Sorry, this entry is only available in Ukrainian.

В ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа. Амінь.

Слава Ісусу Христу!

Дорогі в Христі!

Сьогодні маємо, крім святкування неділі, ще одне, особливе свято. Дуже особливе й дуже важливе для нашої Церкви – благословення оцього нового будинку для філософсько-богословського факультету Українського Католицькогго Університету.

Це справді дуже знаменний для нас день. Бо годі переоцінити вартість такої інституції для Церкви. Особливо для тої Церкви, яка після довголітнього поневолення і переслідування встає, піднімається і хоче свою спасенну місію, місію Христову нести усім тим, до кого покликана. А покликана вона до всіх.

Ми сердечно вітаємо присутніх тут владик, які перебувають сьогодні у Львові з нагоди Синоду єпископів. Ваша присутність, дорогі співбрати, – це доказ усвідомлення того, що ця установа – Український Католицький Університет – не належить до якоїсь однієї єпархії, до якоїсь однієї території. Це установа, спільна для всіх нас, де б наша Церква сьогодні не була – на землях України чи на поселеннях. Сердечно дякую вам за вашу присутність тут, бо ви представляєте весь народ, і весь народ у ваших особах тут присутній, радіючи сьогоднішньою подією.

Вітаю священиків, єпархіяльне духовенство, монаше духовенство, бо ваша присутність – це доказ, що оця інституція, цей факультет – це спільне добро, якого ви, можна сказати, є першими плодами, бо багато з вас вже є випускниками Українського Католицького Університету, студентами якого ви були.

Сердечно вітаю також представників влади – обласної, міської. Це нагода для мене, для нас усіх подякувати вам за те, що ви сприяли тому, щоб семінарія і цей новий будинок факультету могли постати на цьому місці.

Хочу щиро подякувати всім жертводавцям, бо справді цей новий будинок, який сьогодні благословлятимемо, як і цей храм, і ця семінарія, на терені якої зараз перебуваємо, – це плід добрих сердець людей, які готові були пожертвувати щось, навіть коли їм часом не дуже ставало, але вони розуміли вартість цієї установи для нашої Церкви. Сердечне вам спасибі. А особливо між тими добродіями хочу говорити про дві установи з-поза меж України і навіть з-поза меж нашої Греко-Католицької Церкви, представники яких є тут. Маю на увазі організацію “Церква в потребі” – твір святої пам’яті отця Веренфріда фон Страатена, а також організацію “Фіденца” з Бельгії-Голландії. За їхніми представниками стоять тисячі співбратів і співсестер, які діляться з нами своїм майном і своїми молитвами. Ми щиро вдячні тим людям, які розуміють нашу потребу і які були готові нам допомогти. Без їхньої підтримки ми не змогли б збудувати ці приміщення. Тому сердечне вам спасибі.

Хочу також оцю сьогоднішню нагоду, нашу молитовну зустріч, використати, щоби подякувати й архітекторам та будівельникам, і робітникам, і всім, хто споруджував оці приміщення, за якісну, пунктуальну працю.

Я дотепер нікого не згадав поіменно, бо людей, які працювали тут, було дуже багато. Але дозвольте мені назвати імена тих двох, яким належить особлива наша вдячність, бо завдяки їхній відданій праці й установа, й приміщення стають дійсністю. Це ректор Українського Католицького Університету о. Борис Ґудзяк і ректор Львівської Духовної семінарії Святого Духа о. Богдан Прах. Цим двом священикам хочу від імені цілої Церкви – оскільки це спільне добро цілої Церкви – щиро подякувати за справді невтомний труд, за таку повну відданість і за візію у здійснюванні цього проекту. Вас, дорогі отці, й усіх, хто тут працював, всіх, хто жертвував, нехай милостивий Господь сторицею винагородить.

Філософсько-богословський факультет… Одразу на думку приходить наука. Бо ж це наукова установа, це дім науки. Дім, у якому будуть виховуватися майбутні священики й богослови нашої Церкви. І, здавалось би, що наша перша й головна думка повинна бути присвячена тим науковим досягненням, які в різні способи здійснюватимуться в мурах нового приміщення. Але дозвольте мені зробити, може, ще один крок далі. У книзі пророка Єзекіїла записано дуже цікаву подію. Як ми знаємо, найбільшою трагедією Вибраного народу був поділ того народу на дві частини: Північне царство – Ізраїль і Південне царство – Юдею. Для того народу це було справжньою, великою трагедією. У книзі Єзекіїла читаємо про такий пророчий, символічний акт: Господь Бог звертається до пророка: «Сину чоловічий, візьми палицю і напиши на ній «Ізраїль». Сину чоловічий, візьми другу палицю і напиши на ній «Юда». Візьми ці палиці в руку. Будуть тебе питати зараз: «А що це означає? Який символізм, яка наука для нас із цього, пророче?» Сину чоловічий, скажи їм, — каже Господь Бог слово Боже, — що Я оці дві палиці з’єднаю в одну. І вже не буде поділу між вами. Буде так, як колись – одна держава, один Вибраний народ»…

Наша Церква, наш народ терпить від поділів різного роду. Але найприкріший, найболючіший – це поділ між християнами в нашій державі, в нашому народі, поділ, який не обмежений тільки територією країни, поділ, який, на жаль, несемо всюди, куди йдемо. Досвід наш гіркий. Навіть десятиліття переслідувань не зблизили нас, а може, у пвеному сенсі, цей наш поділ ще загострили. І тому наше людське міркування вказує, що якогось об’єднання годі сподіватися. Це не є тільки якась емоційна реакція. Це дійсність. По-людськи кажучи, сподіватися, що ми знову об’єднаємося так, як колись, майже неможливо. Проте все ж маємо підставу для надії, що це може статися. Колись через пророка Господь сказав Вибраному народові, що не вони, а Він, Бог, дасть єдність і здійснить те, чого вони прагнуть. Це буде Його діло. Так само мусимо надіятися й ми, що те, з погляду людини здається майже неможливим, може статися завдяки Божій благодаті. Чому я це кажу? Бо хотів би, щоб оцей філософсько-богословський факультет, для якого сьогодні посвячуємо нове приміщення, новий гарний будинок, щоб ця інституція, наукова у своїй природі, була таким провідником, через який на нашу Церкву спливатиме та Божа благодать, яка може нас усіх об’єднати. Праця тут буде наукова. І я надіюся, що на дуже високому рівні, згідно з приписами й законами здорової науки, справжнього шукання правди. І саме через те ця інституція – так я хочу собі її бачити, так я собі мрію про неї та її майбутнє – стане для нас отим проводом, через який спливатиме та благодать, яка об’єднує, яка послужить для того, щоби наш народ, наша Церква повернулися до первісної єдності. Про це молимося сьогодні. І нехай милостивий Господь Бог це нам здійснить. Амінь.