УКРСкільки потрібно людей для революції? Сотні тисяч, мільйон? Скільки потрібно людей, щоб відбулися якісні зміни? Соціологи претендують більш-менш точну відповідь на це запитання. Намагаються моделювати різні ситуації. Проте, жоден політолог чи соціолог не передбачив того, що сталося. Бо відповідь не квантитативна, а таїнственна.
Революція гідності, першу річницю якої ми відзначаємо, показала, що іноді для зміни достатньо кількох відповідей «Буду!» під постом на Фейсбуці відомого журналіста та декілька десятків студентів у Львові, які домовилися вийти з невеличким протестом у солідарності з Києвом. В цю першу ніч у львівських навіть не було прапора Європейського Союзу і довелося позичати у сусідньому готелі, не було плакатів та інших атрибутів протесту.
Ті, перші, не знали, скільки збереться людей, не знали, що буде жорстокий розгін вночі на 30 листопада, що ще через тиждень їх збереться мільйон, що Майдан стоятиме цілу зиму в найжорстокіші морози і в найстрашніші ночі, не знали, що Майдан досвідчить протистояння на Грушевського і жорстокий штурм 18 лютого, що Майдан палатиме і оплакуватиме своїх героїв. Вони не знали, що їх протест здивує світ, про жертву, що їх чекає, але й не знали про перемогу – що наляканий їхньою безстрашністю, Янукович тікатиме вночі зі своєї фортеці Межигір’я, яка роками здавалася неприступною.
Зима, що нас змінила, дарувала нам багато пережиттів – радісних і величних, трагічних і болісних. Для кожного це була особлива зима. Протягом наступних тижнів і місяців будуть нагоди згадувати і по-новому переживати події Майдану – спів і світло ліхтариків та біль втрат, проте зараз я хочу зупинитися на тих, перших, які вийшли на Майдан Незалежності з простим гаслом «Янукович, підпиши!» Вони не дали всім нам «проковтнути» образу через втрачені надії і голосно заявили, що обманювати власний народ не можна.
Ці мрійники всім нам сказали, що може і має бути інакше. Їм вдалося перемогти ДНК страху, яка довго формувала хромосоми нашої народної тотожності після усіх воєн, терорів, Голодоморів, яка вчила пристосовуватися, не давала сміливо діяти і заважала довіряти іншим. Вони це здолали. Вийшли на Майдан, де потім усі разом побудували «ідеальне місто» взаємодопомоги і солідарності, з власними самообороною, медичною службою, бібліотекою і університетом.
Ці перші – це свідки нашої Революції, нашого паломництва від страху до гідності, яке ми лише розпочали. Хто такий свідок? Чому свідчення важливе? Свідок — це не той, хто спостерігає, а той, хто свідчить своїм буттям і життям. Сила свідка полягає у тому, що його постава дає надію, вона стимулює, змушує думати і діяти. Не перемагати когось, а передусім себе. У цьому є тотожність, сила і щастя свідків. Грецькою мовою слова «свідок» і «мученик» позначаються одним словом «martyr». Тобто, щоб бути свідком, ти мусиш чимось бути готовим пожертвувати, в особливих випадках навіть життям, для того, щоб зберегти певні принципи, не дивлячись на те, чи завтра буде гарантований результат.
Те, що відбулося на Майдані Незалежності в Києві і на майданах в багатьох містах України та закордоном, здивувало весь світ. Захоплював мирний протест і приголомшила чиста жертва Небесної Сотні.
Як купка людей змогла вистояти серед страху і смерті навіть тоді, коли були готові змиритися, властиво здатися, українські і європейські лідери. Це – знак від Бога.
Слід це усвідомлювати і доносити до якнайширшого кола людей, які через цю таїнственною дійсністю й самі ставатимуть шляхетнішими.
Україна заплатила високу ціну за свій європейський вибір на Майдані і продовжує платити у війні на Донбасі. Ця ціна показує нам, що ми здобуваємо щось прецінне, що не вимірюється безвізовим режимом чи зоною вільної торгівлі. Ми відвойовуємо власну розтоптану гідність, Богом нам дану і свідчимо про неї світові.
З реакції багатьох європейських країн, з того як довго і складно вони вирішують питання санкцій щодо Росії, як довго вагаються між підтримкою цінностей і фінансовими аргументами, розуміємо, що перед нами ще довгий шлях паломництва, яке необхідне не лише нам самим, але й цим європейцям, які призабули ідеали, на яких побудована Європа.
Нам також варто виконати «домашнє завдання». Поки не викоренена корупція, поки ми не вплинемо на сусідів, міняючи впливи, що впливають на нас – а це надлюдське завдання, нам залишився великий шмат дороги у паломництві. Зараз перед багатьма стоїть питання як перенести ту нову якість, яку ми досвідчили на Майдані, в наше щоденне життя. Як вповні перейти з нашої корумпованої, зраненої, посттоталітарної, постгеноцидної, постколоніальної ситуації на «територію гідності», яка формуватиметься не лише на Майдані, а й в політиці, економіці, громадських рухах. Очевидно, що повинні бути структури, команди і все те, що необхідне для ефективних змін.
Але потрібно і те, що ми побачили і не сміємо забути…
Від першої миті Майдану розпочалося фундаментальне українське прозріння. Так чи інакше, свідомо чи несвідомо, як народ і суспільство, просто як особи, ми почали по-новому розуміти таїнство буття. Раціоналізм і матеріалізм, модерні постулати, на яких побудовані не лише глобальний міжнародний політичний лад і економіка, але масова свідомість і поп-культура, виявилися завузькими, щоб передбачити те, що сталося. Те, що сталося – це плід віри, не простих обчислень. Безумна чиста жертва, яка у Бозі належно оцінена, нерідко може діяти потужніше від капіталу і сили.
Щонічне чування, і щогодинна молитва на Майдані властиво були тим, що в’язало світло одного дня з другим, віче з вічем, брата з братом і сестру з сестрою і остаточно людину з Богом, який вділив їй свою гідність. На цьому будуймо і цього не забудьмо.
21-23 листопада Паризька єпархія Української Греко-Католицької Церкви святого Володимира Великого та українці у Франції проведуть низку заходів, що присвячені річниці початку Революції Гідності, поминанню жертв Голодоморів, Небесної Сотні і загиблих в Криму та на війні на сході України. Поминальна Літургія відбудеться в Соборі Паризької Богоматері.
Джерело: LB.ua
