Sorry, this entry is only available in Ukrainian.

В Україні відбувається війна за пам’ять, коли два протилежні табори намагаються переконати у правдивості лише своєї думки, жодним чином не дослухаючись до опонентів. Поширення такої «правди» є правдою лише для певної спільноти. Її цінність полягає не у відповідності фактів, а у здатності підтримувати існування цієї спільноти і мобілізувати її на певні дії. У такому разі відбувається творення історичних міфів, які замінюють історичні факти, а кожен з тих таборів робитиме з себе жертву агресії своїх противників.

Таку думку висловив доцент кафедри нової і новітньої історії України УКУ Олександр Зайцев під час Всеукраїнської конференції «Друга світова чи Велика Вітчизняна? Версії історичної пам’яті», яка відбулась в Українському католицькому університеті 26-27 квітня. Її учасниками стали історики з різних регіонів України.

Як зазначив Олександр Зайцев, учасники конференції не мали на меті створити єдину версію історії Другої світової війни: «Адже у вільному, демократичному та плюралістичному суспільстві створення єдиноправильної історії недоречне. Але ми вважаємо, що історики повинні допомогти суспільству досягти мінімального консенсусу в розумінні ключових подій Другої світової війни». На конференції, за словами Олександра Зайцева, було представлене нове покоління науковців, яке здатне змінити дослідницьку парадигму історії, а відповідно стан історичної пам’яті.

Професор УКУ Ярослав Грицак у своєму виступів акцентував увагу на концепції 30-літньої війни ХХ ст., коли Другу світову трактують як продовження Першої. «Про це мало говорять в Україні, тоді як англійські та німецькі історики включають в поняття 30-літньої війни Першу і Другу, а також усі ті війни, які сталися між ними – іспанська, радянсько-українська, польсько-радянська, українсько-польська, окремо Голодомор в Україні 1932-1933 років», – зазначив він.

Також Ярослав Грицак наголосив на тому, що Україна – це територія пограниччя, яка має дещо інші правила, відповідно тут не можна накласти «ідею перемоги» у війні так, як це притаманно для Росії. Окрім того, на території України відбувалися різноманітні геноциди щодо різних народів, тому, перш за все, нам необхідно примирити пам’ять між всіма учасниками історії – слід простити і попросити вибачення.

Про історичну пам’ять однієї з найстрашніших сторінок історії Другої світової війни – Голокосту – під час конференції розповів професор Рівненського державного гуманітарного інституту Максим Гон: «Тоді як країни Східної Європи, звільнившись від соціалістичної та комуністичної влади, намагаються вшанувати єврейську громаду, яка жила на їх території і була знищена під час Другої світової війни, в Україні це питання маргіналізувати. Лиш в деяких містах є меморіальні таблиці на місцях, де були єврейські гетто».

Як підсумок, учасники конференції зійшлися на думці, що сьогодні необхідно десакралізувати, деміфологізувати та деполітизувати історичну пам’ять для того, щоб історики змогли працювати з фактами, а не боротися з історичними міфами.

Прес-служба УКУ