Sorry, this entry is only available in Ukrainian.

28 травня Центр духовної підтримки осіб з особливим потребами «Емаус» провів у Львові презентацію українського перекладу книги Джона Галла «Бачити в темряві».

«Бачити в темряві» ‒ книжка про мистецтво жити. Про те, як бути щасливим попри відсутність зору. Про вміння любити життя, його смак, про причетність, про вміння радіти. Вона про кризу переходу від хоч як слабо, але зрячого життя ‒ до життя в сліпоті. Так охарактеризували саму книгу організатори дійства.

Ідея перекласти книгу виникла в Оксани Винярської – соціального педагога, сімейного консультанта, координатора навчальної програми «Медико-психологічний та соціальний супровід осіб з особливими потребами».

«В 1996 році я почала працювати в НРЦ «Левеня» для дітей з особливостями зору. І якось моя колега з Німеччини, Ґабі Файґль, ‒ а в неї був великий досвід роботи із сліпими і слабозорими дітьми ‒ подарувала мені книжку «Im Dunkeln sehen. Erfahrungen eines Blinden» («Бачити в темряві. Досвід незрячого»). Це був німецький переклад з оригінального англійського видання «Touching the Rock. An Experience of Blindness». Є книжки, які стають настільними, а «Im Dunkeln sehen» стала для мене моєю супутницею, я її читала і перечитувала – це фактично були заочні лекції від Джона Галла. А ще зі мною завжди був олівець ‒ ним я на берегах книжки записувала, аби не забути, думки, які народжувалися під час читання і співставлення прочитаного з моїм новим досвідом вихователя в «Левеняті». Це був період «носіння книжки», він тривав декілька років. Мені видавалось, що Джон Галл, її автор, став моїм добрим другом. Виникла ідея перекласти книжку. Чому б не написати листа в Англію? Може, автор дозволить перекласти книжку українською? Автор відразу відгукнувся: “Перекладайте. Книжка має служити людям”», – поділилася своїми спогадами Оксана Винярська.

Для організатора заходу та видання книги «Бачити у темряві» – центру «Емаус», видання книг про незрячих осіб є новим проектом, переважно тут займаються підтримкою осіб з розумовою неповносправністю і їхніх сімей. Проте, назва центру звучить «Емаус» – центр духовної підтримки осіб з особливими потребами, а незрячі особи також мають особливі потреби. Суспільство не до кінця усвідомлює їхні потреби, не є достатньо адаптованим і дає їм себе вчити. Коли Оксана Винярська звернулася з цим проектом до керівника центру «Емаус», Крістіна Анґлєс д’Оріак, була дуже зворушена тим, що такий текст, який може бути дороговказом, вже давно перекладений на українську і просто лежить у шухляді через неспроможність його видати. За словами Крістіни, ця книга стала викликом для «Емаусу» – не лише бути черговою публікацією, а закликом, щоб розбудити нас всіх. Головна ідея книги – «бачити і вірити» співпадає з покликанням центру – навчитись бачити по-іншому, довіритись планам Бога попри нещастя, а також будувати мости між двома світами – в цьому випадку між світом зрячих і незрячих, які дійсно потребують одне одного.

В книзі Джон Галл намагається аналізувати свій стан, записує на диктофон свої враження, маючи на увазі допомогу не лише собі, але і тим, хто так не зможе стійко змагатися з кризою. Тут йдеться про стосунки, де не замовчуються почуття, де вголос говорять про сумне і радісне, де дітям для їх же безпеки пояснюють просто непрості речі. Професор думає не лише про незрячих, але і про їх оточення.

Вечір презентації книги «Бачити в темряві» став чимось більшим, аніж літературно-музичним заходом, адже глядачі разом із гостями, які виступали на сцені, створили атмосферу щирості, тепла, прийняття та взаєморозуміння. Зал був повний. Дуже важливо, що на презентації були і зрячі, і незрячі люди. Повна темрява на початку заходу, читання уривків з книги на фоні звуків вітру, дощу, дзвонів дозволяли зрячим слухачам відчути та розділити бодай на декілька миттєвостей те, чим щодня живуть незрячі. Голосом Джона Галла під час прочитання уривків був головний режисер Палацу культури ім. Гната Хоткевича – Валерій Москаленко. Душевність та тепло ведучої Наталі Криничанки творили особливу атмосферу. Неочікувано щирою та цікавою видалася історія творення перекладу, Оксана Винярська, перекладача та ініціатор перекладу. Музичні виступи та особисті свідчення незрячих гостей змушували задумуватися не лише над книгою, але і над потребою у стосунку із тими, хто є поруч, хоч і живе у дещо іншому світі. Так просто звучали слова незрячої жінки Тетяни Герасіки: «Нас не треба боятись» і слова Оксани Потимко, керівника проектів з адаптації життєвого простору для осіб з глибокими порушеннями зору, що втратила зір в 25 років: «Кожен прожитий день – це подвиг. Іноді звичайний похід в магазин – це подвиг».

Як вдало зазначили гості із залу під кінець вечора – цей захід має стати новою сторінкою, новим етапом у співпраці, співжитті та співрозумінні між зрячими та незрячими людьми в Україні. В організації УТОС вже готується аудіо-версія книги і згодом книга стане доступною для всіх.

ФОТОгалерея