В днях 12-14 грудня 2011 у Варшавському університеті відбулася конференція, організована Інститутом міждисциплінарних студій “Artes Liberales” на тему «Польща-Росія: розкриваючи вікно / Польща-Росія: взаємні упередження». В цій науковій зустрічі, яку провадили бувший міністр закондонних справ Польщі Адам Ротфельд та відомий професор Єжи Аксер, брали участь науковці із Польщі, Росії, Білорусі та України. В рамках ІІІ засідання конференції «Альтернативна освіта, підпільна освіта і самовиховання» виступили доктор Юлія Іванова – «Греко-латинський кабінет Ю. А. Шічаліна», професор Маріна Пахолкіна – «Православний Університет св. Тихона» і доктор Павло Соколов «Цілі Російського Православного Університету ім. св. Йоана Богослова». (Усі ці установи, про які йшлося у чотирьох доповідях,  мають свій осідок в Москві). Також на цьому засіданні виступив бувший ректор Львівської Богословської Академії, митрофорний протопресвітер доктор Михайло Димид. Він говорив про Український Католицький Університет св. Климентія Папи у Римі. Публікуємо текст його доповіді. 

Ідея створення альтернативного українського університету повстала в митрополита Андрія Шептицького у важкі повоєнні часи 1926-1927 років, коли в Галичині вже не було можливості вчитися українською мовою в Університеті Яна Казимира. Це вдалося лише частково. Він створив Греко-Католицьку Богословську Академію у Львові. Вона відзначилася як центр нової еліти, де між іншим народився перший науковий богословський журнал українською мовою в Польщі! З того центру вийшли майбутні мученики, які вже піднесені Іваном-Павлом ІІ до лику блаженних. В цьому середовищі творилася база для екуменізму ХХ століття через участь у Велеградських унійних з’їздах на Моравії.

ІІ світова війна, а згодом совєтська окупація Львова і цілої України припинили існування цієї Академії. Її основний провідник Йосиф Сліпий був заарештований і вивезений на 18 років до нового житейського університету – Сибіру.

Коли митрополит Йосиф Сліпий був визволений в лютому 1963 і приїхав до Риму, то дев’ять місяців пізніше він заснував Український Католицький Університет св. Климентія Папи. Він це зробив, бо знав, як про це писав німецький філософ Фіхте, що «нація значить стільки, скільки значать її університети».[1]

Символічно, що Сліпий присвячує цей університет св. Климентію. Цей святий є показником єдності всіх християн, які стоять по світі серед різних народів і Церквах в храмах св. Климентія. Покровительство св. Климентія єднає із джерелом, на якому він творив в Херсонесі, що в Україні. Другий символ подібний до першого, це те, що університет мав будуватися біля храму Св. Софії, Божої премудрості, якого ще в той час не було. Грамота заснування універитету була підписана: «Дано у Вічному Місті Римі, при храмі Святої Софії… 8 грудня року Божого 1963».[2] Як пише українська письменниця Мілена Рудницька – «це свідчення про візіонерські харизми»[3]

Коли 1966 р. був побудований УКУ, то на його фасаді написана була така фраза: «Veritas et amor scientiae unit dispersos» — «Істина і любов до науки собирає в розсіянні сущих». Вона виявляла ціль творення того середовища науки. Філії УКУ були відкриті в Аргентині, Канаді, Сполучених Штатах Америки, Великобританії.  УКУ не стало науковим середовищем, а радше проекцією цілі, яку можна і потрібно здобути. Воно вказувало на це, що християнська освіта і наука продовжуються мимо того, що вони заборонені в УРСР і не мають там «розумних» перспектив. Таким чином, як читаємо в «Конституції Українського Католицького Університету ім. св. Климентія Папи» охоплені «п’ять факультетів: Богословський, Філософічно-Гуманістичний, Природничо-Математичний, Права й Суспільних Наук і Медично-Фармацевтичний».[4]

Як конкретно реалізувалися ці високі ідеали?

1. Зібралася колегія професорів, які працювали по різних університетах вільного світу і присвячували свій вільний час дослідженням, щоб «вдержати Україну на висоті всесвітнього кождочасного стану науки»[5]. Вони творили громаду однодумців, які щороку приїжджали на літний семестр до Риму.
2. Із овочів їхніх праць були видані понад 50 наукових видань із таких галузей, як історія, філософія, богослов’я, мистецтво, мовознавство. Багато книг із друкарні йшли потрапяли одразу ж до складу, де вони очікували майбутнього звільнення України. І це справдилося. Книг не з’їли миші і вони стали джерелом просвіщення для України в 90-х роках.
3. Головна ідея, яку реалізував УКУ, за словами Ярослава Пелікана (він їх відносить до Сліпого) – що університет «енергійно підкреслював небезпеку культурного збідніння, яке нехтує критичну ученість»[6].
4. Через цю істину, важливим було дослідження ролі Східної Церкви особливо в моментах її переслідування в Радянському Союзі і розчинення по чужих західних світах, щоб «уможливити християнам Сходу і Заходу пізнати небезпеку від рівняння християнської ідентичності з укладом життя Старого Світу»[7]. Це й надалі нині актуальне, коли Східні Церкви Середнього Сходу переживаючи нестерпні умови від мусульманського світу є тихими свідками масової втечі своїх вірних до західного світу.
5. Думка про культурний і церковний зв’язок між Сходом і Заходом теж була постійно актуальною, як щодо «максимальної екуменічної діяльності»[8], так і щодо «нового способу досягнення збереження традиції в творчій напруженості з розвитком віровчення» віддаляючи таким чином «небезпеку традиціоналізму, де творчість придушена».[9]
6. Це мало реалізуватися для Української Греко-Католицької Церкви через повноцінну помісність, тобто повернення до православних традицій із визнанням першенства Папи Римського в рамках його розуміння в першому тисячолітті християнства. Цей утопічний проект, розроблений в стінах УКУ, називається «Патріархат Києво-Галицький і всієї Руси». Він унікальний і нині набирає завжди більшої актуальності, а блаженний папа Іван-Павло ІІ, про нього так сказав: «я поділяю Ваше прагнення, яке закорінене також у канонічних і соборових приписах, щоб мати повний юридично-церковний устрій. Поділяю це у молитві як і в терпінні, очікуючи дня, визначеного Господом, в якому я, як Наступник святого Апостола Петра, зможу підтвердити дозрілий плід Вашого церковного розвитку.»[10]

Для тих та інших цілей УКУ теж виховувало студентів семінаристів «Львівської архиєпархії», коли вона офіційно не існувала на батьківщині, провадило просвітницькі курси для діаспорної молоді, провадило діалог із польськими інтелектуальними колами Паризької «Культури». Як нині модно говорити це був інтердисциплінарний підхід до пошуку Істини. Тому допомагали унікальні бібліотека, музей, архів[11], зустріч із різнобарвними представниками різних міжнародних середовищ і неоціненна всекультурна спадщина самого Риму. Таким чином УКУ виховало двох перших ректорів нинішньої Богословської Академії – УКУ у Львові, останній з яких відомий митрофорний протоієрей Борис Ґудзяк. Також належав до професорів того закладу пізніший патріарх Української Греко Католицької Церкви Любомир Гузар. Таку наукову інституцію як Інститут Східно-християнських студій в Оттаві теж заснував і очолив студент УКУ митрофорний протоієрей Андрій Чировський.

Таким чином, дорогі друзі, намагався подати Вам дух цієї кузні науки, в якій я мав честь вчитися життя під проводом її засновника Йосифа Сліпого.

Нині ця установа змінила своє найменування на Інститут Св. Климента Папи в Римі і стала осередком УКУ міста Львова в Римі.[12] Як написано на сайті: «Осередок УКУ в Римі – це можливість для України по-новому поглянути на свою спадщину через призму європейських надбань України та західних зв’язків українців. Це також можливість безпосереднього контакту із західноєвропейськими релігійними та світськими інституціями для поширення слова про Україну та для поступової інтеґрації українського доробку у загальноєвропейський контекст.»[13]

Народження та існування такого роду інституцій вказує на силу людського духа, який у всяких обставинах може черпати морських глибин Істини для правильних відповідей на виклики часу народів світу, та кожного їхнього члена.