Sorry, this entry is only available in Ukrainian.

Василь Стефанів – в. о. директора Центру досліджень визвольного руху. Випускник магістерської програми гуманітарного факультету УКУ 2007 р. Після закінчення навчання в УКУ вступив до аспірантури Національного університету «Львівська політехніка».

Василь Стефанів переконаний у тому, що його альма-матер, незважаючи на те, що в ній навчається порівняно невелике число судентів, залишається провідним у своїй галузі університетом Східної Європи. Ось що він сказав у розмові з журналістом ВІЗЗ:

«Дати знання – це півсправи. В більшості університетів України студенти дійсно отримують добрі знання. Але досвід показує, що самих знань – замало. Сьогодні фахівець, особа, яка має намір зайняти активну позицію в будь-якій із ділянок життя суспільства, повинна мати світоглядну базу. А вона є результатом особистої реляції між професором та студентом, між молодими та вже досвідченими науковцями, зрештою, і між студентами, які свідомі важливості академічного формату спілкування.

В цьому сенсі УКУ на сьогодні залишається одним із небагатьох в Україні університетів, у одному ряду, скажімо, із тою ж таки Києво-Могилянською академією, в якому формування світогляду студента відбувається не так в результаті випадкових чинників, як певної, можливо, ще не зовсім відлагодженої, але все ж таки стабільно діючої системи. Тому те, за що Університет часом критикують, а саме – порівняно невелике число студентів, які у ньому навчаються, насправді стає його перевагою.

Ще у школі я цікавився історією польсько-українського конфлікту першої половини XX ст. Досліджувати цю тему, не маючи нагоди безпосередньо спілкуватися із польськими науковцями, не маючи доступу до польських архівів тощо, доволі важко. УКУ дав мені чи не найкращу нагоду розвинути це моє наукове зацікавлення. Досить сказати, що саме тут я міг слухати лекції і спілкуватися із провідними істориками як з України, так і з різних університетів Європи та Америки: Ярославом Грицаком, Наталею Яковенко, Єжи Аксером, Володимиром В’ятровичем, Олександром Зайцевим, Олегом Турієм та багатьма іншими.

Навчаючись в УКУ, я був учасником програми міжінституційних гуманітарних студій (МІГУС), у рамках якої брав участь у найрізноманітніших наукових форумах в різних країнах світу, зокрема в Польщі. Без цього досвіду мені було б дуже складно досліджувати історію польсько-українських взаємин. У кожному дослідженні є людська складова. Об’єктивність історії базується на скрупульозному дослідженні історичних фактів, а також усвідомленні того, як працює історичний факт та історичний міф у сучасності. Досить сказати, що порозуміння між Францією та Німеччиною дало зелене світло для формування Європейського Союзу. Порозуміння між Польщею та Україною витворює перспективу для розвитку цього ж таки Європейського Союзу. Розумінням цього я значною мірою завдячую моїм професорам з Українського Католицького Університету».

Центр досліджень визвольного руху – незалежна наукова громадська організація, що вивчає найрізноманітніші аспекти українського визвольного руху у ХХ ст. Зокрема, історію державних утворень (УНР та ЗУНР), громадсько-політичних рухів (УВО, ОУН, УНДО, дисидентський рух та ін.) та військових формацій (Легіон УСС, УГА, УПА та ін.), також карально-репресивну політику окупаційних режимів на українських землях у ХХ ст. ЦДВР об’єднує близько 40 істориків з різних регіонів України та з-за кордону, які досліджують проблематику українського визвольного руху в контексті історичних процесів у Центрально-Східній Європі. Силами Центру була підготовлена виставка фотографій та документів про українські визвольні змагання, яка побувала в багатьох містах України, а також в Естонії, Литві, Греції, Грузії, в Європейському парламенті. Книжка істориків ЦДВР «УПА – історія нескорених» була названа найкращою у своїй номінації на минулорічному Форумі видаців у Львові. Сьогодні Центр тісно співпрацює з Національним музеєм-меморіалом жертв окупаційних режимів «Тюрма на Лонцького» у справі дослідження матеріалів про злочини радянського та німецького тоталітарних режимів в Західній Україні проти мирного населення.