Sorry, this entry is only available in Ukrainian.

26 червня в Українському католицькому університеті відбулися випускні урочистості для 255 бакалаврів, 187 магістрів з Факультету наук про здоров’я, Факультету прикладних наук, Факультету суспільних наук, Гуманітарного факультету, Філософсько-богословського факультету, а також Львівської бізнес-школи УКУ.

Почесною промовицею випускного 2021 стала Надзвичайний і Повноважний Посол Канади в Україні Лариса Ґаладза. 

Подаємо текст і відео її промови до випускників УКУ. 

Високопреосвященніший Владико Митрополите! 

Дорогі отці-ректори, отче Богдане, вітаю!

Дорогі члени сенату, ректорату й адміністрації!

Дорогі викладачі, професори, батьки, родичі, знайомі, любі!

Всі, які долучилися до нас онлайн!

І ви, дорогі випускники!

Слава Ісусу Христу!

Востаннє я виступала перед випускниками в червні 1986-го року — мені було чотирнадцять, і я була україномовним валедиктором школи Святої Софії в Міссісаґа біля Торонто. 

Сьогодні ж маю честь стояти перед вами як Посол країни, яка демонструє постійну прихильність і підтримку Україні, та як член Родини Ґаладзів, яка бере активну участь в житті УКУ від самісіньких його початків.  Щиро дякую за запрошення і передаю привіт від усієї великої родини.

Дозвольте провести для вас останню в цьому навчальному році пару. Вона буде досить короткою: трошки теорії, трошки практики і декілька порад. Головна теза така: вирушаючи у світ, найважливіше, що ви берете з собою з УКУ окрім знань, — це те, чим є цей Університет.  Скажу інакше: медіа — це повідомлення. Багато з вас, а Школа журналістики і медіакомунікацій точно, знають цей вислів англійською: The medium is the message.

Цей вислів придумав у 1964 році Маршал Маклюен, канадський філософ і науковець, який викладав з 1946 року і до своєї смерті у 1980-му у St. Michael’s College при моїй альма-матер — University of Toronto — саме там, де сьогодні розташований Інститут Шептицького. Декого з вас може особливо зацікавити докторська дисертація Маклюенa, у якій він досліджував тривіум і класичну освіту. 

Як філософ, він зробив значний внесок у дослідження теорії медіа. The medium is the message означає, що аудиторію формує не зміст повідомлення, а особливості каналу передачі, який доносить зміст. Тобто зміст комунікації не настільки важливий;  важливіша рамка, що визначає як саме створюється і передається зміст. Пам’ятайте, Маклюен був філософом, тобто не говорив чітко і просто. Я ж спробую пояснити його теорію на простих прикладах:

У вас День Народження. Ви отримуєте море привітань. Тепер здебільшого всі вітають електронно: пишуть повідомлення «Happy birthday», кульки, смайлики, ваша стрічка переповнена вітаннями. Серед цього шквалу ви встигаєте лише поставити “сердечко”. 

А ось листівка звичайною поштою. Ті ж побажання, ті ж кульки, ті ж почуття, але спосіб комунікації інший, і тому залишаються інші враження, правда?

Ще один приклад, який трішки більше підходить до сфери інтересів Маклюена. 

Для висловлення того, що ви хочете сказати, Twitter дає вам 280 символів. Цю платформу здебільшого використовують політики та інші для заяв та висловлення політичних поглядів та позицій. Коли формуємо думку, якою хочемо поділитися у Twitter, ми автоматично беремо до уваги обмеження у двісті вісімдесят символів. Ми використовуємо смайли, щоб зекономити місце і мати можливість сказати більше. Набираючи повідомлення у Twitter, ми спрощуємо свої ідеї та усуваємо нюанси, щоб висловитися якнайпростіше і якнайкоротше. 

Коли ж читаємо твіти, ті ж двісті вісімдесят символів формують наші знання, погляди та емоційну реакцію. Величезні об’єми інформації проходять через нас з величезною швидкістю. Ми гортаємо і хапаємо загальний сенс. Ми не опрацьовуємо і не обдумуємо повідомлень — незважаючи на те, що питання справді важливі, спосіб передачі інформації у Twitter змушує спрощувати і поспішати. 

З невідомих мені причин Twitter в Україні не надто популярний, але той же принцип у Телеграмі, Фейсбуці, Інстаграмі — стрічка довга, інформації багато, часу мало, вистачає лише швиденько проскролити (до речі, цікаво, як українці додали префікс, суфікс і закінчення до англійського слова, щоб позначити нову дійсність. Все так швидко змінюється, що немає часу вигадувати нові слова). 

Дозвольте навести ще один приклад, серйозніший, де засіб комунікації — архітектура, а повідомлення — велич Бога.

Свята Софія у Стамбулі. Ті, хто там бував, без сумніву, побачили, що зовні Софія нічим не примітна. Архітектурно вона не особливо виділяється серед інших споруд, а її форма особливо і не запам’ятовується. Коли ж ви заходите всередину через головний вхід (вхід імператора) — вдалині бачите апсиду і над нею купол. Вона дуже далеко, тому ви усвідомлюєте вражаючу велич будівлі. Кілька кроків вперед, і у ваше поле зору потрапляє ще один купол, більший за попередній. Ще кілька кроків — і несподівано перед вами відкривається головний купол, ніби небо, і вас охоплює благоговіння і трепет. Принаймні так було зі мною. Коли я там проходила, мені перехоплювало подих — і не один чи два рази, а тричі… Я відчувала, наче підношуся вгору і водночас стаю меншою. 

У п’ятсот шістдесят третьому році греки, які спроектували храм, і імператор, який його зводив, розуміли, що the medium was the message: храм — це послання. Чоловіки і жінки, створені за образом і подобою Божою, мають досвідчувати рай тут, на землі. Мені не треба довго пояснювати цій аудиторії, як добре цей спосіб комунікації спрацював у випадку послів святого Володимира! 

Отже, всі повідомлення, які нам подають різні медіа, ми сприймаємо на підсвідомому рівні. А Маклюен, як добрий філософ, хотів перевести підсвідоме у свідоме. 

Саме така моя мета сьогодні: щоб ви усвідомили, що ваша освіта відбувалася не лише через лекції чи письмові роботи. Так, це все важливо, і вам не варто було здавати завдання із запізненням, пропускати заняття чи готуватися до екзаменів в останню хвилину. (Дорогі батьки, я це говорю не про ваших дітей!)

Зміст освіти вам відкрився саме через засіб комунікації — Український католицький університет, освітню інституцію, яка свідомо створена «в ім’я слави Божої, спільного блага й людської гідності».

Що такого є в УКУ, що дозволяє це відчитати? Як цей меседж втілюється і передається далі? Якщо ви це зрозумієте, то я гарантую, це стане найважливішим знанням, яке ви винесете із цих стін, і воно дозволить вам іти у світ і робити його кращим, якою б не була ваша професія чи посада. Подивімося на УКУ як на особливий засіб комунікації. Що бачимо?

• Відкритий і доступний кампус, який плавно переходить у міський парк

• Колегіум, збудований так, щоб запросити тих, кого суспільство маргіналізує

• Погляньмо на  адміністрацію —  стільки жінок на керівних посадах!

• Центр Шептицького — відкритий простір для студентської співпраці і прозорі стіни кабінетів адміністрації

• Трапезна, що пропонує здорову їжу за доступними цінами

• Дошки оголошень, повідомлення яких ілюструють, що навчання в УКУ формує цілісну особистість, а не лише тренує інтелект

• Командна робота, яка відчувається в усьому — у кожній події, навіть у кожній публікації в соцмережах.

• Всюди є нагадування про глобальне село, яке поділяє бачення цього місця і підтримує його своїм способом.

І тут у центрі — храм Святої Софії – Премудрості Божої.  

Ще одна Софія, що символічно поєднана з Константинополем, Києвом, Римом. Її купол та мозаїки, що незабаром з’являться, передають трансцендентну красу Безмежного Бога. До речі, Маклюен віднайшов віру — перейшов на католицьку віру — після того, як вирішив проводити більше часу в церкві свого університетського кампусу. 

Кілька днів тому ця точка на земній кулі отримала адресу — не якась незрозуміла Козельницька, 2а, а площа Святої Софії. Ця назва — це ще один медіум, який дозволить краще доносити меседж — чим є УКУ і, насмілюся припустити, ким є його випускники.

Університет є засобом комунікації, а його меседж такий — відкритість, прозорість, повага, інклюзія, рівність, чесність і постійне прагнення до досконалості і правди справді працюють! 

Результатом є загальне благо, людська гідність, а для тих, хто вірить — слава Божа, реальна, тут і тепер.

Ваша місія як випускників полягає в тому, щоб нести у світ цей меседж — це повідомлення про те, що можна успішно втілити ці цінності — якою б не була ваша професія. Це тепер має стати вашим покликанням!

Запитайте себе: як ви збудуєте себе, щоб стати таким засобом комунікації, який дієвий не завдяки тому, що ви робите, а як ви це робите? Як ви інтегруєте цей меседж у те, ким ви є? Як вам вдасться зробити так, щоб коли люди дізнаються, що ви є випускниками УКУ, вони сказали: «А, точно! Ми мали б здогадатися!»? 

Розробники Twitter, архітектори Святої Софії і засновники УКУ діяли усвідомлено — так і ви, як новітні засоби комунікації, мусите діяти  свідомо.

Дозвольте вам порадити таке:

• У будь-який момент, коли у вас виникне можливість щось розбудовувати чи творити — футбольну команду чи бізнес-процес, ІТ-компанію чи парафію, клініку чи молодіжну групу — та що завгодно… Подумайте: а як би це робив УКУ? Це спонукає вас подумати про маргіналізованих, про бідних, про цілісність людини, про правду, про команду, про силу прозорості, про залученість ваших партнерів.

• Коли ви втомлені, ніхто не каже і слова подяки, а ваша справа виглядає марною, подумайте про засновників УКУ — митрополита Андрея у міжвоєнному поділеному Львові, патріарха Йосифа після 18 років сталінських таборів у Римі 60-тих, молодого гарвардського доктора Бориса Ґудзяка у пострадянській Україні — і запитайте себе, звідки вони черпали силу і натхнення?

• Коли розчаровуєтеся, бо важко діяти згідно з принципами і цінностями, питайте себе: як УКУ подолав би мої труднощі?

• І фандрейзингова вставка: коли ви станете заможними (тобто ті з вас, хто не буде священником чи викладачем), подумайте, як можете поділитися своїм достатком з УКУ?

Розбудовуйте свій бізнес, свої родини, своє життя, себе як особисто, так і професійно, намагаючись відтворити те найкраще, що пізнали тут.  

А тепер у мене є окреме звернення для тих, хто отримав ступінь бакалавра і магістра суспільних наук. Я здобула бакалаврат у галузі етики, суспільства і права, а також політології.  І гадаю, що після двадцяти п’яти років в якості державного службовця Канади трохи розуміюся і в державному управлінні. Тому ви отримаєте індивідуально підібрані поради. 

Але спочатку – історія. 

Про паркування.

Коли я переїхала до Києва, мені довелося пристосуватися до того, що автомобілі припарковані будь-де. На тротуарах, на неправильному боці вулиці, під знаками «паркувати заборонено», на пішохідних переходах — всюди. І схоже, що чим більше знаків «паркувати заборонено», тим більше машин припарковано, іноді у два ряди!

Але вздовж вулиць у моїй околиці є місця для паркування, позначені оранжевими конусами або великими пластиковими пляшками з-під води. Нічого офіційного, просто речі, які мають і використовують звичайні люди, щоб зберегти за собою місце для паркування. І це працює! Водії, які шукають місце, не паркуються на цих позначках, і місце залишається зарезервованим годинами! 

Я багато над цим думала, але так і не могла зрозуміти, про що йдеться. Але два тижні тому дві розмови з українцями (до речі, ці розмови не стосувалися паркування), відкрили мені очі! 

В одній розмові хтось сказав, що українці люблять свою країну, але ненавидять владу. В іншій розмові хтось зауважив, що українці зроблять те, що треба, для співвітчизника, але не поважають інституції чи органи влади.

Я зрозуміла секрет паркування в Києві!

Отже, люди будуть ігнорувати знак, який встановила держава, але поважатимуть пляшку з-під води, яку залишив хтось із земляків. Неймовірно! Це свідчить, що зневага до держави не є зневагою до правил, адже існування і застосування пляшок і конусів — це і є певне правило. Мені здається, що люди поважають правила, якщо за ними можуть побачити конкретну людину, яка є однією з них.

Україна є в перехідному періоді, і трансформація відносин між громадянами і державою — це проєкт вашого покоління. 

Ось чому ви — випускники факультету суспільних наук, особливо програм етики і державного управління — маєте піти працювати в управлінські інституції. Адже для того, щоби в наш час розібратися і працювати над складними питаннями суспільної політики, потрібні саме люди з вашою освітою, етикою і системою цінностей.

Як ви перенесете меседж УКУ в структури державного управління? Як зробити так, щоб люди ставилися до знаку «паркувати заборонено» так, наче його встановив сусід? Ваш виклик, напевно, найбільший, але ви до нього готові. Виходячи з того, чим є УКУ, та на основі мого досвіду в державній політиці, питаннях розбудови миру і безпеки, дипломатії та управлінні, я хотіла б допомогти вам зрозуміти те,  як братися до такого проєкту. По трьох пунктах.

• По-перше, усім відомо, що інклюзивність та залучення скеровують дугу будь-якої проблеми до мирного і сталого вирішення; виключаючи когось, ви сієте зерна постійного конфлікту. Роздумуючи над питаннями державної політики, будьте інклюзивними в тому, як вивчаєте проблему і будуєте своє рішення. 

• По-друге, прозорість дозволить людям побачити людяність у жорстких рішеннях, які вам неодмінно доведеться приймати.  Коли люди зрозуміють підставу, на якій ви прийняли рішення, люди їх поважатимуть, навіть якщо вони їм не подобаються. Комунікуйте — говоріть і слухайте — відкрито, чесно, скромно.

• По-третє, інституції важливі.  Здорові інституції —  більші за нас, вони втілюють щось краще, ніж є ми, і вони існуватимуть довше, ніж житимемо ми. Ви не можете бути інституцією. Тому об’єднуйте колег-однодумців, будуйте мережі, випромінюйте візію, думайте стратегічно, працюйте з командою, поважайте зусилля тих, хто був перед вами і залиште щось краще тим, хто прийде за вами.

Зараз я залишу підготовані нотатки і скажу декілька слів; слів, які я шукала майже тиждень. Мені потрібно засвідчити те, що зараз відбувається в Канаді.  Це було в новинах і тут. У Канаді виявлено сотні і сотні безіменних могил дітей корінних народів, які померли в школах-інтернатах, вбиті людьми, які тими інтернатами керували. Політика Уряду Канади полягала в тому, щоб забирати дітей корінних народів від їхніх родин; ця політика була започаткована в 1870 році. А остання школа-інтернат закрилася в 1990-х.  Ці інституції управлялися організаціями, добре відомими своїми освітніми програмами — Церквами; і серед них головним чином католицькою Церквою в Канаді.  Це — ще одна темна сторінка в історії Канади, яка добре показує, чому інклюзія і прозорість є такими визначними принципами, за якими ми намагаємося жити як країна. Тому що інституції без інклюзії і прозорості в найкращому випадку не є здоровими, а в найгіршому стають зловмисниками, винними у найтяжчих злочинах. Канада продовжує працювати над цим. Канада знаходить шляхи для того, щоб визнати свою вину, стати кращою. І я мушу набратися сміливості і сказати: так само повинна зробити і католицька Церква. Ми не можемо змінити минуле. Але ми мусимо чесно посвідчити його і як окремі особистості, зробити все від нас залежне, щоб наші інституції відображали цінності, які ми і вони відстоюємо.

Якщо ви працюєте з, в і для суспільства, ваш шлях не буде легким. Ваша альма-матер добре підготувала вас до подорожі — вам лише треба добре усвідомити і засвоїти ці уроки.

Дорогі випускники!

На завершення я хочу повернутися до Маршала Маклюена. 

Читаючи про нього, готуючись до цієї промови, дізналася, що він був людиною глибокої (але приватної) віри — хоча богослови можуть бути розчаровані — Маклюен не переймався тонкощами богослов’я і догм, а черпав силу з краси і правди, яку віднайшов у Церкві.  Ми знаємо з його праць, що віра дала йому відчуття безпеки, якого він потребував, щоб зрозуміти сум’яття, яке розгорталося навколо.

Чи є ви в цей момент глибоко віруючою людиною, чи відвертим релігійним скептиком, у вашому житті прийде час, коли ви шукатимете, хитатиметеся чи почуватиметеся розгубленими. 

Не псуватиму свята, розказуючи, як боляче життя може вас вдарити. Але будьте певні, що одного дня ви захитаєтеся. Як ви дасте собі раду? Звідки ви візьмете свою силу?

Коли такі моменти прийдуть, по-перше, не бійтеся, a подивіться на УКУ.  Згадайте, що стоїть тут, особливо тут посередині.  Використовуйте цей кампус як компас, щоб віднайти осердя в собі. Опирайтеся на це місце, будуйте на вірі, що ви є частиною чогось більшого, що ви і воно має значення, і нехай це дає вам відчуття безпеки, щоб зрозуміти сум’яття, що вас оточує.

Коли ви вирушаєте сьогодні у світ, найважливіше, що ви берете з цього університету — те, чим він є. І пам’ятайте, the medium is the message. Сьогодні ви стаєте посланням! 

Будьте свідомими цього, живіть цим! Ви молоді, круті, чудові, налаштовані. Ви готові! Ідіть!  Будьте УКУ в світі — “в ім’я слави Божої, загального блага і людської гідності”.

Дякую.