Sorry, this entry is only available in Ukrainian.

«Вважаю, що переломним моментом у справі виходу Української Греко-Католицької Церкви з підпілля була зустріч духовенства та мирян УГКЦ із римо-католицькими Кардиналами з нагоди святкування 1000-річчя хрещення Русі. Адже, дозволивши греко-католикам бути присутніми на цій зустрічі, радянська влада де-факто визнала існування Церкви, яку де-юре ліквідував псевдособор 1946 року», – зазначив член Української Гельсінкської групи, російський дисидент Микола Муратов на зустрічі в УКУ, яку організував Інститут історії Церкви.

Московська квартира Миколи Муратова наприкінці 80-х років стала своєрідною штаб-квартирою Комітету захисту УГКЦ: саме з неї в серпні 1987 року Йосиф Тереля повідомив по телефону закордонним ЗМІ про вихід УГКЦ із підпілля і зачитав офіційну Декларацію. Також на цій квартирі відбулася прес-конференція для кореспондентів західних ЗМІ, у якій взяли участь єпископи підпільної Церкви. «Для журналістів ця конференція справді відкрила очі на ситуацію УГКЦ, вони побачили, що єпископи, яких радянська влада представляла шахраями, – надзвичайно освічені люди, які знають багато іноземних мов. Зацікавленість західних медіа була колосальною, адже виявилося, що не десь далеко в Африці, а в Європі через релігійні переконання під репресіями радянської влади перебуває 5 млн. людей», – пригадує пан Микола Муратов.

Протягом 1987-1991 років пан Муратов був офіційним юрисконсультом Комітету захисту УГКЦ, представляючи інтереси вірних ще тоді офіційно не відновленої Церкви в судах та прокуратурах в Москві та на Галичині, писав юридичні інструкції для членів Комітету. Його внесок у легалізацію УГКЦ справді неоціненний, адже він забезпечував юридичний бік справи виходу з підпілля. Після того, як Церкву було легалізовано, він намагався переконати єпископів провести формальний собор, щоби скасувати рішення псевдособору 1946 року про ліквідацію УГКЦ, а також подавав позови про образу честі й гідності громадян на московські видання, що писали про «безчинства уніатів» на Галичині.

Микола Муратов є греко-католиком. За його словами, він завжди вважав себе католиком, бо православ’я виглядало надто пасивним. А коли дізнався, що існує Церква, яка поєднує східний обрад і католицьку ідентичність, то не лише однозначно виступив на її захист, а й вирішив стати вірним цієї Церкви. Про свій внесок у роботу Комітету він згадує зі скромністю: «Основні події відбувалися тут, на Галичині, а ми лише робили їх відомими у Москві та відкривали світові, тобто, сучасною мовою кажучи, забезпечували піар».