Sorry, this entry is only available in Ukrainian.

13 травня ц. р. відійшла у вічність благодійниця УКУ, канадійка українського походження  п. Анастасія Шкільник. Відійшла, уже давно знаючи про свою фатальну хворобу, але ні на мить не заламавшись.

Пані Анастасія була донькою Михайла Шкільника – видатного юриста, громадського й політичного діяча часів визвольного руху в Україні 1917-1920 років. Від нього вона успадкувала любов до землі своїх батьків і до землі, що їх прийняла, – Канади. Любов безкорисливу і жертовну, бо спиралась вона на міцний фундамент моральних принципів.

Усе подальше життя цієї шляхетної жінки лише помножувало цю любов, а доброчинство стало другою її натурою.

Саме усвідомлюючи значення моральної основи людини й суспільства, Анастасія Шкільник і вирішила 2010 року увічнити пам’ять про батька премією за моральне лідерство в його честь. Але скільки ж треба було мати скромності власної і пам’яті про скромність батька, щоб не назвати цю відзнаку премією ім. Михайла Шкільника, а дати їй «нейтральну» назву «Світло справедливості»!

Це була її трепетна мрія: бачачи, як поринає її рідний народ у вир продажності та безчестя, вшанувати високою відзнакою тих, хто не пливе за течією, а стає опорою громадянського і духовного прямостояння. З 2010 року, тобто з року заснування премії, її лауреатами стали Євген Сверстюк (Київ), Мустафа Джемілєв (Симферополь) і Лариса Заливна (Луганськ). Можемо собі уявити, як мала тішитися п. Анастасія революційним подіям в Україні, коли не окремі особистості, а весь народ перейнявся світлом правди і справедливості.

Згідно з волею п. Анастасії, розпорядником цієї премії став Український католицький університет разом із Капітулою, до складу якої входить, зокрема, президент УКУ Владика Борис Ґудзяк. Це виразно свідчить про велику довіру, яку п. Шкільник мала до нашого закладу та до його суспільної місії.

Вона побувала в УКУ на всіх церемоніях вручення премії «Світло справедливості», і її струнка й елегантна постать просто вражала всіх присутніх. Такою ми й запам’ятаємо її назавжди (див. фото).

Дізнавшись про хворобу, п. Анастасія дякувала Богу за кожен «подарований» їй день життя, свідомо й незмінно наповнювала його добрими справами. Не будучи фаталісткою, вона, звичайно ж, боролася за своє життя – але при цьому повністю й без слова скарги довірила його Богові.

13 травня Бог і прийняв остаточне рішення, забравши її душу до Себе. Тепер наш християнський обовʼязок молитися за її упокій і щиро дякувати за її щедрі пожертви. А ще маємо незмінно свідчити перед Богом і людьми, що, ніколи не отримавши власноруч встановленої премії, вона сама стала для всіх нас світлом справедливості, що так тепло освітило наш український край. Вічна їй пам’ять і Царство Небесне!

Мирослав Маринович