Отар Довженко

У наступні кілька днів, з огляду на 40 днів, звідусюди буде чути словосполучення “Небесна сотня”.

“Небесна сотня” – це штамп, яким наша свідомість швиденько відгородилася від того, що сталося. Це словосполучення дуже легко вимовити, не маючи на увазі нічого. Чим і займається всяка шушваль із колишніми регіоналами включно.

“Небесною сотнею” називають понад сто учасників протестного руху, загиблих у період між 22 січня та 20 лютого 2014 року в Києві та інших містах, або ж померлих пізніше від отриманих у цей час поранень.

У “Небесної сотні” є чималенький резерв – 165 (на цей день) зниклих безвісти, а також багато поранених, які залишаються у важкому стані.

У кожного з “Небесної сотні” – окрім декількох, що померли не від травм, а від серцевого нападу, анафілактичного шоку або отруєння газом, – був конкретний вбивця. Ці вбивці – співробітники МВС, СБУ та найняті бандити-тітушки.

Жоден із цих убивць не діяв законно. Навіть у діях беркуту 30 листопада, коли жертв (принаймні, офіційно) не було, експерти знайшли численні порушення статуту, законів і Конституції. Що вже казати про бойові набої та гранати, прицільну стрільбу в голову, відрізання голів. У відкритих джерелах, матеріалах ЗМІ, соцмережах є тисячі свідчень того, що силовики, м’яко кажучи, виходили за межі своїх повноважень. Про тітушок, організованих і керованих силовиками та народними депутатами від Партії регіонів, мовчу взагалі.

За 40 днів жодного з підозрюваних у цих убивствах не затримано (принаймні, повідомлень про це не було). Найімовірніше, більшість убивць далі працює в лавах правоохоронних органів, отримуючи зарплату з бюджету та соціальні гарантії. Щодо львівських беркутівців ми маємо підтвердження – нікого навіть не допитали.

І, так, я не довіряю Турчинову, Авакову і Махницькому і не вірю, що вони справді мають намір знайти і покарати якщо не всіх, то якомога більше конкретних убивць цих конкретних людей. Був би радий помилятися, але.

Серед убитих немає жодного сина, брата, родича чи друга хоча б когось із народних депутатів, урядовців та партійних лідерів, окрім одного товариша одного свободівського нардепа. В них немає особистих мотивів когось шукати й карати. Набагато легше оголосити всім неофіційну амністію і списати жертв гуртом на “снайпера – третю силу”, а замовниками оголосити недосяжну вже підмосковну діаспору.

І кожного політика, який каже “наш обов’язок перед Небесною сотнею…”, мені хочеться перебити словами “…заляпати гризло і йти шукати вбивць”.

Джерело: Українська правда