Sorry, this entry is only available in Ukrainian.

Під час навчання в Українському католицькому та Лювенському католицькому університетах Петро Дарморіс особливо цікавився соціальним вченням церкви, яке згодом і викладав. Коли після повернення до України він долучився до роботи Комісії УГКЦ «Справедливість і мир», чиїм головним завданням є поширювати соціальне вчення церкви, Синод єпископів саме доручив комісії розробити та реалізувати пасторальну програму з протидії корупції. Так і з’явився у 2016 році Центр протидії корупції, який очолив Петро Дарморіс. Ми запитали у Петра, яких результатів очікувати від формаційної програми та чому саме боротьба з корупцією знизу так необхідна Україні.

Одним із головних методів роботи центру є проведення регулярних формаційних зустрічей, тренінгів, антикорупційних хакатонів для духовенства та мирян.  Крім того, експерти Комісії розробили курс із соціального християнського вчення з інтегрованими темами про корупцію, який уже успішно випробували в Київській семінарії.

«У той час як інститути державної влади мають низькі показники, церква загалом залишається лідером суспільної довіри. Люди очікують від неї конкретних вказівок, рішень та дій. Тому одним із головних завдань для церков сьогодні є говорити однією мовою та закликати своїх вірних до чітких та рішучих дій», — стверджує очільник центру Петро Дарморіс.

Корупція – не нова проблема, тому вчення Церкви про це явище сягає ще біблійних часів. Так Новий Завіт дає чітко зрозуміти що корупція вбиває. Так вона вбиває Ісуса з Назарету, хресний шлях якого почався з підкупу. Вона вбиває Юду, який не зміг жити зі скоєним. Корупція також вбиває Ананію і Сапфіру, які хотіли приховати свої доходи від правителя. Також у своєму суспільному вченні Церква завжди говорить про принципи поваги до людської гідності, солідарності, субсидіарності та пріоритет спільного блага над особистим. Якби всі ці принципи були всюди повністю реалізовані, корупції би не було.

Сьогодні ми можемо говорити про окремі успішні досвіди  Церкви у протидії корупції на структурному рівні. Наприклад, створення Міжнародної консульти з питань справедливості у Ватикані, яка покликана вивчати проблеми корупції в світі через єпископські конференції та місцеві церкви. На місцевому рівні, зокрема в Індії та багатьох країнах африканського континенту, прийнято низку спільних екуменічних документів, які є своєрідними антикорупціними кодексами для вірних, а також працівників церковних структур. Ще у 2009 році Всесвітньою радою Церков було прийнято документ щодо принципів етичного ведення бізнесу, в якому окремий розділ присвячений питанням корупції та її протидії. Вчення УГКЦ щодо протидії корупції також сягає далеко раніше, ніж створення Центру у 2016 році. Проблеми корупції в Україні неодноразово висвітлювались у посланнях Синодів наших єпископів за часів Блаженнішого Любомира (Гузара) та його славних попередників. Чого варті послання та твори митрополита Андрея Шептицького.

Якщо говорити про програмний підхід, то досвід УГКЦ все ж є унікальним не лише в Україні, але й для Вселенської Церкви. Наша пасторальна програма, яка передбачає грунтовну і комплексну роботу зі священиками, семінаристами, ченцями, а також з різними колами мирянських спільнот, все частіше стає об’єктом міжнародних досліджень та статей.

Центр протидії корупції при УГКЦ – не альтернатива державним чи громадським антикорупційним ініціативам. Ми не займаємося розробкою проектів, не беремо на себе роль церковної прокуратури, не відслідковуємо стилі життя конкретних осіб та їх зловживання. Це також важливо, але це не наша компетенція.

Пасторальна програма з протидії корупції була зосереджена на подоланні корупції як морального зла, як гріха.

Усі антикорупційні ініціативи, які фокусуються на боротьбу з корупцією виключно на політичному рівні, не дадуть очікуваного ефекту, адже політична корупція – не причина, а наслідок. Корінь корупції – у намірах і вчинках кожного, незалежно від посади, статусу, впливу. Останні визначають хіба масштаби корупції. Втім, корупціонером є кожен, хто дає або бере хабар.

Нам цікавий підхід “training trainers”, бо працювати з тими, хто говорить до широкого кола людей, потрібно насамперед. Відповідно до наших планів, цього року ми переважно робили тренінги для духовних осіб, адже священики та ченці є також авторитетами для вірних нашої Церкви на локальному парафіяльному рівні і від них очікують чітких тлумачень, тверджень, порад, зокрема щодо проблемних питань, пов’язаних з корупцією у щоденному та професійному житті. Водночас, ми проводимо подібні формаційні тренінги для лідерів мирянських спільнот, професійних асоціацій та робочих колективів.

Залежно від цільової аудиторії, змістовне наповнення навчальний сесій трохи відрізняється, але вони всі побудовані на методології християнського суспільного вчення. Одноденні чи дводенні тренінги зазвичай складаються з трьох головних блоків.

У першому з них ми розставляємо всі точки над «і» про саме поняття корупції. Для цього – зосереджуємося на різних її проявах: добровільний чи недобровільний хабар, вимагання, шахрайство чи кумівство.

У другій частині ми проводимо глибинний соціальний та богословський аналіз: що Святе Письмо говорить про ці прояви: аналізуємо конкретні випадки, роздумуємо над конкретними уривками. Завдяки такому зануренню в богослов’я ми вчимося морально оцінювати людські вчинки, наприклад, визначати, за якими критеріями можна відрізнити гріх від не гріха.

Після першого блоку ми часто отримуємо відгуки, мовляв, я взагалі не знав, що це можна вважати гріхом, бо від мене вимагали, і я мусив це зробити. Але після другого блоку в слухачів переважно не лишається сумнівів.

Подальший зміст тренінгу залежить від цільової аудиторії. Якщо це духовні особи, то ми говоримо про служіння: сповідництво, проповідництво, наставництво. А загалом, метою третього блоку є пояснити, як людина сама, на своєму місці та у своїх обставинах може та повинна чинити, щоби протидіяти корупції.

Ці три блоки власне й ілюструють нашу методологію на практиці: відкрити очі і побачити корупцію в різних її проявах,  зробити глибинний аналіз цієї проблеми, а вже тоді напрацьовувати стратегію і тактику її протидії. 

На жаль, песимізму та зневіри не уникнути. На думку багатьох,  корупція — це щось настільки глибоко вкорінене в суспільстві, що подолати його неможливо. Під час тренінгів ми дуже часто чуємо, мовляв, ви добре говорите, але будьмо реалістами: корупцію подолати неможливо. Але часто цей песимізм є наслідки неготовності піти на жертву: легше заплатити за медичну довідку чи вирішити проблеми через особисті зв’язки.

Ми також дуже часто чуємо, що відповідальними за боротьбу з корупцією є конкретні представники влади чи урядові структури і допоки корупція не буде викорінена там, доти нічого в суспільстві не зміниться. Але це є нічим іншим як зняттям з себе відповідальність за свої особисті вчинки.

На мою думку, переломним моментом є усвідомлення, що корупціонером є не лише той, хто при владі, але й я сам — у різних обставинах мого життя. Коли ми бачимо недовіру чи скепсис — це навпаки мотивує нас говорити більше, наводити приклади, намагатися достукатися.

Треба бути свідомими того, що ми не побачимо миттєвих результатів. Ми можемо виміряти кількість учасників наших тренінгів і респондентів наших опитувань. Ми з легкістю проаналізуємо кількість охоплення публікацій в соціальних мережах чи перегляди відеоматеріалу, але якісних змін одразу не побачиш. Утім, тижні чи місяці по тренінгах ми отримуємо позитивні відгуки. Один чоловік розповідав, що коли вони на батьківських зборах вирішили збирати гроші на неофіційні потреби, він встав і сказав, що він цього не робитиме. Після двохвилинної тиші разом із ним встали ще десятеро батьків. 

Чи, наприклад, була історія про те, як батьки відмовилися купувати медичну довідку для дитини, і тому коли проходили обстеження, виявили в неї захворювання. Якби не це рішення, дитина могла би залишитися без лікування.

Мене також дуже надихнула історія про те, як один з учасників тренінгу наступного дня підійшов до свого працедавця, попросив про офіційне працевлаштування та отримав позитивну відповідь.

Усі ці історії об’єднує один і той же висновок — боротьба з корупцією потребує стійкої позиції чи вольового рішення кожного на будь-якому рівні і в будь-якому контексті. Зводити боротьбу з корупцією виключно до топ-рівня —щонайменше нелогічно, адже цих “топів” в Україні — близько одного відсотка населення. Очевидно, не лише вони є корумпованими. Тому коли ми починаємо працювати з корупцією знизу, це має шанси перетворитися на справді потужний антикорупційний рух.

підготувала Катерина Глущенко