Sorry, this entry is only available in Ukrainian.

У п’ятницю, 6 липня, у 32-градусну спеку, на вулиці Стрийській, 38 у Львові відкривали таблицю Яцекові Куроню – у будинку, де він народився 77 років тому. Після виступів ­достойних панів у піджаках та краватках – мера, консула та інших – слова попросила від мешканців будинку старша елегантна пані з паличкою. Розказавши, як вона і сусіди гордяться славетним земляком, витягла з-під акуратно складеної газети заяву-звернення до міської влади та польського уряду з проханням відремонтувати їхній будинок.

Публіка оцінила спритність пані легким смішком. І тільки Славомір Сєраковський, лідер нової польської лівиці й учень ­Куроня, зауважив, що цей вчинок цілком у дусі його патрона – і якщо той зараз бачить нас зверху з-за хмар, то він мав би витівкою цієї пані дуже втішитися.

Яцека Куроня називали політиком у часи безнадії. Коли у 1970-ті декотрі з його соратників, лівих антикомуністів у комуністичній Польщі, вважали, що їхня боротьба програна і то надовго, він збирав навколо себе невелике коло людей і давав їм прості команди: “Ти розклей пачку листівок, а ти збери і віднеси гроші сім’ї робітника, що сидить у тюрмі”.

Куронь не вірив, що владу можна побороти грубою силою. Або підступом, засилаючи своїх людей у партію та державні інституції, щоб розкладати їх зсередини. Його тактика була ­іншою: у часи, коли система здавалася залізобетонною, він творив навколо себе малі спільноти конкретних справ, що, як зелені пагони, чіпалися за нерівності стіни й роз’їдали цемент зсередини – аж доки система рухнула.

Із цієї тактики Куроня виріс “Комітет захисту ­робітників” – ­зародок майбутньої “Солідарності”. У свою чергу, Куронь ­навчився цієї тактики у Львові. Його батько, антисталінський соціаліст і ворог усіх націоналізмів, але у першу ­чергу – польського, посилав малого Яцека по молоко винятково до українського “Маслосоюзу”. У нинішніх підручниках про “­Масло­союз” пишуть як про національну організацію. Є, однак, й інший вимір: “Маслосоюз” піднімав на ноги селянські господарства та давав працю тисячам українських інтелігентів – ­учителям, ­колишнім воякам визвольних змагань, які не могли дістати нормальної, державної праці, бо держава була польською, а вони були українцями.

“Маслосоюз” був такою собі державою в державі. Але молоко та масло було в нього найкращі, і жодна польська спілка не ­могла з ним змагатися.

Коли говорять про причини теперішнього польського ­успіху, то згадують сконсолідовану націю, сильну католицьку ­церкву і Папу-поляка, чисельну й свідому інтелігенцію – усе те, чого нема в сучасній Україні. Вивчення цих причин ­часто ­служить нам поясненням, а навіть виправданням наших невдач. ­Мовляв, вони закономірні, бо в нас нема ані першого, ані ­другого, ані третього.

Забувають, однак, що в польського успіху є й українські корені. І виводяться вони з того часу, коли малий Куронь виходив зранку з будинку на Стрийській, 38 і прямував по молоко до українського “Маслосоюзу”

Ярослав ГРИЦАК, історик

Джерело: Gazeta.ua