Sorry, this entry is only available in Ukrainian.

Львівська бізнес-школа УКУ запитала у представників бізнесу, чому вони вийшли на Майдан.

«Революція має жити не лише на Майдані, вона має жити в кожному з нас – до останнього хабарника посадовця, судді», − Тетяна Мартинюк, власниця рекламного агентства «ТРЕТОШЕ», випускниця програми Key Executive MBA.

З першого дня була на євромайдані у Львові. 1 грудня поїхала до Києва. «А далі відбулися такі «виходи за краї», що було бажання йти пішки на Межигір’я, а не лише мітингувати на Майдані. Я дуже хочу зокрема, щоб бізнес працював за європейськими законами, а не за «панятіями зека», − зазначає Тетяна.  

У Львові ми спільно із випускниками і учасниками програм LvBS підтримали студентів, коли вони лише вийшли на вулицю і почали облаштовувати умови для подальшого страйку. Я дуже вдячна всім, хто оперативно відгукувався на ті потреби, які виникали. Потім я допомагала режисеру сцени у Львові, займалась підбором відеоновин та запуском їх на екран.

У Києві на Майдані я волонтерила там, де тільки була потрібна допомога, і що робити для мене не мало значення: я хотіла віддати своїй країні все, що маю, аби лише витерти сльози і полегшити біль тим, хто був у ту страшну ніч 30 листопада біля стели на Майдані. Знову на Майдан я приїхала на ранок після тієї страшної ночі, коли на мирних людей кинули тисячі солдатів внутрішніх військ МВС та «Беркут». Взагалі тоді була готова робити будь-що і будь-де, аби могли поспати і відпочити ті, хто вистояли у ту страшну ніч. Того дня я простояла 20 годин на вуличній кухні: розливала чай, каву, нарізала канапки, складала продукти, шукала волонтерів, роздавала листівки. Вражало найбільше, що не спавши 2 доби, енергія лише прибувала.

Моя історія євромайдану. У черзі за чаєм неповносправний хлопець звернув увагу, що я тримаюся за спину, яка час від часу давала про себе знати від втоми. Він витягнув з наплічника перцевий пластир і дав мені. Інша дівчина, яку я запитала де найближча аптека, щоб купити там одноразові рукавички для кухні, відвела мене туди буквально за руку і накупила всього необхідного, хоч нагальної потреби не було. Кожен хотів чимось допомогти, кожен у ці дні співчував. На Майдані було таке єднання серед людей, якого за своє життя я не пригадую.

Що робити далі?

Я б хотіла, щоб ми не захоплювалися надміру цією ейфорією, яка вирує зараз. Революція має жити не лише на Майдані, вона має жити в кожному з нас – до останнього хабарника посадовця чи судді, до останнього хама водія громадського транспорту, до останнього халатного комунальника… Тобто до того моменту, поки ми всією спільнотою не вийдемо на рівень тих європейських цінностей, за які сьогодні стоїмо. Янукович, сам того не усвідомлюючи, став потужним каталізатором, який привів український народ до катарсису. З цього катарсису ми маємо вийти іншими: за територію Майдану, за територію своєї хати, за територію свого міста, за територію своєї свідомості. І продовжити працювати над собою, бо нас чекає ще не один рік складних процесів і реформ.

Виходьте на Майдани по всіх містах України, щоб завтра ваші діти і внуки не знали, що таке палиці «Беркута». Змінюйтесь, несіть Любов і Добро у маси на своєму прикладі. Ваша маленька дія сьогодні, на завтра може змінити всю країну.

____________________________________________________________________________

«Майдан − справа не одного дня. Але за нас цього ніхто не зробить», − Михайло Юсип, співвласник та регіональний директор ювелірної компанії «Адамас», учасник програми Key Executive MBA

Вийшов на майдан після того, як побили студентів у ніч на 30 листопада. Михайло уже тричі їздив на євромайдан на кілька днів, на день-два повертається до Львова  і знову на Київ.

Я вийшов на Майдан, бо вважаю, що в Україні треба щось змінювати. Ми рухаємося в нікуди, а цинізм влади перейшов усі межі, тому чинній владі треба чинити спротив. Суди, школи, виші, медицина – в Україні не функціонує нормально  нічого. Обурення накопичувалися поступово, але, коли я побачив цих студентів і це криваве побоїще біля стели  – ми з друзями просто зібрались і поїхали.

У Києві на Майдані з друзями ідемо у координаційний центр і робимо, що скажуть. Зокрема, ми стояли на барикадах, в ніч на 11 грудня з боку вулиці Інституцької.

Моя історія євромайдану. Ми стояли на Хрещатику поряд з хлопцями з МВС і розмовляли. Багато з них розуміє, яка в нас влада, проте вони кажуть, що нічого не можуть вдіяти: «Якого президента Україна вибрала, того ми охороняємо, бо перебуваємо на державній службі», − кажуть бійці. Багато вважає, що це неправильно, вони засуджують дії беркуту у ніч зачистки, проте більшість не розуміють нашого бачення.

Що робити далі?

Треба якомога більше спілкуватись з людьми зі Сходу та Півдня, зокрема у соціальних мережах. Ті, які побували в Європі, уже стали іншими. Проте основна маса не поінформована, тому ними легше маніпулювати. Насправді усім надоїла ця влада, і на Сході, і на Заході. Тому треба просто говорити разом. Якби була більша підтримка зі Сходу (хоча вона вже є), нам би було легше відстояти свої права.

Невже ви можете в Україні віддати своїх дітей у нормальний садок, у школу, виш? Окрім кількох винятків, варіантів немає. У нас нормально не функціонують ні суди, ні прокуратура, а влада просто грабує народ. Тим, хто розділяє мою думку треба їхати на Майдан. Це справа не одного дня, не одної години. Але за нас це ніхто не зробить. 

Головним досягнення Майдану, я вважаю, є зміна людей. З 2004 року (тоді я також був на Майдані), молодь і студенти змінилися, нація змінилася і мені це дуже імпонує. Те, що було в ніч на 11 грудня, коли кияни вийшли і люди згуртувались, свідчить про те, що нація трансформується.

____________________________________________________________________________

«Якби в Україні дотримувались прав і свобод, люди б не виходили на Майдан, а змінювали ситуацію у правовій площині», − Олег Паньків, керівник проектів  (рroject manager) компанії «Eleks», учасник програми MSc in Technology Management.

Перший раз приїхав на Майдан після побиття студентів в ніч з 29 на 30 листопада. Наступного разу приїхав після того як спробували зачистити майдан в ніч на 11 грудня. Кілька днів проводить на Майдані, кілька на роботі. Якщо бачить, що людей меншає, організовує колег і вони вирушають у Київ.

Я був координатором групи з 10 львів’ян і першого дня після зачистки ми охороняли машину (зробили живе кільце навколо), з якої виступали громадські діячі та політики на майдані. Коли встановили сцену, ми охороняли її з іншого боку. Також чергували на нічних барикадах. Також працював волонтером у наметі міжнародного інфоцентру.

Моя історія євромайдану. До намету міжнародного інфоцентру підійшов іноземний журналіст. Він був трохи на підпитку і забув назву свого хостелу і на якій вулиці він розташований. Лише пам’ятав, що назва вулиці закінчується на «кого»,  а хостел − неподалік КМДА. Ми пішли у бік київської міської ради, тоді я запитав нашого нового друга, на якому сайті резервував помешкання.  Він пригадав, виявилося, що у цьому районі був лише один хостел на вулиці, назва якої закінчується на «кого». Іноземець був дуже вдячний, що за півтори години спільних пошуків, ми таки допомогли йому дістатись додому.

Що робити далі?

Треба виходити на Майдан. Мотивація має бути в тому, що євромайдан уже далеко не «євро». Люди насправді відстоюють свої основоположні права. Якщо не зробити це зараз, іншого шансу, може не бути.  Багато вийшли людей не так через економічні проблеми, як через утиснення їхніх прав і свобод. Якби був належний рівень свобод, люди б не виходили, а змінювали ситуацію у правовій площині.  

_________________________________________________________________________

«Ми робили репортаж про сни, які бачать люди Майдану. Один з чоловіків розповів, що тут, у Києві, він взагалі не спить», − Оксана Пужаковська, менеджер зі зв’язків з громадськістю Українського католицького університету, учасниця Програми з інновацій та підприємництва 

Вийшла на євромайдан у Києві 28 листопада. Відтоді щотижня їде до столиці. У Львів повертається лише на кілька днів, і назад на євромайдан.

Моя подруга, яка уже була на євромайдані у Києві, записала відео з назвою «європобачення», у якому запросила особисто мене приєднуватись до протесту. Я подумала, що не можна триматись осторонь цих подій, бо вони визначають майбутнє нашої країни, у якій я хочу жити.

На Майдані я працювала волонтером для «Громадського телебачення». Ми записували коментарі людей євромайдану та репортажі. Спершу волонтерили лише для «Громадського ТВ», а згодом наші відео- та аудіоматеріали скидали усім знайомим журналістам. Так, ними скористались «Громадське ТВ», радіо «Львівська хвиля», «Канал новин 24» і прес-служба УКУ.

Моя історія євромайдану. Ми робили репортаж про сни, які бачать люди Майдану. Один з чоловік розповів, що тут, у Києві, він взагалі не спить. Заробляє на життя тим, що їздить на заробітки і йому дуже вже це набридло. Кілька днів стереже майдан, а тоді здає зміну своїм друзям, які також повертаються із заробітків. Я багато над цим думала. Справді, в дитинстві мої батьки і батьки багатьох моїх друзів їздили за кордон, щоб заробити на хліб. Можливо, це ознака провінційності, але я б дуже хотіла, аби наступне покоління діток-українців не знало цих батьківських заробітків, хоча б так масово.

Що робити далі?

Не залишаться осторонь. Формувати себе і подавати приклад усім довкола. Відстоювати права і виконувати обов’язки, починаючи з себе і закінчуючи державою та світом.

Прес-служба LvBS