Sorry, this entry is only available in Ukrainian.

Український Католицький Університет у Львові одним з перших в Україні випустив жінок-богословів. Філософсько-богословський факультет УКУ визнаний як у світі, так і в нашій державі, він провадить ґрунтовну підготовку фахівців. Про місце жінки в історії та сучасності Католицької Церкви наш кореспондент Софія СЕРЕДНЯНСЬКА розмовляла з доктором богослов’я, викладачем кафедри богослов’я УКУ Олександрою ВАКУЛОЮ.

Пані Олександро, розкажіть, будь ласка, про місце жінки в теології Отців Церкви.

Згадаю, наприклад, про погляди Йоана Золотоустого. Він жив у часи, коли на вершині суспільної піраміди стояв чоловік, а світ жінки обмежувався родиною. Крім того, для грецьких філософів жінка була помилкою природи – Аристотель взагалі називав її мутантом. Вважалося, що жінка не дає життя, а виношує його. Вона другорядна, а чоловік важливіший. На цьому й базувалося вчення Отців Церкви. Йоан Золотоустий, син свого часу, бачить жінку матір’ю родини або дівою, монахинею. Це час, коли жінка не виступає особистістю як такою.

Однак у св.Йоана Золотоустого вже є своєрідне розуміння емансипації. Він каже, що жінка має право вибору між сім’єю та дівством, хоча наполегливо радить їй бути дівою.

Чому?

Стати дружиною і матір’ю жінка могла, якщо не витримувала в монашестві. Бо, як вважалося, одним з наслідків гріха Адама і Єви був сексуальний потяг жінки до чоловіка. А за Григорієм Ниським сам поділ на статі є наслідком гріха. Тому св. Йоан Золотоустий і пропонує жінці дівство, бо в цей спосіб вона стає вільною від наслідку первородного гріха – таким є його трактування свободи жінки.
Але він дуже багато говорить і про жінку як матір. За Йоаном Золотоустим, чоловік є неначе “зовні” сім’ї, тоді як жінка перебуває в ній. Св.Йоан вважав, що в домашніх справах жінка компетентніша за чоловіка. Цим Золотоустий пориває з тодішньою ментальністю, намагаючись підкреслити авторитет жінки в родині. Тоді, в ІV–V ст., він наголошував на праві жінки ходити на богослужіння.

Хіба вона його не мала?

Жінка-християнка завжди мала право ходити на богослужіння. Перші християнки, мучениці та свідки віри, відігравали активну роль, яку Церква плекала і пропагувала. З часом поганська ментальність проникала в християнство, жінку знов обмежували. Але Йоан Золотоустий та інші Отці Церкви викорінювали це, наголошуючи, наприклад, на нерозривності шлюбу навіть у разі бездітності. Суспільство ж дозволяло чоловікові відпускати жінку, бо звинувачення в безплідді падали тільки на неї: вона не виконала своє головне завдання. А св. Йоан Злотоустий йшов згідно з Христом і “проти течії”.

Єретики, такі як Тертуліан, називали жінку “воротами пекла”. А сьогодні жінки-богослови пишуть наукові праці й викладають нарівні з чоловіками. Церква знову ствердила жіночу гідність. Як відповідає жінка-богослов?

Статуси чоловіка й жінки-богослова вирівнюються. Одначе ще важко визначити роль жінки-богослова, бо ми стали вивчати богослов’я в університетах лише після ІІ Ватиканського Собору. Коли я вчилася в Патристичному інституті Папського університету Augustianum, то ми, троє випускниць УКУ, були там єдиними жінками. Мало хто розумів, що ми там робимо. На курсі були тільки священики. Сьогодні ж в Римі жіночі обличчя на богословських факультетах мало кого дивують (до речі, серед них багато українок з УКУ). Прориваються паростки богослов’я, яке творять жінки, але плоди цього з’являться десь років через сто. Тоді феномен жінки-богослова стане всім зрозумілий. Жінка збагатить богослов’я, однак, повторюю, це справа майбутнього. Як на мене, трошки жіночності в богослов’ї потрібно. Інколи я навіть замислююся, яким могло б бути догматичне богослов’я, створене не отцями Церкви, а матерями?..
Нині чимало жінок проводять теологічні наукові дослідження. Але богослов’я – це внутрішнє пережиття богослова, його оригінальне бачення Бога, людини, світу. Так творили великі богослови. Базуючись на традиції , ми додаємо щось нове в богослов’я і несемо його людям. Сьогодні бракує бачення Бога жінкою-богословом, богослов’я, створеного нею.

Я певна, що жінка в теології підкреслить духовно-тілесну єдність людини. Історично Церква мало звертала увагу на людський світ, заглиблюючись у духовність, а не врівноважуючи їх. Дехто скептично підходить до Церкви, бо між високим богослов’ям і життям людей існує відстань. Церква має поєднати ці два світи, звернути увагу на людський вимір теології, піднести його, визнати добрим. Жінка покликана найперше бути жінкою, а чоловік – чоловіком. Потім – чоловік і жінка, людина. Бог створив нас людьми, не ангелами. І людина, сотворена Богом, гармонійно розвиваючись, відкривається найбільше саме у контакті з Творцем.

Опубліковано в “Парафіяльній газеті”, №5(434)/2008