З 1 по 20 червня 2007 р. у Національному музеї у Львові ім. Андрея Шептицького відбуватиметься виставка «Да всі єдино будуть», яка репрезентуватиме ікони майстерні «Небо на землі» (м. Миколаїв) та Іванки Крип’якевич-Димид (м. Львів). Організатори виставки – Інститут екуменічних студій Українського Католицького Університету та Національний музей у Львові.

Іконописці майстерні «Небо на землі» – миряни Української Православної Церкви (МП), Іванка Крип’якевич-Димид – вірна Української Греко-Католицької Церкви. Вперше провідні іконописці цих Церков представляють свій доробок для широкого кола цінувальників іконопису на спільній виставці.

«Ікона ніколи не існувала в межах конфесійних кордонів, оскільки в церкві, на спільних Богослужіннях у капличці, в приватній молитві вона виявляє Царство Боже, яке ніколи не було і не може бути розділене, – вважає Іванка Крип’якевич-Димид. – Тому для мене співпраця з іконописцями Української Православної Церкви в підготовці саме цієї виставки у свій спосіб підкреслює автентичний зміст ікони, без якого вона просто не може існувати».

Виставка свідчить про реальність єдності Церкви в різноманітності. Часто нам пояснюють, що християни не погоджуються між собою, але Іванка Крип`якевич-Димид та представники майстерні «Небо на землі» порозумілися у творчому діалозі. Разом із традиційними елементами у їхньому іконописі ми знайдемо й відчуття Богообразу ХХІ ст. Поряд із синтезом Католицької і Православної традицій іконопису, вони воєдино зводять історію і вічність.

Діяльність заснованої 2004 р. в м. Миколаєві іконописної майстерні «Небо на землі» є непересічним явищем у творенні сучасної ікони. Засновано її з ініціативи о. Михайло Шполянського – глибокого богослова, людини щирої, відвертої, з тонким і проникливим сприйняттям мистецтва, та о. Сергія Павелка, який зумів згуртувати навколо Первообразу команду іконописців: Сергія Помяна, Костянтина Самойленка, Ольгу Нестерову, Ксенію Глєбову, Наталю Соболєву. Усіх їх об’єднує розуміння і сприйняття ікони як реального досвіду Раю на землі, місця зустрічі з Небом і одне з одним. Розглядаючи ікону як одну із форм пізнання Бога та спілкування з Ним, іконописці відповідно ставляться до написання ікони, як і в давнину, вважаючи її твором богонатхненним. За словами самих майстрів, вони намагаються розкрити ікону в її колишній глибині й силі та вдихнути в старі форми нове життя. «Ікони пишуться духом, а споглядаються серцем», – кажуть вони.

«На жаль, ми не можемо приймати Євхаристію разом із греко-католиками, – говорить о. Сергій Павелко (УПЦ), – але ми можемо співпрацювати живо і реально. Питання, які стоять перед нами, можна вирішити через посередництво любові, єдності, братерства, взаєморозуміння. Для особливо стурбованих фактом розколу між Церквами ця виставка є нагодою пізнати реальну, живу єдність Церкви. Можливо, нам слід просто долучатися до тої дійсності, перед якою смертельні жала розколів просто безсилі”.

Кожна ікона цієї майстерні є твором колективним, оскільки над ідеєю працюють усі. І водночас ікона є твором одного майстра. Інша особливість, що вирізняє цю майстерню, – глибоке знання і використання старих технологій; фарби виготовляють самі майстри з природних мінералів та пігментів, розтираючи їх з яєчним жовтком, свяченою водою і рештками фарб із стародавніх ікон.