Sorry, this entry is only available in Ukrainian.

Ярослав Грицак – професор УКУ, директор Інституту історичних досліджень Національного Львівського університету ім. Франка

– Єдність України у Другій Світовій війні – у різноманітності. Слід враховувати досвід і приклади різних регіонів, замінивши загальні історії розповідями про людей.

З цих історій буде видно, що люди вчиняли приблизно однаково, і залишалися людьми, просто обставини і умови були різні. Якщо буде створене таке зібрання “малих історій”, це може стати хорошою єднальною платформою.

Україну в Другій світовій об’єднують передусім не герої, а жертви. Головний урок тих подій полягає в тому, що Україна не може бути територією, яку використовують інші.

За цей урок наша країна заплатила дуже велику ціну: з початку Першої світової до кінця Другої в Україні загинув кожен другий чоловік і кожна четверта жінка.

При цьому зрозуміло, що історію на жертвах не побудуєш, і потрібні герої. На мою думку, героями слід вважати  тих людей, які ставали на бік жертв.

Зараз вшановують тих героїв, які призводили до смерті інших. Я б розказував передусім історії героїв, які рятували людей, незалежно від того, чию сторону вони приймали у війні.

Для різних регіонів України війна тривала різний час. Найдовше це було у Галичині – з 1939 до 1949 року. Причому в той час через Україну проходили численні лінії розлому (політичні, ідеологічні, релігійні тощо), і тому було кілька війн, які тривали одночасно.

Звісно, головним запуском тих подій була Світова війна, яка розкрила “скриньку Пандори”. У нас були польсько-українська війна, підпільна війна УПА, та інші війни…Вони не були частиною Другої світової, але були її відголосками.

Велика Вітчизняна війна – ідеологічна конструкція, її слід розглядати зовсім в інших категоріях, ніж Другу Світову.

Перешкоджати провокаціям має передусім не суспільство, а держава. Адже саме вона є єдиною інституцією, яка має право використовувати насильство для захисту інтересів людей. Власне, за цю функцію громадяни платять державі податки. Обов’язок суспільства за таких провокацій – кричати, і вимагати притягнення до відповідальності винуватців.

Те, що трапилось торік у Львові – не є суто “львівською історією”. Аналогічні події були і на Манежній площі в Росії, і в Греції, Португалії, Франції…Такі випадки завжди будуть повторюватись, і головне – як у них поводиться влада. Провокація 9 травня у Львові є провалом влади, незважаючи на те що українське суспільство достатньо гучно “кричало”.

Повна версія статті: Друга Світова по-українськи. Думки вітчизняних істориків

Джерело: Історична правда