Sorry, this entry is only available in Ukrainian.

Музей УКУ спільно з Інститутом колекціонерства українських мистецьких пам’яток при НТШ у Львові та творчою студією Софії Огородник пропонують оглянути хатні ікони Буковини, Гуцульщини, Покуття, виконані народними майстрами ще у  ХІХ ст.

Директор музею УКУ Андрій Цибко розповідає, що українці рідко вживали термін «ікона», частіше – «образи», які висіли в селянських хатах на чільному місці, кріпилися під легким нахилом до стіни,  творячи своєрідний хатній іконостас.

Цікавим фраґментом виставки є ікони на склі. Андрій Цибко розповідає коротку передісторію: у ХІХ ст. у країнах Карпатського регіону (Румунія, Словаччина, Польща) ікона на склі стає самобутнім, яскравим видом народного мистецтва. Із цього часу  вона заполонила прикарпатські регіони України – Покуття, Гуцульщину, Буковину, які входили до Австро-Угорської імперії.

«Цікавою особливістю малярства українських етнографічних регіонів (Покуття, Гуцульщина, Буковина) є те, що місцеві майстри малювали на склі виключно ікони. Натомість, в інших країнах Європи, поруч з іконописом набули широкої популярності світські сюжети: пейзажі, натюрморти, побутові сценки», – підкреслює директор музею УКУ.

Він зазначає, що через крихкість матеріалу  (скло товщиною 0,8-2 мм.), дві світові війни та окупацію радянським атеїстичним режимом, – катастрофічно зменшилася кількість автентичних образів на склі. Сьогодні, за даними дослідників цього виду мистецтва, в музеях України збереглося близько 200, а в приватних збірках – понад 500 образів на склі.

Андрій Цибко розповідає, що «відкриває» виставку ікона із Закарпаття «Покров Богородиці» поч. ХVІІІ ст., що, власне, не має жодного відношення до циклу зимових свят церковного року. І все ж, навіть не дуже пильний глядач зауважить домінуючу постать на цій іконі – Романа Сладкоспівця. Адже, як свідчить напис на іконі, саме Роман Тяскайло замовив її виготовлення («і зробив сей образ за отпущеніє своє»). Знайти ж ікону народного майстра з цих етнографічних реґіонів, присвячену безпосередньо св. Роману Сладкоспівцю, практично неможливо. Натомість, домінують серед зображених святих найулюбленіші: св. о. Миколай, св. вмч. Варвара та Катерина, святитель Василій.

Мистецтвознавець зазначає,  що рідко вдається знайти зображення на народній іконі сюжетів власне церковних свят – Різдва Христового, Богоявлення чи Стрітення. Адже такі зображення вимагали вищого малярського вміння і були прерогативою церковних іконописців.

Дослідник народної творчості наголошує, що українська народна ікона опинилась поза полем зору етнографів, мистецтвознавців, збирачів творів мистецтва як у час свого розквіту, так і відходу з побуту селян. На його думку, це пов`язано з тим,  що розкована манера рисунку, ігнорування шаблонів народними майстрами шокували тогочасних фахівців і поціновувачів мистецтва. Вперше народні селянські образи були експоновані на виставці галицького народного мистецтва у Львові в 1939 році.

На думку директора музею УКУ, поєднання у виставці народних образів із дитячими малюнками підкреслює характер творів народних іконописців – щирий, розкований, не особливо обтяжений канонами церковними чи малярськими. «Мабуть, виконавці, як і замовники цих образів були  максимально близькими до дітей у своїй розмові з Богом – чи то у молитві, чи у своїх малярських пошуках», – наголошує Андрій Цибко.

Виставка буде відкрита до 16 березня 2015 року в музеї УКУ на Хуторівці, 35а