Sorry, this entry is only available in Ukrainian.

Сучасні технології — це загроза чи можливість? Які етичні проблеми постають перед людством з розвитком науки, штучного інтелекту і як ми можемо їх вирішувати ? Чи є сучасні технології перепоною для віри? Журналіст, філософ, богослов, фахівець з маркетингу — саме в такому порядку розповідає про себе Володимир Хіцяк. Він не лише вміло поєднує кілька сфер, а й активно цікавиться технологіями майбутнього. Володимир поділився думками про етичні проблеми, спричинені технологіями, і де для користувачів закінчуються «межі можливого».

У 2016 році благодійний Фонд «Повір у себе», заснований Віктором та Іриною Іванчиками, започаткував в УКУ конкурс наукових проєктів для підтримки наукової діяльності викладачів. Того ж року відбувся конкурс серед викладачів та академічних співробітників УКУ на проведення індивідуальних, інституційних чи колективних досліджень, спрямованих на суспільно актуальні академічні та практичні професійні теми.

На конкурс було подано 13 наукових проєктів, які охопили різні напрямки наукових досліджень: історію, богослов’я, суспільні науки, філософію, технології, бізнес–освіту, світську і релігійну педагогіку, психологію. Серед них були проєкти як академічного (наукові монографії), так і більш прикладного характеру — спрямовані на залучення ширшого кола зацікавлених осіб. Конкурсна комісія обрала сім найкращих проєктів, що отримали одноразові гранти.

Ми починаємо знайомити вас з переможцями: чим вони займаються та що досліджують у своїх конкурсних проєктах. Наша перша розмова — з Володимиром Хіцяком, академічним менеджером програми з управління технологіями (MSc in Technology Management) Львівської бізнес–школи УКУ. Тема його дослідження — «Технології майбутнього та етичні виклики. Дослідження потенційних етичних проблем, які можуть бути спричинені новими технологіями».

— Одразу хочу запитати у вас про Український католицький університет. Знаю, що ви навчалися тут і через якийсь час почали працювати у LvBS. Скільки років ви в команді університету?

— Після закінчення УКУ я тривалий час працював поза його межами як журналіст, редактор, маркетолог. П’ять років тому я повернувся у Львівську бізнес-школу УКУ.

— Ви є експертом у галузі філософії, богослов’я, маркетингу, також працювали у ЗМІ. Як змогли поєднати так багато сфер?

— Журналістом я працював ще задовго до УКУ, мав певний досвід у районній газеті. Коли я вступав на навчання, то у Львівській богословській академії (тепер УКУ), був тільки один факультет філософсько-богословський. Навчаючись, я продовжував журналістську діяльність – на початках працював в університеті у Відділі інформації та зовнішніх зв’язків, суспільно-релігійній газеті «Арка». Після закінчення влаштувався в редакцію газети «Поступ», журналі «Країна», першому діловому виданні Львова «Маклер», до заснування якого я причетний. Далі пішов працювати у відділ PR і маркетингу в компанії «МТС Україна», тепер «Vodafone». Там я затримався найдовше – майже сім років. Після того перейшов на роботу у Львівську бізнес-школу, де займався спочатку магістерською програмою з управління технологіями і мені одразу ж запропонували на ній навчатися. Так я отримав ступінь магістра з управління технологіями. І вже під час навчання виникла ідея проєкту «Етика і технології», який пізніше переріс у центр.

— Якщо маркетинг і ЗМІ між собою наближені, то богослов’я – це зовсім інший напрям. Що стало поштовхом обрати релігійну сферу?

— Я виріс у релігійній сім’ї, яка мала тісні контакти з підпільною церквою УГКЦ, але не можу сказати, що коли-небудь особливо розглядав релігійну кар’єру. Я займався трохи бізнесом у 90-х роках, але перипетії цих років спонукали обдумати своє місце у Всесвіті, свої подальші плани. І тоді мене зацікавила філософія та богослов’я. У ЛБА я поступив у 24 роки, тоді вже мав певний багаж знань, досвід бізнесу і громадської діяльності, адже у своєму рідному місті Бережанах активно займався українською скаутською організацією «Пласт». Мене зацікавила філософія і богослов’я, я багато про це читав і купував книжки. Хоча насправді я мріяв бути лікарем, але, з огляду на проблеми з корупцією, мені не вийшло вступити до медичного університету.

— Для вас різного роду діяльність це пошук себе чи постійний розвиток?

— Одне і друге, напевно. Я не зміг реалізувати свою юнацьку мрію щодо медицини і відповідно мусив займатися пошуком себе, самореалізуватися. Воно одне без другого не працює, адже я не міг дозволити собі податись виключно у пошуки, тому що, як кожній людині, потрібно було заробляти на життя. З іншого боку, я не хотів перетворювати це суто в заробіток, меркантильну діяльність, бо розумів, що за цим слідує вигорання і нічого доброго.

— Не кожному вдається поєднати скільки сфер. У чому секрет, звідки мотивація?

— Я впевнений, якщо ви запитаєте будь-якого випускника Філософсько-богословського факультету УКУ, який працює в інших сферах, то він вам дасть таку саму відповідь – це свого роду стимул. Коли ти закінчуєш такий, до певної міри екзотичний факультет, і отримуєш спеціальність з філософії та богослов’я, це змушує тебе бути кращим у «традиційних» сферах. До речі, я постійно використовую навички, отримані під час навчання. Скажімо, в телекомунікаційному бізнесі, колеги і керівництво цінували мій фах філософа й богослова, навчальний заклад, який я закінчив, тому що це дає змогу краще бачити контекст, вчить розбиратися в суті речей, вибудувати стосунки, мати відповіді на фундаментальні питання. І з тим багажем, який я отримав в УКУ, можна себе багато де реалізувати. Якщо відповідально підходити до навчання, то значно легше отримати нову спеціальність, розвинути компетенції в нових сферах.

— Повертаючись до конкурсу наукових проєктів, хочу запитати, чому вирішили взяти участь і що він вам дав?

— Це був час, коли ми тільки почали проєкт «Етика і технології». Тоді я навчався на програмі з управління технологіями (MSc in Technology Management) у Львівській бізнес-школі УКУ (LvBS), де в аудиторії часто піднімали питання етики у використанні нових технологій . Наприклад, ми говоримо про штучний інтелект, віртуальну реальність і одразу хтось з аудиторії починає ставити викладачеві чи одне одному питання про вплив технології, її використання тощо. Колеги у Львівській бізнес-школі запропонувати зробити дослідницький проєкт.  Взяти участь у конкурсі мені порадила проректорка з педагогічної роботи УКУ, декан-засновниця Львівської бізнес-школи Софія Опацька.

— На що витрачаються кошти гранту – реалізацію ідеї чи власні потреби?

— Цей грант ми витратили здебільшого на літературу, на придбання досліджень авторитетних університетів світу. Також на навчання та  участь у міжнародних конференціях. 

— Розкажіть про дослідження: як воно відбувалося, хто брав участь, яких результатів вдалося досягли?

— Під час реалізації проєкту ми намагалися бути гнучкими, адже часто одні цілі і формати переростають в інші. Справа в тому, що такого досвіду у проведенні дослідження ніхто в Україні не мав. Тому на початку ми провели аналіз етичних проблем, спричинених сучасними технологіями. Це було близько 20-ти інтерв’ю з лідерами технологічних компаній та провідними експертами. Рухаючись далі ми зрозуміли, що є запит на навчальні програми. Відповідно ми почали їх опрацьовувати та розробляти відповідні продукти. Скажімо, таким проєктом була літня філософська школа «Нові технології, соціальні медіа і майбутнє демократії», проведена спільно з кафедрою філософії УКУ. Після її закінчення ми отримали багато схвальних відгуків. Мабуть, успіх в тому, що вдалось залучити багатьох спікерів і викладачів з різних індустрій. Ми зробили цю школу, так би мовити, на перехресті тем: кібербезпека, штучний інтелект, соціальні медіа і філософія. Далі ми отримали пропозицію від керівників програми «Етика-Політика-Економіка» УКУ розробити факультативний курс «Етика і технології». Я його розробив і вже третій рік викладаю.

— Як вважаєте нові технології — це загроза чи користь?

— Сучасні технології — це інструмент. Власне тому ми почали досліджувати етичний бік цього питання, бо часто цей інструмент перетворюється на ціль. Зокрема у трансгуманізмі технології не розглядаються виключно як інструмент, а теж як ціль. В основному, це ідея об’єднання людини і машини (робота, андроїда) в єдину сутність, де людина збагатиться можливостями машини, а машина натомість отримає людські риси. Власне у цьому сенсі технології перетворюються на ціль. Однак, коли вони є інструментом, то ми не можемо оцінювати «хороші вони чи погані», бо все залежить від того з якою метою їх використовуємо.

Я завжди наводжу приклад ядерної енергетики — розщеплення ядра. Коли Резерфорд розчепив атом всі сказали: «вау, це новий крок в науці» і почали досліджувати, як його можна використати. Після Другої світової війни виник так званий «Мангетенський проєкт», все повернуло в інше русло і зайшло занадто далеко. Чому? Тому що не було жодних стримувань. Саме так хороший потенціал може перетворитися в загрозу. Звідси і виникає необхідність аналізувати потенційний вплив технології, щоб цього не повторити.

— Чи ми можемо застрахувати себе, передбачаючи етичні проблеми що спричинені технологіями?

— Можемо. Зараз є тренд у світі, особливо у відомих університетах, зокрема технологічних, більшу увагу приділяти гуманітарним дисциплінам. Багато досліджень свідчать про те, що залучення філософії, богослов’я й інших суспільних наук до певної міри гуманізує технологічні розробки і дозволяє розширювати горизонти. Що це дає? Передусім, те, що розробники намагаються глянути далі, проаналізувати контекст, історичний досвід, а не просто якнайшвидше вивести на ринок ту чи іншу технологію.

Наприклад, розробник працює над технологією NLP (Natural Language Processing – машинне розпізнавання мови), що є одним із напрямків штучного інтелекту (ШІ). Звичайний розробник бачить в цьому комерційну ціль – випустити додаток, що покращить користувацький досвід певної кількості людей і отримати за це платню. А людина, яка мислить «out of the box», бачить як конкретна технологія може змінити ринок праці, вплинути на різні суспільні групи, соціальні зв’язки, ідентичність людини. Скажімо, працівник майбутнього, оснащений нано-чіпом, який дозволяє на ходу перекладати і спілкуватися сотнею мов, завжди виграє в конкурента, який покладатиметься тільки на природні можливості. Такі умови ставлять перед нами багато питань, відповіді на які рано чи пізно нам доведеться шукати.

— Як правильно визначити де закінчуються «межі можливого» щодо технологій?

— Важливо розуміти, що майбутнє не є суцільно технологічне. Чимало дослідників говорять про те, що людськість буде «товаром» майбутнього, якщо так можна висловитися. Власне тому власники технологічних гігантів намагаються своїх дітей виховувати без надмірного впливу технологій. Треба розуміти, що не спроста це відбувається. Досвід людської особи нікуди не зникне, і здатність рефлексувати, будувати стосунки, розуміти історичний досвід, стане вагомою перевагою. Насправді питань, проти яких безсилі технології, є багато. До прикладу, штучний інтелект не дасть нам відповіді на питання: «що таке вічність?», тому, що це алгоритм, який завжди «мислить» дискретно – крок за кроком, базуючись на таких же дискретних часточках інформації. Тому нам краще ставати людьми, що використовують технології і реалізують власну місію, ніж просто машиною в людській подобі.

Інша річ, яку варто пам’ятати: технології – витвір людини, що мають ризики збою, через що не варто бездумно «зав’язувати» на них всі сфери життєдіяльності. Як зазначив Нассім Талеб, автор книги «Антикрихкість»: «Сучасний світ накопичує технічні знання, але парадокс у тому, що це збільшує непередбачуваність».

Тут доречний приклад 2016 року, коли проти «Прикарпаттяобленерго» та ще кількох енергогенеруючих компаній, хакери здійснили кібератаки, що вивели їхні системи з ладу. Через кібератаку настав blackout (аварія в енегросистемі) в декількох областях. Якщо б система була повністю автоматизована, то не факт що вдалось би так швидко відновитися. У такі моменти найкраще розуміється вага людських навичок, які треба тренувати.

Пояснення цьому лежить в площині антикрихкості. High Tech – це суцільно наш, людський витвір, і він достатньо крихкий. Якщо порівняти, скільки енергії потрібно, щоби стерти усі наявні бази даних в геть усіх дата-центрах світу і знищити, скажімо, примітивне помешкання з глини й соломи, то результат буде не на користь баз даних.

Коли ми вирішуємо у що вдягнутись, то дивимось на свій смартфон, яка температура і що з погодою, хоч інколи  вартує просто вийти на вулицю. Те саме стосується обчислень, які замість калькулятора можна просто зробити в умі. Для того, щоб зорієнтуватись у просторі, можна повправлятись з картою, компасом чи зорями, адже ми краще за будь-яку техніку вміємо мислити і аналізувати «сирі» дані.

— Хочу також запитати, вже як богослова за фахом, чи сучасні технології є перепоною для віри?

Якщо розібратися, то весь розвиток технологій спрямований на обмеження чи знищення страждань людини. Дорога віруючої людини до Царства Небесного має ту ж ціль.

Чи допоможуть технології знищити смерть і страждання? Сумнівно. Це, так би мовити, вмонтовані у буття елементи ідентичності. Річ у тім, що на кожному етапі нашого історичного досвіду, в нас, як у людства, змінювався «поріг чутливості». Сьогодні для когось відмова роботодавця у пацевлаштуванні – страждання не менші, ніж для середньовічної людини смерть рідних від чуми. Звести страждання до прийнятного рівня, який не перевищуватиме актуальний поріг чутливості  –  можливо. Але де є гарантії, що після цього чергового цивілізаційного витка, коли технології мінімізують те, що ми зараз називаємо «стражданнями», наш поріг чутливості знову не впаде, і екзистенційна драма отримає своє продовження: нові страждання, нові спроби їх подолати і вийти за межі. При чому, за межі, які встановлені один раз, і які віддаляються, щойно нам здається, що ми наблизилися до їхнього подолання. 

Тільки віра пропонує подолати страждання за допомогою «злиття», а скоріше – повернення до Творця, а апологети трансгуманізму – за допомогою злиття з машиною, як більш довговічною оболонкою нашого мозку.

Крім проблеми страждання, є ще одна, яка робить релігійну віру схожою з трансгуманізмом. Це проблема відповідей на екзистенційні питання, такі як причина страждань, смерті, сенсу. Віра традиційно пропонує шлях аскези і виконання Заповідей, що наближує людину до Творця, повернувшись до Якого, вона отримає «небесний» Google, у якому є відповіді на геть усі питання. Прихильники «технологічного» розв’язання цієї проблеми покладаються на майбутню здатність штучного інтелекту (або ж так званого «суперінтелекту») проаналізувати всі можливі дані і зв’язки між ними, і в такий спосіб запропонувати екзистенційні відповіді, на кшталт, як зараз ШІ шукає найкращі комбінації молекул при розробці нових ліків.

Наостанок я б хотів процитувати відомого автора книги «Фізика майбутнього» Мічіо Кайку: «Відбувається постійне змагання між High Tech і High Touch – тобто між тим, щоб сидіти в кріслі перед телевізором, і тим, щоб безпосередньо доторкатися до того, що нас оточує. Ми воліємо мати й те, й інше, але якщо треба вибирати, то ми вибираємо High Touch, як наші печерні предки».

Підготувала Діана Мотрук