Sorry, this entry is only available in Ukrainian.

1 березня у прикарпатському містечку Долина відбулося вшанування 90-ліття від дня народження славного долинянина Мирослава Антоновича (1.03.1917-11.04.2006) — видатного українського диригента, співака і музиколога. До святкової програми входили проведення Міжнародної наукової конференції та відкриття експозиції у Долинському музеї «Бойківщина», присвяченої Мирославові Антоновичу. Організаторами ювілейного дійства стали Інститут Літургійних Наук Українського Католицького Університету та Музикознавча комісія НТШ (Львів), а також представники Івано-Франківської обласної та Долинської районної адміністрацій.

З нагоди святкувань ювілею в Долину прибуло двоє дітей Антоновича — син Роман та дочка Андрея, а також учасник Візантійського хору Джон Вернерт, який, як і решта хористів, не володів українською мовою, проте любив і виконував літургійні твори Східного обряду та українські пісні, любов до яких прищепив етнічним голландцям Мирослав Антонович.
Після урочистих привітань представників адміністрацій Володимира Федорака і Володимира Гаразда та відкриття конференції о. Юрієм Аввакумовим, гості та учасники впродовж тривалого часу мали можливість ознайомитися із різними аспектами діяльності Мирослава Антоновича. Про свого славного батька розповідали Роман та Андруся Антоновичі, спогадами про Диригента ділився Джон Вернерт. У доповідях Олександра Козаренка та Наталі Сиротинської говорилося про Мирослава Антоновича як митця, музиколога та медієвіста; Ганна Карась розповіла про феномен Візантійського хору; Уляна Граб — про теплі і щирі стосунки поміж Мирославом Антоновичем та його вчителем проф. Адольфом Хибінським (зав. кафедрою музикології у Львівському університеті); про дослідження Антоновичем творчої постаті Олександра Кошиця повідомила Оксана Мартиненко. Цікавим фактом для слухачів стала доповідь Юрія Ясіновського про бібліотеку й архів Антоновича, які знаходяться у Львові, в Інституті Літургійних Наук УКУ, і є справжнім скарбом для дослідників, оскільки містять багаті матеріали до наукових праць Антоновича з історії української і голландської церковної музики, листування, фотографії, біографічні документи, матеріали про «Візантійський хор», спогади і щоденники, а також музикологічну літературу, ноти церковної музики, українську періодику діаспорних видань та ін.
Особливої теплоти святкуванню надали відвідини музею «Бойківщина» — гості, а особливо діти Роман та Андруся, були щиро втішені гарним концертом, а, особливо, багатою експозицією із різних матеріялів, що засвідчували повагу долинян до свого знаменитого земляка — українця, чия плідна праця стала свідченням справжньої любові до рідного краю.
Довідка:
Мирослав Антонович – відомий хоровий диригент, оперний співак музикознавець; професор, доктор музикології, Дійсний член Наукового Товариства ім. Шевченка, Заслужений артист України, має ряд урядових і міжнародних відзначень і нагород. Народився 1 березня 1917 р. у м. Долині на Прикарпатті.
Вищу музичну освіту отримав у Львові – Музичний інститут ім. М. Лисенка, консерваторія (сольний спів – О. Бандрівська, диригування – М. Колесса, 1936-1941). Музикознавство вивчав у Львівському університеті (А. Хибіньський, 1936-1940), Утрехтському (А. Смієрс, 1948-1950), Гарвардському (О. Гомбоші, 1953). С середини 30-х років розпочав диригентську діяльність (Львівська Духовна семінарія). У 1939-1944 роках виступав як співак на радіо, в концертах, на оперних сценах. В Утрехті організував (1951) і керував понад 40 років Візантійським хором, репертуар якого складає візантійська, слов’янська та українська церковна музика. Випустав понад десять альбомів звукозаписів. З 1948 р. проживав в Голландії.
Як музикознавець, вивчав головним чином досліджував музику Ренесансу і Барокко – українську сакральну монодію, партесне багатоголосся, франко-фламандську композиторську школу. Учасник багатьох міжнародних музикознавчих конференцій і конгресів. Як фахівець з західної ренесансної музики та слов’яно-візантійського церковного співу працював на посаді доцента і наукового працівника в Утрехтському університеті. Посля смерті А. Смієрса продовжив працю над академічним виданням творів Жоскіна де Пре. В ділянці української церковної музики вивчав монодію, партесний спів, український вплив на російську церковну музику 17-18 ст.
Опублікував монографії про Жоскіна де Пре (1951), український нотолінійний Ірмологіон (1974), О. Кошиця (1975), історію церковного співу (1990), збірку статей з історії української церковної музики (1997). Автор цікавих спогадів про навчання і працю у Львові в 30-40 роках, спорядив щоденник 40-літньої діяльнсті Візантійського хору, які планується видати у Львові.