Sorry, this entry is only available in Ukrainian.

Надія Калачова, студентка 1-го курсу магістерської програми з журналістики 

Американський консультант із стратегічного планування Кен Філіпс вважає, що Янукович має добудувати «Дитячу лікарню майбутнього», а нашим благодійникам треба змінювати мислення.

Кен Філліпс – американський фандрейзер, колишній директор з розвитку Міжнародної федерації Червоного хреста (Швейцарія), засновник міжнародних організацій SavetheChildrenUS, PLANInternationalUS; InterAction та ін. Має понад двадцятирічний досвід консультування та навчання в країнах колишнього радянського блоку, зокрема таких організацій як Асоціація незалежних видавців преси, IREX-Промедіа, Фонд розвитку громадянського суспільства та ряд інших організацій регіону. До Львова Кен приїхав на запрошення Інституту лідерства та управління УКУ.

На його думку, існує п’ять важливих факторів розвитку суспільства: влада, бізнес, мас-медіа, освіта та громадські організації. На шляху до інновацій держава сама собі ставить перешкоди, не дивлячись у далеку перспективу. Саме філантропія та громадські організації стають актуальними, коли суспільство потребує того, чого уряд не може впровадити, а приватний сектор не в змозі виробити. Про особливості діяльності громадських організацій пострадянських країн, взаємозв’язок фандрейзингу і громадянського суспільства, етику і філософію благодійності читайте в розмові з Кеном Філліпсом.

– Кене, вже 25 років ви працюєте у сфері фандрейзингу для неприбуткових організацій. За вашими спостереженнями, які головні мотиви спонукають людей давати гроші на доброчинність?

– Причини різні, але головна – це насамперед бажання допомагати суспільству ставати кращим. Наприклад, батьки, що мають дітей з особливими потребами, зацікавлені в покращенні умов для їх життя, а також життя тих, хто має такі ж проблеми. Ті, хто має інтерес до спорту, буде жертвувати гроші на дитячі чи молодіжні спортивні клуби. Старші люди, наприклад, можуть підтримувати організації, які працюють із сиротами, або програми, що пропагують усиновлення. Комусь подобається допомагати тваринам, дбати про природу.

– У чому ключові відмінності у сфері фандрейзингу на Заході й на пострадянському просторі?

– Ідея кожної громадської організації – змінити світ разом із тими, хто також прагне цього. Вона є спільною для України і Заходу. Вашу країну відрізняє те, що тут занедбали традицію давати гроші на благодійність. Це пов’язано з життям у Радянському Союзі, коли люди вірили, що держава може зробити все замість них. Тепер Україні потрібно знову вчитись не покладатись всуціль на державу, а самим допомагати. Ваша держава не зацікавлена допомагати громадським організаціям, як і десять років тому румунська влада не хотіла це робити, але тепер вона бере на себе досить чіткі зобов’язання. Тому я сподіваюсь, що ситуація в Україні також буде змінюватися.

Я бував в Україні вже близько тридцяти разів у різних справах. Тут чудові люди. Майбутнє вашої країни насправді є добрим. Викликом для вас є знайти правильні слова, щоб запалити людей на досягнення візії свого майбутнього. Прикладом тут можуть бути слова Мартіна Лютера Кінга, які він сказав у непростий для Америки час: «Разом ми можемо сягнути вершини гори. Разом білі і темношкірі, брати і сестри». Це об’єднало країну. І сьогодні Америка має темношкірого президента.

– Чи існує взаємозв’язок між рівнем розвитку фандрейзингу та рівнем розвитку громадянського суспільства?

Так, адже часто організації, які будують громадянське суспільство, і є головними фандрейзерами. Вони, з одного боку, збирають гроші, а з іншого – вчать людей, як будувати власну громаду, робити країну кращою. Для цього не обов’язково бути донором, можна бути волонтером. Варто обрати роль, у якій ви себе бачите, і хочете в ній щось робити.

– Є різні думки щодо структур громадянського суспільства в Україні: одні кажуть, що вони активно формуються, інші – що вони малоефективні й непомітні. Яке у вас враження про дієвість громадських організацій у нашій країні?

– Може бути три версії розвитку громадських організацій – ефективні, ті, що формуються, та неефективні. Усі три типи представлені в Україні. Неординарний приклад ефективної організації, зокрема у фандрейзингу, – Український католицький університет. Зараз тут проходить фандрейзингова кампанія вартістю 78 мільйонів доларів. Інші ефективні організацій, які я знаю, здебільшого працюють із дітьми.

– Які головні проблеми громадських організацій в Україні ви бачите і як їм можна зарадити?

– Найбільша проблема в тому, що перші 10-15 років після здобуття незалежності українські громадські організації в основному залежали від міжнародних донорів. Тоді як тепер їм потрібно розвернутись на 180 градусів – фокусуватись на локальному бізнесі, місцевих громадах, місцевих авторитетах. Для цього потрібно змінювати своє мислення, ставлення, бачення і майбутні плани.

– В Україні дискутують про доцільність запровадження відсоткової філантропі. На ваш погляд, чи допоможе вона українським неприбутковим організаціям сьогодні?

– Ця практика добре працює в Польщі, Румунії. Тому це мало б ефективно діяти і в Україні. Але тут є певний нюанс. У випадку відсоткової філантропії (наданні громадянам права на власний розсуд розпоряджатися відсотком сплаченого ними податку з прибутку на користь обраних неприбуткових організацій) кошти отримають великі, добре відомі організації. Люди не хочуть давати свої гроші комусь, про кого нічого не знають. Отже, зв’язки з громадськістю, інформація про те, ким є громадські організації, стане дуже важливою. І це прекрасно, бо люди ставатимуть більш свідомі того, що таке неприбуткова організація і громадянське суспільство. Проте тут є і небезпека. Адже 1-2%, сплачені за відсоткової філантропії, люди можуть сприйняти як повне виконання свого обов’язку, хоча насправді це лише початок. До інших видів допомоги, наприклад, волонтерства, люди також мають долучатися.

– Напевно, вам відома сумна доля «Дитячої лікарні майбутнього», яка вважалась найбільшим доброчинним проектом в історії України. Проект, який мав бути втілений за підтримки держави й благодійних фондів, застопорився, доля зібраних грошей невідома. Чи можлива така ситуація на Заході?

– Якщо попередній президент взяв зобов’язання будувати лікарню, то його наступник має ці зобов’язання перебрати. На Заході часто є саме так, і так повинно бути.

– Чи влада може бути надійним партнером у доброчинних проектах?

– Безперечно, може. В США громадські організації отримують 50% коштів від державних структур: для забезпечення різних сервісів для безхатченків, для людей, що не мають їжі і так далі. Держава підписує контракти з громадськими організаціями і дає їм кошти, адже громадські організації надають послуги якісніше, ніж державні структури. Вони віддані справі, місії, набагато сильніше мотивовані. Я відвідував багато будинків для сиріт чи людей похилого віку в різних країнах, і кожен раз пересвідчувався, що будинок, яким опікувалась громадська організація, був кращим за той, який належав державі.

– У ЗМІ та суспільній дискусії в Україні часто можна почути закиди щодо нечистоплотності на адресу навчальних закладів або громадських організацій, які беруть гроші в політиків та наближених до влади бізнесменів. Чи є різниця, хто дає гроші, якщо вони йдуть на добру справу?

– Це насправді дуже філософське питання. Великі американські фундації (наприклад, Рокфеллера чи Форда) були засновані людьми, які не були аж такі безгрішні. Але у цих фундаціях відбулася переміна. Погана репутація бізнесу трансформується в добро для громадських організацій. Тому я ставлюсь до цього позитивно, але за умови, що організація зберігає свою незалежність, не відхиляється від своєї місії.

– І на закінчення розмови: від чого залежить успіх організації, яка займається фандрейзингом? Що би порадив Кен Філліпс у першу чергу?

– Вірте в себе, будьте пристрасним у тому, що робите. Працюйте важко, щоб показати донорам позитивні зміни, до яких вони спричинилися, й цінність того, у що вони вклали гроші. Бізнесу в Україні варто нагадати, що громадські організації є добрими партнерами для співпраці.