед Словом Божим ми скріплюємося в надії на цю Євангельську благовість. Ми дякуємо Вам за ваші лекції, за вашу поставу, за вашу пошану, яку ми будемо пам’ятати і оцінювати. І ми молимося за вас, за вашу родину, за наших викладачів і студентів, і всіх жителів цього міста, цієї країни. І щоб ми могли так жити, так молитися, так вчитися, так думати, так висловлюватися, щоб інший не пережив того, що пережили ви.

Сьогодні, дорогі студенти УКУ, у вас остання пара з викладачем Станіславом Шендриком. Дорогу ціну він заплатив, щоб її вам прочитати. Нехай вона закарбується глибоко в ваших серцях і в ваших душах. І нехай ті надії, які він покладав на вас, висловлюючи це ще минулої середи отцеві Михайлові Димиду, свою любов до вас і пошану. Нехай ті його надії справджуються, щоб ви ставали провідниками, яких потребує цей народ, моральними провідниками, провідниками, які не відхиляються від нелегкого покликання нести хрест, боротися, боротися, тою зброєю яку нам з вами дає сам Господь. До того змагання жити з Богом, здійснення вашого священичого, вашого богословського, вашого громадського покликання гідно готовив вас Станіслав Шендрик. Отож, молімося тепер за нього, за його родину, відпроваджуючи його на цей вічний спочинок, спочинок, який є нашою надією, нашою вірою. В ім’я Отця , і Сина, і Святого Духа. Амінь.”