Інститут історії Церкви УКУ запрошує на відкриття виставки у Львові, з нагоди відзначення сумної 75-ї річниці т.зв. «Львівського собору», який оголосив про «ліквідацію» Української Греко-Католицької Церкви шляхом її «возз’єднання» з Російською Православною Церквою.

Виставка розповідає про передумови, методи організації й перебіг цієї насильницької акції сталінського режиму та його каральних органів, що мав далекосяжні й трагічні наслідки, поламавши тисячі людських доль, а проте так і не досягнув заявленої мети – знищення непокірної Церкви в контексті повоєнної радянізації Західної України. 

Презентації  виставки заплановані у таких локаціях:  

9 березня, 14:00 – відкриття стендової виставки «Нічого таємного, що б не стало явним»  на площі Ринок у Львові  перед Ратушею (за участю міського голови, представників церковної ієрархії та громадськості);

10 березня, 13:30 до 15:00 – Богослужіння, панахида за жертвами псевдособору, презентація банерної виставки «Нічого таємного, що б не стало явним»  у Центрі Шептицького УКУ. 

Обидві виставки у Львові можна оглянути до кінця березня. 

В основі експозиції – документи й фотоматеріали з фондів  Галузевого державного архіву СБУ, Державного архіву Львівської області, Львівського музею історії релігії, архіву Інституту історії Церкви УКУ, Центрального державного кінофотофоноархіву України ім. Г. Пшеничного, а також архіву Інституту історії Церкви. Вони знімають завісу фальші з дійства, що його тоталітарна безбожна влада намагалася представити як «торжество православ’я» та «повернення до віри батьків», і показують – у прямому й переносному сенсі – справжні обличчя організаторів, режисерів та виконавців псевдособору.

Виставка присвячена пам’яті всіх тих владик, священників та мирян УГКЦ, які 75 років тому не піддалися погрозам і тискові з боку влади, протиставилися маніпуляціям та підступам спецслужб і пронесли віру та вірність своїй Церкві крізь довгі десятиліття підпілля. 

Історична довідка

Невдовзі після повторної окупації Західної України влітку 1944 р., радянська влада взяла курс на ліквідацію УГКЦ як Церкви, що мала виразно національний характер, була пов’язана з закордонним релігійним центром – Римською апостольською столицею і стояла на перешкоді розширенню впливів Московської патріархії як інструмента кремлівської політики. Згідно з планом ліквідації УГКЦ, затвердженим у березні 1945 р., було заарештоване все вище керівництво Церкви і створена «Ініціативна група по возз’єднанню з Православною Церквою» на чолі з о. Гавриїлом Костельником, яка повела кампанію за перехід греко-католиків на православ’я. За кулісами цієї кампанії стояло НКДБ, яке проводило масові арешти тих, хто протидіяв ліквідації своєї Церкви, і тиском та погрозами вербувало численних агентів з-поміж духовенства, які мали вдавати з себе «прихильників православ’я». 8-10 березня 1946 р. органи безпеки зорганізували у Львові так званий «собор» з членів Ініціативної групи, на якому дві третини учасників становили агенти НКДБ і який оголосив про скасування Берестейської унії 1596 р., розрив з Ватиканом і «возз’єднання» з РПЦ. Не визнаний ані Ватиканом, ані ув’язненими єпископами, ані значною частиною духовенства, Львівський псевдособор ознаменував початок більш ніж сорокалітньої боротьби греко-католиків за відродження своєї Церкви.