Sorry, this entry is only available in Ukrainian.

Як прагнуть реалізовувати своє покликання до святості у ділових сферах? Питання особливо актуальне сьогодні в Україні. «Церква – шлях людини, людина – шлях Церкви»: – зі згадки цієї засадничої тези, широко пропагованою покійним папою Іваном Павлом ІІ, почалась у Львові міжнародна конференція «Церква і бізнес». Конференція проходила у стінах Українського Католицького Університету і мала собі завдання наблизити світи Церкви та підприємництва, актуальність якого для нас зараз набуло надзвичайної ваги. Тут його зібрались вирішувати мирянські діячі, профспілкові та політичні лідери, промисловці й підприємці, філософи та богослови.

«Втрата таких притаманних нашому народові рис, як душевність, емпатія, добродійництво й одночасне зростання ненависті та жорстокості, звірячого індивідуалізму та групового (мафіозного чи корпоративного) самоутвердження за рахунок інших – це особливість нашого часу, зауважив Петро Шевчук, професор Львівського регіонального інституту державного управління при Президентові України – Перерозподіл національного багатства зазвичай проходить аморально». Він вказав на необхідність твердої моральної основи для існування демократичного суспільства: «не єдиним правом живе людська культура і цивілізація, і такий принцип «що не заборонено, те дозволено» не завжди можна беззастережно використовувати».

Слід зауважити, що ця конференція стала вже 5-ю з черги, що їх організовує Фонд Святого Володимира, і які присвячені – з різним наповненням – одній широкій темі соціальної ролі Церкви. І знову, як і раніше, ФСВ допомагали активні миряни не лише з України – наприклад, вже згаданий д-р Петро Шевчук, чи президент Асоціації роботодавців Львівщини Зиновій Бермес – але й друзі з Німеччини та Австрії. Не лише у доповідях, а частіше саме в діалогах довголітні партнери ФСВ: представники міжнародного товариства чоловіків-католиків «Unum omnes» Ганс-Йоган Нюхель і пан Георг Копецький – виступали на конференції майже центральними учасниками. Узагальнюючи, можна виділити такі основні ідеї їхніх виступів: при забезпеченні державою свободи підприємництва необхідне усвідомлення підприємцями своєї соціальної ролі служіння, у світлі християнської віри відбувається справжнє розкриття людини та світу, її ж супроводжує – навіть у підприємництві – як радість свободи творення, так і відповідальність.

Підсумовуючи доповідь про соціальне вчення Церкви як можливе джерело етики господарювання пан Георг Копецький питав аж дуже прямо: «Чи не є економічні дії християнськими?» А доповнив це, ще досі часто не риторичне для нас питання іншими: «Чи за підприємницький прибуток треба відповідати християнинові? Чи існує соціальна відповідальність за власність?» та «Чи не веде до успіху дотримання християнських засад?»

«Етика відповідальності – це не тільки особисті почуття та благочесні бажання, але й об’єктивні наслідки вчинків щодо інших людей, щодо спільноти взагалі, — казав пан Нюхель. – Прибуток є оплатою доброї служби, а банкрутство – крайня санкція за недостатні послуги». Хоч тема його викладу була «Значення і духовна суть підприємця», їй передувало твердження загальнополітичного характеру: «Про громадянські свободи можна стверджувати лише за умов свободи господарських дій. Звичайно, не всі громадяни повинні бути самостійними підприємцями, але широкий прошарок самостійних підприємців є передумовою свободи для всіх,» — ствердив пан Нюхель. І коли у центрі детального аналізу й уваги постала власне роль підприємця в суспільстві, кристалізувалась думка про необхідність і майже природність етичного складника бізнесу: «без загально об’єднуючої базової моралі немає жодної ринкової економіки… підприємці потребують належних настанов, здібностей та якостей, які дають їм можливість відповідати своїй ролі та відповідальності. …помилкове рішення означає нехтування служінням клієнтові, є промахом щодо свого завдання як підприємця. У цьому сенсі господарсько-осмисленні рішення завжди моральні й етично правильні».

Критично налаштована людина зауважить, що досвід і наявні умови господарської діяльності у нас і в німців надто різні. Напевно, так – слід враховувати особливості національних менталітетів й історично складених способів життя (хоча динаміка глобалізації їх дуже швидко нівелює). Але основою будь-якого суспільства виступає людська особа, і також – зокрема для християн – незаперечна є фундаментальна єдність природи людини, створеної на Божий образ. Отож основні положення соціального вчення Церкви дійсні за будь-яких умов: у Німеччині чи Нідерландах, в Уругваї чи Україні. І саме виходячи з них – зауважив п. Мирослав Маринович у доповіді «Моральні цінності в пастирських посланнях єрахії Української Греко-католицької Церкви, присвячених суспільним проблемам» здійснювалась критика негативних моментів у сфері господарської діяльності України (хабарництва, негідної оплати праці та невірного її тлумачення, вимушеної еміграції, руйнації довкілля і – кореня усіх бід – спотворення духовного світу людини).

Можна ствердити, що до сьогоднішнього відчитування нами важливої теми співвідношення християнства та підприємництва (попередні конференції під егідою ФСВ стосувались питань загально громадянських, ролі владних і силових структур) зарубіжні гості вносили не менторство чи елементи традиції, але життєвий оптимізм і завзяття. Оптимізм цей – не наслідок процвітання зрілої ринкової економіки «там», він радше вкорінений у нашу спільну віру. Завзяття також не є виявом якоїсь особливої німецької діловитості, а спадщиною апостольства та місійності, переданих усім християнам.

Приємно, що в роботі конференції, організованій Фондом Святого Володимира (голова – п. Ігор Матушевський) із залученням інших церковних і мирянських структур за загальним керівництвом Інституту релігії і суспільства, який очолює віце-ректор УКУ Мирослав Маринович, дійсно активну участь взяли представники різних кіл вітчизняного ділового світу. Отож, ставлячи проблемні питання – більшістю влучно і дуже зважено, наші люди давали змогу гостям відчути також і жар сердець, і працю думки. Це втішало – що було видно – досвідчених християнських діячів з теперішнього ще далекого закордону і сприяло розвитку, без сумніву, більш глибоких взаємовідносин наразі незрілої християнсько-демократичної України з усім світом.

Відтак закордонних гостей тішило наближення реалізації великого – та плеканого власне у християнських серцях проекту. Бо ідея об’єднаної Європи у новітні часи переживає постійну еволюцію – окреслена у мріях яскравого романтика Новаліса, вона була практично розвинута завдяки праці великих промисловців і політиків перелому-другої половини ХХ ст. Р. Шумана, К. Аденауера, В. де Гаспері та багатьох ін. Як відгук на лихоліття війни у повоєнні роки була ними підхоплена, та в проекті Європейського Союзу вже дуже реально переведена у третє тисячоліття їхніми учнями.

Можна назвати й яскравого представника автентичного плекання цієї ідеї у нашому народі – великого Митрополита Андрея Шептицького. Що це не вигадка журналіста, легко засвідчить аналіз фактів його життя і діяльності, пастирської та наукової спадщини. (Насмілюсь навіть сказати, що взагалі він суміщав і глибинний патріотизм із сучасним глобалізмом – недарма Патріарх Йосиф Сліпий вів таку трансконтинентальну діяльність по відродженню Церкви). Сьогодні наші душпастирі продовжують подібну місію – плекаючи в народі справжні людські цінності, відчуття відповідальності, устремління та надію кращого життя. (Найщиріші вітання та вибачення за неможливість взяти участь в роботі конференції надіслав Патріарх УГКЦ Любомир Гузар).