Sorry, this entry is only available in Ukrainian.

Старший викладач кафедри політичних наук  Факультету суспільних наук Українського католицького університету, заступник директора з наукових питань Міжнародного інституту етики і проблем сучасності, випускник УКУ Віктор Полетко захистив докторську дисертацію з філософії, в якій він спробував переосмислити поняття ліберальної демократії. У оригіналі тема дисертації звучить так: «After Public Reason: Convivial Pluralism in a Liberal Democracy». 

Захист відбувся 29 жовтня 2021 р. у Лювенському католицькому університеті, що в  Бельгії

 – Чому для дослідження ви обрали саме тему ліберальної демократії?

– Я займаюся нормативною політичною теорією. Це дисципліна на перетині етики й соціальних та політичних наук, фактично – форма прикладної етики. Великим питанням нормативної політичної теорії є те, яким повинне бути «добре суспільство». Аспект, над яким я працював у своїй дисертації, стосується того, як ліберально-демократичний режим повинен трактувати культурне та світоглядне розмаїття. Класичний приклад – проблема релігії в публічному просторі. Якою мірою релігійні громадяни можуть «проштовхувати» свої переконання, беручи участь у суспільно-політичних процесах та здійсненні народного суверенітету, залишаючись при цьому «совісними» громадянами? Чи натомість секулярна держава вимагає від громадян залишати вдома їхні партикуляристські – релігійні чи нерелігійні – світоглядні переконання? З іншого боку, до якої міри секулярна держава повинна піклуватися про збереження і специфічне пошанування окремих культурних і світоглядних ідентичностей? 

Системно досліджуючи подібні питання, я досить швидко зрозумів, що відповідь залежить не лише від специфіки конкретної ідеології, доктрини чи соціальної групи, а, найперше, від того, що саме ми маємо на увазі, коли говоримо «ліберальна демократична держава». Власне переосмисленню цього поняття – ліберальної демократії – присвячена найбільш інноваційна частина моєї дисертації.   

– Хто був вашим науковим керівником?

– Мій керівник – один із найяскравіших публічних інтелектуалів у сучасній нідерландськомовній гуманітаристиці з дуже широким спектром зацікавлень – професор Гідо Вангесвейк (Guido Vanheeswijck). Він став для мене прикладом відданого, уважного, але ненав’язливого наставництва. Однак успіхом свого докторського проєкту я завдячую багатьом іншим колегам з Лювенського університету, а також дослідникам, з якими випала нагода зустрітися на численних конференціях, семінарах, симпозіумах в Європі та Північній Америці протягом останніх шести років.    

– Як довго ви працювали над своєю докторською дисертацією?

– Загальною тенденцією останніх років є скорочення тривалості докторських програм. У Бельгії наразі очікувана тривалість роботи над дисертацією (період від моменту зарахування до захисту) складає чотири-п’ять років. У моєму випадку весь процес підготовки зайняв понад п’ять років: розширення сім’ї, серйозне заангажування в УКУ та пандемія внесли свої корективи.     

– Як плануєте далі розвиватися у галузі науки? Чи продовжите викладацьку діяльність?

– В університетах дослідницького профілю на Заході часто можна почути думку, що викладання – «необхідне зло», що забирає дорогоцінний час і відвертає увагу від наукової роботи. Те саме, зрештою, можна почути і про адміністративне навантаження. Мені важко цілком зрозуміти цю позицію. І дослідницька, і педагогічна, й адміністративна робота дарує унікальну, властиву лише їй втіху. Я дивуюся великому мистецтву людей, які пов’язують своє життя з академічним світом, але при цьому вміють збалансувати ці форми діяльності між собою, а також, можливо, й з іншими неакадемічними заняттями. Я не планую «зав’язувати» ні з викладанням, ні з дослідженнями, ні з адміністративною роботою, ні з позаакадемічною професійною діяльністю. Однак у різних фазах життя конфігурація пріоритетів змінюється. Це природний процес. 

В УКУ мені випала чудова нагода долучитися до викладання критичного мислення у публічній сфері. Постійне викладання допомагає зберігати педагогічний тонус і не втрачати зв’язок з кінцевим адресатом освітнього продукту. Це також нагода запалити у молодих людях інтерес до тематики твоїх досліджень. Щодо останніх, то планую у найближчий рік-два опублікувати в англомовних журналах кілька статей на основі деяких ідей, викристалізуваних у дисертації, а цілісну монографію видати українською мовою.   

– Між тим ви не лише викладаєте в Українському католицькому університеті, а й є його випускником (Віктор Полетко закінчив Філософсько-богословський факультет УКУ у 2012 р., – ред.). Як ваша альма-матер стимулювала вас до подальших наукових пошуків вже після навчання?

– У всьому хорошому, що сталося зі мною за останні десять років після випуску, важливу роль відіграв Український католицький університет. Саме завдяки УКУ мені вдалося побачити перспективу поза типовими в Україні кар’єрними траєкторіями. Завдяки УКУ в мене сформувався ціннісний компас, що допомагає не збитися з курсу у ситуаціях, коли потрібно приймати складні рішення. В УКУ я зустрів свою дружину і багатьох близьких друзів. Упродовж усього мого навчання і праці тут, мені ніколи не бракувало підтримки від університету. Особлива вдячність першому проректорові Тарасові Добкові, моєму першому науковому керівнику та наставнику, який багато в чому був і залишається для мене прикладом для наслідування як у науково-педагогічній, так і в адміністративно-управлінській роботі, а також у побудові й плеканні професійних та водночас дружніх стосунків.  

Спільнота Українського католицького університету вітає Віктора Полетка із успішним захистом докторської дисертації. Радіємо вашими здобутками і бажаємо, щоб  ваш шлях надалі  був сповнений нових злетів та досягнень! 

Розмовляла Діана Мотрук