Sorry, this entry is only available in Ukrainian.

Життєві долі 900 священиків, 12 000 унікальних фотографій, понад 100 000 опрацьованих архівних документів, сотні інтерв’ю з свідками пережитих репресій та їхніми родинами, – джерельна база книжки історика, ректора Українського католицького університету о. Богдана Праха «Духовенство Перемиської єпархії та Апостольської адміністрації Лемківщини». За його словами, цей двотомник, матеріал до якого він збирав більше ніж 20 років, є пам’ятником духовенству, яке віддало своє життя за Церкву та народ.

13 лютого 2015 року о. д-р Богдан Прах в Багатофункційному академічному корпусі (вул. Козельницька, 2а) презентував свою книжку «Духовенство Перемиської єпархії та Апостольської адміністрації Лемківщини: 2 томи».

За словами президента УКУ, владики Бориса Ґудзяка, який в 1992 році заснував перший в незалежній Україні Інститут історії церкви, ця багатолітня праця отця-ректора є пам`ятником цілому поколінню репресованих священиків Перемиської єпархії. В якій досліджено та ґрунтовно систематизовано життєвий шлях понад 900 свідків віри.

Борис Ґудзяк наголосив, що завдяки цій праці, ми відкриваємо перед собою портрети величних людей, які вірили в Бога, молилися, дбали про свій народ. В їх особах ми отримали свідчення стійкості та мужності. Дуже важливо, наголосив владика Борис, що ця книжка побачила світ сьогодні, коли українському народові потрібні живі свідки мужності, стійкості та витривалості.

Історична Перемиська єпархія, спочатку православна, згодом унійна або греко-католицька, – це велика територія південної Галичини. До 1939 року єпархія налічувала 45 деканатів, 640 парафій та 1 159 380 вірних; духовний послуг несли понад 700 священиків, керували два владики: Йосафат Коцаловський та Григорій Лакота. До Апостольської Адміністрації Лемківщини входило: 9 деканатів, 111 парафій, у яких працювало 127 священиків серед 127 305-ти вірних.

У 1944 році кордон, встановлений між УРСР та Польщею, поділив єпархію на дві частини: більша – залишилася в Україні, менша – в Польщі. В один момент, між єпископом і священиками утворився державний кордон і відбулася важка цивілізаційна зустріч з «совєцькою» репресивною машиною. Отець Богдан Прах наголошує, що життя українського греко-католицького духовенства в Другій Речі Посполитій було важким, за будь-яку ініціативу, спрямовану на розвиток громади, їх арештовували, переслідували, але те, що сталося після 1944 року було зовсім іншим. «Арешти, катування, шантаж, переслідування сімей священиків, багатогодинні допити – це звичайні методи, якими НКВС вибивав у греко-католицького духовенства зізнання у співпраці з нацистами, підтримку ОУН чи УПА, та й, зрештою, відречення та перехід до Російської православної церкви», – розповідає о. Богдан.

Отець-ректор у свій книжці досліджує репресоване духовенство, тобто долі тих священиків, які зазнали переслідування, арешту, виселення в Сибір. Проте не залишились поза увагою і ті, які перейшли в російську православну церкву. «Не ставлю собі за мету когось осудити чи критикувати, намагався просто зрозуміти, що сталося з священиками Перемиської єпархії, як склалися їхні долі», – розповідає о. Богдан Прах.

«Важливо підкреслити, що в монографії о. Богдана Праха міститься інформація також про дружин та дітей священиків. Уперше повністю опубліковано детальний та інформативний звіт о.-каноніка Василя Гриника «Про Церкву у рідному краї і в Польщі», який у 1948 році таємно передали до Апостольської столиці», – розповідає керівник Інституту історії церкви Світлана Гуркіна.

Для написання численних біографічних нарисів, окрім ретельно опрацьованої різноманітної літератури, документів і матеріалів із державних і церковних архівів Польщі й України, о. Богдан використав численні свідчення, зібрані ним особисто і його “командою” по українських і польських містечках та селах, а також з інтерв’ю Архіву Інституту історії церкви УКУ. Автор розповідає, що більшість документів знайшов у Перемиському державному архіві (Польща) та Львівському історичному архіві. За словами отця Богдана, багато інформації про переслідування і подальшу долю священиків УГКЦ до сьогодні засекречена і зберігається в архівах СБУ, чимало є в архівах Ватикану, Німеччини та Росії.

Складність написання біографічних нарисів полягає в тому, що інформацію часто потрібно було шукати додаткову інформацію та перевіряти її на покинутих кладовищах (звіряючи роки життя і смерті із зазначеними в документах) та шукати живих свідків, які пам’ятають репресованих отців.

Сьогодні, на історичній території Перемиської єпархії створено Перемисько-Варшавську митрополію, Самбірсько-Дрогобицьку та Сокальсько-Жовкіську єпархії.