Sorry, this entry is only available in Ukrainian.

У цi святковi днi Львiв переповнений людьми. Юрби, ватаги, натовпи львiв’ян, їхнiх гостей i туристiв заполонили площi та вулички.

Втiм, такий бум Львiв переживає вже не перший рiк. Сюди їдуть навiть знаменитостi з усього свiту, а потiм у соцмережах викладають фото на тлi наших пам’яток та iз захопленими пiдписами.

Але не бракує i критики. “Львiв перетворили у туристичний центр, а промисловiсть i не думають розвивати!” — нарiкають деякi львiв’яни.

Як нам ставитися до тих перетворень Львова, свiдками яких ми з вами є щодня? Про це говоримо з Ярославом Грицаком, доктором iсторичних наук, професором Українського католицького унiверситету, та Олександром Слобожаном, аналiтиком Аналiтичного центру Асоцiацiї мiст України.

– Панове, якi основнi змiни пережив Львiв за 22 роки незалежностi України?

Я. Грицак:

– За роки незалежностi у Львовi сталися разючi змiни. Мiсто перейшло вiд, як я кажу, культури диму з фабричних труб до культури диму з фiлiжанки в кав’ярнi. У нас це називається перехiд вiд iндустрiального до постiндустрiального мiста або ж вiд мiста промислового до сервiсного.

Це був дуже драматичний перiод для багатьох людей. Адже немало львiв’ян не просто втратили роботу, але й здоров’я i, на жаль, навiть життя. Коли закрилися фабрики, довелося їздити по свiту у пошуках засобiв для виживання. Це не був легкий перiод, це був бандитський час.

За старими часами будуть ще жалiти, бо колись, як то кажуть, i праця була, i спина не болiла, бо молодшi були. Не забуваймо, що для багатьох людей радянськi часи пов’язанi не з важкими 1980-ми роками, а з 1960-ми, якi були й для Львова бiльш благополучними. Саме тодi в мiстi вiдбувалася повзуча, але невiдворотна українiзацiя завдяки масовому приходу жителiв зi села. Є справдi приємнi спогади з минулого. Хоч iсторiя не красива i солодка, вона – тверда, жорстка i жорстока. А нинiшнє безробiття у Львовi пов’язане iз ситуацiєю в Українi та у свiтi. Рецесiя не закiнчилася, а до економiчної кризи у свiтi додалася справжня економiчна катастрофа, спровокована нашим теперiшнiм урядом.

Та якщо йдеться про сам Львiв, то з мiстом стався один з найкращих сценарiїв, якi могли бути.

Я. Грицак:

– Нам вдався той перехiд до постiндустрiального мiста. Погодьтесь, зараз бiльшiсть львiв’ян живе не завдяки ручнiй працi на фабриках чи заводах, а з працi власною головою. Не знаю, де ще в Українi вдався перехiд до цiєї культури. Хiба що в Києвi. У Схiднiй Українi так не сталося. Схiд i далi лишається iндустрiальним, за винятком Днiпропетровська, може, ще Одеси. Та там змiна, про яку йдеться, не запрацювала на людях.

О. Слобожан:

– Львiв розвивається – i це основне. Мiсто “росте” у всiх своїх сферах. Я не можу сказати, що на тлi загальної забезпеченостi (маю на увазi зараз фiнансування) ситуацiя у Львовi погiршується. В умовах, коли є жорстке недофiнансування бюджетної сфери, мiсту вдається триматися на плаву: робити тi ж ремонти дорiг, утримувати водозабезпечення, комунальне господарство й iнфраструктурнi проекти. А це дуже непросто.

– Власне, якщо порiвнювати розвиток Львова з розвитком iнших мiст, у чому рiзниця?

О. Слобожан:

– Для Львова характернi тi самi проблеми, що й для всiєї країни: дуже обмеженi власнi повноваження, проблеми казначейського обслуговуванння.

Я. Грицак:

– Рiзниця мiж Львовом та iншими мiстами України в тому, що перехiд вiд промислового до сервiсного мiста вiдобразився i на людях. Наше мiсто отримало iншу якiсть львiв’ян. Нинi тут живе бiльшiсть людей, якi народилися саме у Львовi. Останнiй раз таке було перед Другою свiтовою вiйною – 1939 року. Тепер вiдновилася рiвновага. Тобто у нас з’явилося цiле поколiння вроджених львiв’ян. I, що дуже важливо, вони є українцями й україномовними.

Тобто у Львовi всi змiни, про якi говоримо, спрацювали паралельно. I те, що ми маємо сьогоднi такий вибух молодiжної активностi, зокрема, яку побачили на Євромайданi, власне, i є результатом тих змiн. Це – перехiд вiд культури виживання до культури самовираження. I головним агентом таких змiн виступають представники середнього класу. Але у нас цей клас не є таким, як був ранiше, тобто не складається тiльки з лiкарiв i адвокатiв. Тепер потенцiйно до середнього класу можна зарахувати кожного, хто здобув вищу освiту. За нашими пiдрахунками, вiд 150 до 200 тисяч львiв’ян мають таку освiту. Мало хто не помiчає, що за останнi 22 роки Львiв перетворився у кампус (унiверситетське мiсто).

– Про що можуть свiдчити змiни, якi вiдбулися у Львовi за понад два десятилiття?

Я. Грицак:

– Львiв за роки незалежностi став надзвичайно гарним мiстом. I це не перебiльшення. Я багато їжджу i можу сказати з повною вiдповiдальнiстю: Львiв – одне з найкрасивiших мiст Земної кулi! Та це все не просто так. Це – результат змiн, що сталися за останнi 22 роки.

Дуже хочеться, щоб такi змiни вiдбувалися i в iнших мiстах України. Бо перехiд до постiндустрiальних, сервiсних культур, культури “чашки i кави” є свiдченням того, що з’являється цiлком нова рiч, iз новими цiнностями, яка є дуже елiтарна i немає iєрархiї, а стремить до демократiї (того, що ми називаємо європейськими цiнностями). I це я говорю не на пiдставi тiльки свого бажання. Є багато дослiджень з дуже великим емпiричним матерiалом, якi свiдчать про все сказане. Думаю, Львiв ще змiнить режим, який панує в Українi.

Оля Піліщук, Богданна Мартиник

Джерело: Експрес. Львівські новини