Слава Ісусу Христу!

Опечалені Родино і Друзі! Дорога скорботна громадо!

З великою вірою, християнською надією, любов’ю до Бога і ближнього відійшла від нас на Вічну Ватру Ярослава Рубель, в колі пластунів і друзів — дорога нам Подруга Слава.

Складаю найщиріші співчуття від імені Паризької єпархії, яка обслуговує українських вірних в Франції, Швейцарії та країнах Бенілюксу, про історію і майбутнє якої ми з Покійною часто розмовляли. Академічна спільнота Українського католицького університету, багато з членів якої добре знали Пані Славу, у духовній солідарності з Родиною і Друзями Покійної схиляє сьогодні голову в молитві і пошані.

Ми молимося за упокій славної пам’яті Ярослави Рубель.

Молимося з Вами і за Вас.

Відходять останні могікани – представники покоління наших Батьків, Дідів і Прадідів, які долали виклики війни, брутальні переслідування, повоєнні труднощі, скитальщину, травми голодоморів і геноцидів. Долали з гідністю і надією, а потім з любов’ю та вірою дивилися в майбутнє, яке щедро і віддано готували для нас.

Подруга Слава — завжди скромна— була серед цих тихих велетів духа. Незважаючи на неймовірні перепони, здобувала освіту, постійно займалася пластовим самовихованням і при першій можливості ангажувалася в різноманітну громадську роботу еміграційної спільноти.

Її пластові подвиги – від участі у відродженні організації в Німеччині до розквіту на різних континентах широкої діаспори – вже вписані в історію українського скаутського руху. Подруга Слава пройшла всі можливі етапи і досвіди Великої Гри. Вона була Її безпретензійним імпресаріо і маестро.

Очолюючи Головну Пластову Булаву на початку ХХІ століття, Покійна була одною з тих, хто увів «Пласт» у нову епоху, утверджуючи його розвиток уже в незалежній Україні. Вона плекала християнський вимір «Пласту». Переживала, щоб основні цінності супроводжували і заповнювали організаційні рамки.

Подруга Слава була пластункою з крові і кості. Своєю поставою Покійна стала еталоном Пласту. Три головні обов’язки пластуна (Бути вірним Богові та Україні; Допомагати іншим; Слухатись пластового проводу і жити за пластовим законом) були Її головним орієнтиром, а пластовий закон – канвою Її життя. Вона була словною, сумлінною, точною, ощадною, справедливою, ввічливою, доброзичливою, урівноваженою, корисною, слухняною пластовій старшині, пильною, дбала про здоров’я. Любила красу і дбала про неї. Завжди доброї гадки.

Протягом останніх десятиліть, коли Покійна жила поруч храму святого Юрія в Нью- Йорку, я міг, приїжджаючи кілька разів на рік, Її зустріти на щоденній ранковій Службі

Божій. Опісля, як і багатьох інших, Пані Слава запрошувала мене до себе, на 12–ий поверх. Снідаючи, ми дивилися на вранішній Нью-Йорк. Коли я заходив інколи в другій половині дня, наші зустрічі вже мали свої незмінні ритуали: я приходив з квітами, Пані Слава наливала коньячку. Ми обговорювали найважливіші загальні і біжучі справи: духовний стан молоді, війну в Україні, розвиток Університету, бенкет УКУ, проблеми в громаді. Покійна розказувала як відвідувала Париж, спілкувалася з пластунами і як любила український Люрд, який Вона також спомагала.

Любила Бога…

Подруга Слава любила Бога, щиро молилася, ангажувалася до простих щоденних справ місцевої парафії і водночас жила повнотою української Церкви та вселенського християнства. Відбула пам’ятні паломництва до Святої Землі, Риму, Люрду. Щедро жертвувала на першу українську церкву в Києві і згодом на побудову Патріаршого собору. Автентично і спокійно жила згідно з церковними заповідями.

І Україну…

Усе українське Її щиро цікавило – від мови до мистецтва, від музики до спорту, який протягом десятиліть розвивав Її Покійний чоловік Ярослав. Українська думка і пісня, теоретичні питання та інфрастуктурний розвиток – ніщо не залишало Пані Славу байдужою, а навпаки вона активно бралася до роботи в Нью-Йорку, в Південній Америці, і очевидно в Україні.

Наша особиста дружба почалася зі знайомства моїх батьків з панством Рубелями. Я Її успадкував. Через відкритість до молодшого і особливу гостинність Покійної вона збереглася. Досі пам’ятаю, як тримаючи сигару в зубах, пан Рубель провадив змагання з плавання на Союзівці. Будучи в 1930-тих роках провідним львівським спринтером, в 60- 70-тих він дбав про те, щоб наступні покоління українців могли заряджатися спортивним адреналіном.

Рубелі належали до тих, що творили для наступних поколінь образ України, тоді забороненої, закритої залізною завісою. У нью-йоркських Карпатах, на Союзівці, яку прикрашали картини Ека (Едварда Козака), де всіх вітала гостинна усмішка пана Кваса, покоління тих, кого життя назавжди змінила і скалічила жорстока війна та еміграція, творило життєдайний контекст зустрічі, гри і забави. У цій грі нам пощастило рости.

Гра була позначена потом і порохом спортивного майданчика, але також елегантністю вечірньої сукні і бальних танців. Не можна не згадати, що нашим союзівковим парохом був о. Любомир Гузар.

Пані Слава була, як казали колись в Галичині, до танцю і ружанцю. She was a true lady.

Передчасний відхід Чоловіка, як і інші життєві виклики, не зламали Її євангельського і пластового духа. Не маючи власних дітей, Ярослава Рубель віддавала усі сили українській молоді. Довгоочікувана свобода Церкви і незалежність України мобілізувала Подругу Славу до постійної праці і жертви для глобальної української спільноти. Вона постійно відправляла якісь пакунки в Україну, працювала над розвитком структури Пласту, бажаючи передати дух традиції. Коли ж почалася російська агресія, Подруга Слава, наскільки дозволяли сили, також включилася в допомогу. І так щиро пишалася відзнакою, отриманою від наших військових.

Як ніхто Пані Слава відчувала тонкощі людського життя, особистого і громадського. Залежно від потреби вміла втихомирювати і злагіднювати або й загострювати. Вона показувала трьом поколінням як бути людиною, як жити гідно і шляхетно. Не дивно, що між нею і Блаженнішим Любомиром були такі близькі пластові і духовні стосунки. Хоча

Їй не бракувало критичного мислення, і вміла Вона бачити поверховість і фальш, Покійна не поринала в негатив і не піддавала нікого нищівній критиці. Навпаки піднімала і надихала. Гумором і життєвою мудрістю виводила у спокійне плесо житейських вод, подалі від бурхливих хвиль міжособистісних та ідеологічних конфліктів.

Подруга Слава не боялася йти вперед. Вона вела других сміливо. До кінця. Поважний вік ніс немочі, але думка і дух залишалися бадьорими і життєдайними. Таким було все Її життя. Вона була простою і правдивою, з Нею завжди було добре, а тому Подруга Слава вміло спілкувалася з молоддю. Не сумніваюся, що всіх, кого Покійна любила за життя, тепер огортатиме Божою любов’ю з Його Царства.

Протягом останніх днів Пані Слава просила, щоб Господь прийняв Її душу, посадив серед друзів біля Вічної Ватри. Це було бажання, що базувалося на надії і впевненості у Божій Любові, Його обіцянці про Царство Боже.

Мені бракуватиме Подруги Слави і наших зустрічей, Її усмішки, жартівливого блиску в Її очах. Виходячи з святого Юра, я завжди дивитимуся на 12-тий поверх. Зворушливим подарунком від Неї залишається іспанський пейзаж руки начального пластуна Юрія Старосольського.

Велике покоління тих, що були великі у малому, що поставили нам під ноги міцний морально-духовний ґрунт. Нам їх не вистачатиме.

Однак, вони залишили нам приклад і заповіт. Ідімо за їхнім прикладом. Крокуймо разом з Подругою Славою. Життєрадісно, з доброю гадкою, з любов’ю до Бога та України, допомагаючи ближньому та виконуючи той закон, який Господь записав на наших серцях.

Вічна пам’ять! СКОБ!

+ Борис Ґудзяк

Лицар Мамай