Sorry, this entry is only available in Ukrainian.

Слово апостольського екзарха владики Бориса у Церкві Сен-Жерве у рамках тижня Молитов за єдність християн

Париж, 25 січня 2013 р. Б

Для мене є великим привілеєм, великою духовною честю бути з Вами, у Парижі, в самому серці цієї сповненої життя чернечої спільноти, в рамках Тижня молитви за єдність християн. Це для мене перші тижні життя та служіння в місті, у країні, які є видатними з усіх точок зору. Я вражений життєдайністю молитовного життя у Франції – воно надихає. Воно водночас і сміливе, і ненав’язливе у своєму свідченні. Воно випливає з глибоко духовної традиції предків, і водночас є творчим і сучасним. Я вважаю його пророчим. Переконаний, що Господь радіє з Вашої молитви, з нашої спільної молитви сьогодні.

У XXI столітті Париж та Франція вирізняються своїм стилем та науковими здобутками, культурою та технологіями. Багато хто справедливо визнає Париж культурною столицею Європи, а, можливо, навіть і поза межами Європи. Проте не всі усвідомлюють те важливе значення, яке мають Париж і Франція у сучасній богословській думці на рівні інноваційних церковних духовних ініціатив загалом та в екуменічному русі зокрема. Ця чернеча спільнота та її літургійне життя є лише однією з численних причин, які зробили Париж осередком духовних зустрічей між Сходом та Заходом протягом цих останніх ста років. Особисто я і християни мають багато чому повчитися від Вас.

Протягом цього тижня, коли ми молимося за єдність християн, ми також замислюємося над тим, чому незгода між християнами й далі продовжує існувати. Усюди в світі можна зустріти не лише різноманіття християнського самовираження, але й мовчазне або приховане взаємне протистояння між християнськими спільнотами, їхню конкуренцію, ба й навіть конфронтацію. Центральним для нас може і повинно стати запитання : чому існує така незгода між християнами ? Чому, формуючи нашу віру на Євангелії, яке ми всі сповідуємо, християни не живуть у єдності?

На жаль, у більшості випадків нас більше не обурює стан незгоди між християнами. Ми більше не ставимо собі цього незручного запитання. Великий митрополит Андрей Шептицький був головою Української Греко-Католицької Церкви з 1901 по 1944 роки. Він став одним з перших, хто заговорив про християнське та міжетнічне примирення у час драматичної першої половини XX століття, тим, який застосував на практиці багато істин ІІ Ватиканського собору: він рятував євреїв під час Голокосту і відкрито засуджував політику геноциду з боку нацистського та радянського режимів. Він багато роздумував та молився для подолання розбрату. Присвятивши ціле своє життя вивченню усіх граней цього питання, митрополит Андрей Шептицький відповідав на нього просто: «Якщо між християнами немає єдності – то ми самі цього не хочемо». Ми цього не хочемо, або, принаймні, хочемо недостатньо. Андрея Шептицького обурював розбрат між християнами, він терзав його душу. На його думку, незлагода між християнами є глибоким гріхом, тому її слід розглядати максимально точно та у сукупності, що він і робив це усе своє життя і надихнув багатьох, зокрема ченців Шевтоньського монастиря, паризьких екуменістів та лідерів країн. Багато франкомовних довідок про східних християн на початку XX століття ведуть безпосередньо або опосередковано до митрополита Андрея. Майже через 70 років після його смерті, незважаючи на вагомий внесок у екуменічний рух, більшість із нас змирилися з розколом між християнами.

Під час передбачених для цього тижня молитовних роздумів, ми присвячуємо одну або дві молитви темі розбрату між християнами. Протягом іншої частини року, ми відпочиваємо за нашими маленькими конфесійними, культурними, а й навіть сектантськими справами, оскільки не відчуваємо обурливості цього розбрату (до цього «ми» я відношу і самого себе), ми недостатньо розгортаємо крила для досягнення єдності. Саме тому розбрат між християнами далі живе та процвітає.

Однією з причин того, чому ми не відчуваємо усього жаху розбрату і чому рідко переживаємо піднесення через правдивий досвід християнської єдності – є те, що нам невідома повнота радості. Хорошим початком для цього є підбадьорювання святого апостола Павла у його листі до филип’ян. У нашій сьогоднішній молитві ми повинні глибоко усвідомити обурливість християнської незлагоди, перекручених та деформованих знань. Ми повинні рішуче постановити зробити все, що у наших силах, аби перешкодити поширенню роз’єднання між християнами. Та не зупиняймося на цьому. Досвід минулого показує нам, що потрібно більше. Нам потрібно черпати натхнення, щоб повністю відкинути чвари між братами.

Саме велич нашої зустрічі з Христом є джерелом нашої сили, яка звільнює від усього. Живімо з радістю та миром у наших серцях, домівках та спільнотах. Дозвольмо всьому, що є шляхетним і прекрасним, чистим та гідним похвали, наповнити наше життя. Тож від сьогодні з радістю, яка передаватиметься іншим, та зі справжнім миром, ми маємо засвідчити Йому те, що Він є джерелом нашої єдності. І в той же час спокійно у Його чеснотах ми все більше і більше долатимемо наше примирення з розбратом. Господь близько. Нехай ласка Бога та Ісуса Христа, нашого Спасителя, буде з усіма нами.

[youtube]http://youtu.be/FQ_L_gWMS9s[/youtube]