Sorry, this entry is only available in Ukrainian.

Дорогі колеги!

Цими днями Україна переживає нове потрясіння: вона раптом знову отримала парламентську кризу.

Перші осінні дні роботи Верховної Ради засвідчили, що літні канікули українські політики витратили на улюблене заняття козацьких старшин – готування підступу й змови. Наче їм не відомо, чим це все закінчилося для тих же козацьких старшин…

Жодна сторона не є невинною у цьому конфлікті. Кожна почувається жертвою підступності інших, хоч сама у зручний момент також вдається до негідної змови.

Азарт суперництва й жадоба булави затулили увесь виднокрай. Як тут помітити, що національні інтереси перетворюються лише на синьо-жовту стрічку, якою обгортають пишний набір відвертих егоїзмів?

Комусь може здатися, що така жорстка лексика звучить дивно в устах академічної спільноти. Адже мовчати і зберігати нейтральність – це давня прагматична мудрість, якою оберігало себе від заглади керівництво радянських навчальних закладів.

Але як ми, навчальні заклади України, можемо виховувати нове й морально стійке покоління, коли ось уже сімнадцятий рік український політикум, помимо рідкісних моментів духовного просвітлення, незмінно дає приклади цинічного нехтування Божими законами й аморального ґвалтування правди?

Настав час відверто сказати усім, обдарованим владою: у створених вами суспільних умовах виховати людину в повазі до влади неможливо. Розчарування молоді у всіх без винятку політичних партіях, презирство до державних службовців, нігілістичне заперечення верховенства права чи намагання за всяку ціну емігрувати з України – все це ті хробачливі плоди негідного урядування, які обтяжують сумління власть імущих.

Утім, ми не схильні обмежуватись лише осудом влади. Настав час іспиту і для самих навчальних закладів.

Адже поголовна більшість тих, кого суспільство сьогодні схильне засуджувати, має закінчену вищу освіту. Їхній світогляд і перші суспільні навички сформувалися у стінах рідних їм університетів. Чи не є це для нас сигналом, що знання, що їх дають університети своїм вихованцям, не оперті на стійкі моральні принципи, а тому стають руйнівними?

Ми переконані, що нинішня криза є тим моментом істини, який повинен розкрити й перед академічною спільнотою України усю нашу відповідальність за моральне вихолощення освіти.

2004-го року ми повірили, що помаранчевий зрив України відновить повагу її політичних еліт до моральних засад державного будівництва. Насправді ж після короткої паузи девальвація цінностей стрімко продовжилась. Символом цієї девальвації стало знецінення слова, яке в устах державних мужів перестає бути носієм правди.

Проте університет – це місце, де знають: слова повинні мати ціну! Бо Слово є Бог, і коли плоть слова точить шашіль облуди, суспільство таке не встоїться.

Ми не маємо права мовчати, адже саме мовчазна згода суспільства миритися з тотальним суперництвом насправді уможливлює його.

Демократія гарантує плюралізм переконань і політичних позицій, але також передбачає, що носії розбіжних переконань не вдаватимуться до самознищення, тягнучи за собою всю країну. Бо засліплене суперництво не минає само собою – воно призводить до цілковитої руйнації системи.

Ми закликаємо академічну спільноту зробити все можливе для того, щоб зупинити руйнацію української державності й сприяти національному порозумінню.

Державні мужі України повинні почути наше слово. Повторюємо, ми не маємо права мовчати. Спільним нашим голосом зупинімо суперництва – і хай благословить Господь Україну!